Востаннє на футбольному полі він з’явився минулими вихідними. Вийшов на кілька останніх хвилин у складі команди «Минай» з-під Ужгорода. Потупцював трохи туди-сюди, один чи два рази доторкнувся до м’яча і практично все. На тлі решти гравців того матчу Мілевський виглядав так, що мій дитячий тренер Володимир Шморгун порівняв би його з «мішком з гівном». Звісно, саме так нам тренер не казав, але ми були хлопці навчені і добре знали про мішок з чим він говорить, коли хтось із нас недосить швидко рухався футбольним полем.
Коротше — футбольна популярність Мілевського вже майже десять років як позаду. Можна різне казати про тренера Олега Блохіна, але за те, що прибрав цього гравця із київського «Динамо», він заслуговує на подяку. Вже багато років колишній форвард збірної України мандрує із команди до команди. Причому рівень команд стає щораз нижчим. На полі він не показує нічого, гідного уваги. І водночас, стає все більш популярним!
Ви здивуєтесь, але на сьогодні Артем Мілевський — просто ідол для юних любителів футболу. За кількістю тих, хто слідкує за його пригодами в соціальних мережах, цей мішкоподібний атлет залишив далеко позаду усю збірну України разом із її тренерами. Не кажу вже про інших футболістів, які знемагають на тренуваннях від шалених навантажень, а потім під час матчів ризикують здоров’ям у жорсткій боротьбі за кожний м’яч.
Мілевський у такому ніколи помічений не був. Цей уродженець Білорусі із українським паспортом, в якому, як подейкують злі язики, Мілевського на пару років «омолодили», не сказав за життя жодного слова ані білоруською, ані українською. Він взагалі дуже мало говорить, аби не розкрити зненацька усіх глибин власного інтелекту. А що ж він тоді робить? За що його так люблять футбольні фанати і фанатки? А нічого — просто красиво рухається, модно вдягається і тусується, де треба.
Чи варто Мілевського за це засуджувати? Думаю, що йому слід заздрити — від такої популярності ніхто би не відмовився. А що такий модний саме він, а не хтось інший, то це запитання не до Мілевського — яка країна, такі у неї й ідоли.
Николай НЕСЕНЮК
Хтось "Кульбабу" з Адлейбою, розбитий "Феррарі", клятий халат.
Хтось побачить щось нове для себе у фільмі "Міля". По-різному кожен Артема сприймає і по-різному відносяться до нього.
Хто згадає через 20 років "зубра" спортивної журналістики Несенюка? Питання риторичне.
П.С. Серед моїх колег є ті, хто симпатизує ШД. Я не буду зараз розвивати тему наших протиріч. Так от: вони всі з повагою завжди відзивалися про Мілевського. З ПОВАГОЮ ПРО ЧУЖОГО (читай: з ворожого табору) форварда. А тут клубний, динамівський медіа-фахівець поливає його брудом. ЧОМУ, ДЛЯ ЧОГО (чи для кого)?
Чи цей недоопус повинен був побачити світ саме тоді, коли наше "Динамо" на порозі чемпіонства і готується до важливого матчу з принциповим суперником?
Жаль что и Милевский и Алиев не пришлись в состав Лобановского, чуть-чуть не хватило, всё таки Валерий Васильевич один из тех немногих кто пожалуй мог бы наставить на верный путь этих балбесов.
В остальном же эти ребятки сами себя просрали, кто из за собственного пижонства и амбиций, а кто из за глупостей и тупости.
---
Что за бред? Какой из Мили идол? А следят за ним многие как за прикольным персонажем, не более.