Николай Несенюк: «Руководителю украинского футбола следует вспомнить опыт Сталина»

1975 рік був найкращим для нашого футболу. Київське «Динамо» під керівництвом тренерів Базилевича та Лобановського виграло перший в історії Кубок Кубків та Суперкубок, а збірна СРСР, складена із тих самих гравців і з тими ж самими тренерами, успішно подолала європейський відбір, випередивши команди Ірландії, Туреччини та Швейцарії. Киянин Олег Блохін став найкращим футболістом Європи!

Про це нам регулярно нагадують у ювілейні роки, забуваючи пояснити, що було далі. Що сталося із зірковою диво-командою, яку у нас тоді проголосили найкращою у світі та тандемом тренерів, яких ми щиро вважали найкращими у Всесвіті?

Історія сумна. На початку 1976 року з ініціативи Базилевича та Лобановського футбольне керівництво СРСР вирішило докорінно реорганізувати чемпіонат, перевівши його на нинішню схему «осінь-весна». Перед осіннім стартом реформованого турніру постановили провести «проміжний» так званий «весняний» чемпіонат у якому — увага! — не виступав основний склад київського «Динамо», звільнений від національного турніру заради успішного виступу на першості Європи та Кубку європейських чемпіонів. Динамівці замість того, щоб як усі грати в чемпіонаті, готувалися за «особливою» програмою.

Наслідок не забарився. Спочатку у березні «Динамо» вибуло із Кубку чемпіонів у чвертьфіналі, а у травні збірна «вилетіла» із Кубку Європи на тій же змагальній стадії. Аби хоч трохи врятувати репутацію, головним турніром оголосили Олімпійські ігри, де тоді від провідних країн грали аматори. Але й там команда Базилевича та Лобановського програла у півфіналі збірній Східної Німеччини. Після цього в Москві ще вчора геніальних тренерів «попросили» із збірної, а у Києві проти тих же тренерів повстали гравці «Динамо», що коштувало місця Олегу Базилевичу. Реформу календаря теж скасували.

А якби тоді не «пішли назустріч» побажанням тренерів і не стали виконувати їхні забаганки? Цілком можливо, що збірна СРСР, складена із київських динамівців, що знаходились у розквіті сил, стала би чемпіоном Європи, як зробили це чехословаки, яким наші програли. Команда ж справді була дуже сильною, а тренери Базилевич та Лобановський справді були видатними футбольними фахівцями.

Напевно, вони не знали тоді, що подібне вже було. 1952 року, коли Олег Блохін лише народився, чемпіонат СРСР взагалі скасували, провівши його нашвидкуруч за два тижні у Москві. Зробили це заради збірної, яка мала виграти футбольний турнір Олімпійських ігор. Збірна, ясна річ, програла, а Сталін розігнав «базову команду» збірної — ЦБЧА (Центральний Будинок Червоної Армії). Добре, що не розстріляв.

Повернемось до 1976 року, коли нинішній тренер національної збірної України лише народився. У нас не люблять згадувати ту історію, бо вона ніби псує імідж «геніального Лобановського». Нічого ця історія не псує. Вона просто показує, що навіть дуже успішному тренеру не слід завжди йти назустріч. Це йому лише шкодить.

Хотів би щоб це прочитав Андрій Шевченко, якому ніхто не забезпечував «особливих умов» у «Мілані». Там український футболіст досяг світового визнання без жодних пільг та поблажок. І тепер, коли Шевченка, після того як збірна під його керівництвом випередила у європейському відборі Сербію, Люксембург та Литву, оголосили «геніальним тренером», йому варто згадати досвід Лобановського. А очільнику футбольної асоціації Андрію Павелку — досвід Сталіна. Тому що ніколи, ніде і нікому не допомагали послаблення та винятки із правил.

Николай НЕСЕНЮК