Спортсмены и выборы

Щось не те із нашими виборами. До голосування залишилося трохи більше місяця, а ще жоден із 44 кандидатів у президенти не заявив, що його підтримує той чи інший знаменитий спортсмен. І спортсмени теж мовчать. Не говорять вголос, за кого голосуватимуть, і не закликають до цього інших.

Чому так? Бо ж раніше як вибори, так відомі спортсмени розбиралися кандидатами, як гарячі пиріжки. Спортсмени підтримували політиків у різний спосіб: хтось ставав довіреною особою кандидата, хтось вступав до його партії, хтось зачитував із папірця, аби не переплутати, ім’я та прізвище кандидата, за якого слід проголосувати.

Що сталося? Що змінилося за останні роки? Як на мене причина одна — немає тепер у нас спортсменів, які були б кумирами всієї країни або хоча б великої її частини. Перевелися якось. Останній із них уже п’ятий рік керує столицею, завдяки чому кількість його щирих симпатиків прогнозовано зменшилася в рази. Де нові спортивні «зірки»? Де серед наших спортсменів справжні авторитети? Раніше ж були, чи не так?

І річ не в тому, що українські атлети почали здобувати менше нагород і титулів. А в тому, що тепер вони говорять. Причому одразу. Не лише дають інтерв’ю після перемоги, як колись, а постійно спілкуються з людьми. Час нині такий — кожне слово хоч трохи відомої людини, зокрема і спортсмена, одразу розноситься через інтернет. Наслідок — усі знають, ким є той чи інший спортсмен, ще до того, як він щось виграє. Навіть коли він зробить це раптово, коли про цього атлета досі не знав ніхто, окрім тренерів і суперників, все одно «добрі люди» одразу ж «накопають» про нього все, що можна. І тоді прощавай авторитет.

Тому і не кличуть тепер спортсменів підтримувати політиків. Не фотографуються поруч із ними кандидати у президенти. Може, порозумнішали нарешті? І спортсмени, і політики. Та це навряд.

Микола НЕСЕНЮК