Николай Несенюк: «Зрители матча «Динамо» — «Александрия», возможно, стали последними на этой арене на следующие годы»

Известный журналист Николай Несенюк поделился историческим экскурсом, сравнив последний футбольный матч в Киеве перед оккупацией Украины нацистской Германией с последним официальным матчем киевского «Динамо», который прошел в присутствии болельщиков, на Кубок Украины против «Александрии», перед оглашением карантина из-за пандемии коронавируса.

«Про те, що київський центральний стадіон (нинішній «Олімпійський») мав відкритися у неділю 22 червня 1941 року матчем чемпіонату СРСР між київським «Динамо» та московським ЦБЧА, відомо усім, хто цікавиться історією футболу. Відомо, також, що той матч не відбувся. І все. Радянські історіографи не надавали подробиць — які подробиці, коли 22 червня «Кієв бамбілі — нам аб’явілі что началася война...»

Насправді 22 червня 1941-го Київ ніхто не бомбив — німецькі літаки скинули лише кілька бомб в районі київського залізничного вокзалу, який тоді був практично за містом. Що це було — ніхто не знав, тому кияни спокійно відпочивали. Того погожого дня трибуни новенького стадіону були переповнені — на футбол прийшло 50 тисяч людей. Футболісти у новеньких роздягальнях вже вбралися в ігрову форму...

Але матч так і не розпочався. Стадіоном оголосили, що гра переноситься на кілька днів і про її дату буде повідомлено додатково. На гру можна буде прийти за тими ж самими квитками. Футболістам сказали те ж саме і просто у роздягальні виплатили премію за перемогу, розділивши її на дві команди. Назавтра гравці мали бути на тренуванні, а глядачі — на роботі. Залишаючи стадіон ніхто із п’ятдесяти тисяч присутніх навіть приблизно не міг собі уявити, що чекає на них у найближчі роки — усі говорили про турнірну таблицю та сперечались про те, якій із команд більш вигідне перенесення матчу.

Це тепер ми знаємо, що далі були чотири роки кривавої війни, німецька окупація та мільйони загиблих. А 22 червня 1941-го здавалося, що все минеться, що «провокації на радянсько-німецькому кордоні», а саме так називала того дня радянська пропаганда напад Німеччини, припиняться і все буде так, як і раніше.

Сьогодні ми теж думаємо про те, яким чином завершити поточні спортивні змагання і на який термін перенести найближчі старти. Майже так само, як думали київські футбольні уболівальники влітку 41-го. Як на мене, думати слід про інше. Настає час, коли світу цілком може стати не до розваг та спортивних змагань. Стоїть питання про те, як вижити, як подолати незрозумілий та смертоносний вірус.

Я це пишу 13 березня. За вікном ходять люди, їздить транспорт, працюють магазини... Нелегко повірити, що над усім цим нависла смертельна загроза. Насправді ж, як свідчить історія, усі біди та катастрофи приходять несподівано і застають зненацька. Дуже хочеться помилитися, повірити в те, що за кілька тижнів усе минеться і стане знову як було. Але дії керівників світового спорту не налаштовують на оптимізм.

Нагадаю, що у цивілізованому світі великий спорт є потужним багатомільярдним бізнесом, який дає роботу десяткам, коли не сотням мільйонів людей. Від самих спортсменів до тих, хто організовує змагання, обслуговує глядачів та показує це усьому світу. Таку махину непросто буде зупинити, це обіцяє шалені збитки, але це відбувається. Через дрібниці, не варті уваги, не зупиняли би найдорожчий спортивний турнір планети — чемпіонат Національної баскетбольної асоціації (НБА).

Гадаю, що тепер слід думати не про те, як найшвидше відновити функціонування глобального спортивного механізму і не про те, як і коли провести чергові Олімпійські Ігри чи футбольний чемпіонат. Треба спробувати це все максимально зберегти у нових умовах всесвітнього карантину. Варто вже тепер шукати способи функціонування грандіозних спортивних структур в умовах відсутності змагань, які невідомо коли відновляться або взагалі вже не відновляться у тому вигляді, у якому ми їх маємо тепер.

Кожна криза, кожна біда, якою би трагічною вона не була, є одночасно нагодою для позитивних змін. Коли говорити про спорт, то вірогідний тривалий карантин змусить переглянути усю існуючу структуру підготовки спортсменів. Можливо, ця підготовка переорієнтується на певний час із створення прибуткових спортивних видовищ на надання спортивних послуг безпосередньо громадянам за місцем їхнього проживання. Щоб люди замість йти на спортивні арени аби жерти там гамбургери йшли на спортивні майданчики, до спортивних залів, басейнів, ковзанок... І там витрачали свої гроші, не даючи зупинитися спортивній індустрії...

Точно можна сказати, що так, як було, вже ніколи не буде. Зруйноване стихією чи війною жодного разу не відновлювали у первісному вигляді. Завжди будували щось нове. Не виключено, що після подолання всесвітньої епідемії, спортивні змагання будуть проводити вже за іншими правилами, які будуть забезпечувати захист від повторення епідемії. Може дійти до того, що великий спорт перетвориться із видовища із масовим скупченням глядачів на аренах у домашню розвагу. Чому ні? Ми ж бачимо як назавжди пішли у минуле грандіозні кінозали на тисячі глядачів. Замість стадіонів можуть з’явитися спеціальні приміщення для спільного перегляду спортивних змагань, де неможливо буде підхопити якусь заразу. І за кілька десятків років діти не віритимуть дідусям, які розповідатимуть байки про те, що колись на футбольні матчі ходили по сто тисяч глядачів.

Власне, українські діти вже й тепер у це не вірять. Керівники українського спорту взагалі і футболу зокрема ще до вірусу зробили все можливе і неможливе, щоб народ не ходив на стадіони. Хто міг подумати, що винесене Українською футбольною асоціацією у лютому суворе покарання футбольному клубу «Динамо» у вигляді матчу без глядачів, за кілька тижнів виглядатиме як анекдот...

Не хочеться у це вірити, але кілька тисяч людей, що прийшли на «Олімпійський» подивитися матч Кубку України, були, можливо, останніми футбольними уболівальниками на цій арені на наступні роки. І квиток на футбольний матч «Динамо» — «Олександрія 11 березня 2020-го стане згодом таким же музейним експонатом, як квиток на матч „Динамо“ — ЦБЧА 22 червня 1941-го», — написал Несенюк на своей странице в сети Facebook.