Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Победитель, инноватор, дипломат. Почему работу Андрея Шевченко в сборной Украины можно назвать легендарной

2021-08-03 20:07 П’ятирічна історія Андрія Шевченка на чолі збірної України добігла кінця, але спільнота занадто швидко про це забула. Михайло ... Победитель, инноватор, дипломат. Почему работу Андрея Шевченко в сборной Украины можно назвать легендарной

П’ятирічна історія Андрія Шевченка на чолі збірної України добігла кінця, але спільнота занадто швидко про це забула. Михайло Юхименко, проаналізувавши його роботу, вимагає для легенди трохи більше поваги — таких тренерів, можливо, вже ніколи не буде.

Фото: gettyimages.com

Контракт Андрія Шевченка зі збірною України завершився. Офіційно. Співпрацю з національною командою припинили і Мауро Тассотті з Андреа Малдерою. Коли я повернувся до роботи після невеличкої сієсти й прочитав цю новину, то склалося враження, ніби я прокинувся в іншій країні. Шокований був навіть Сергій Ребров, який зараз намагається розірвати 5-річний контракт з аравійцями — ніхто не очікував, що ціла епоха завершиться ось так несподівано.

Не всі були задоволені каденцією Андрія Миколайовича. Комусь не подобалося його призначення без будь-якого досвіду, хтось протестував проти кумівства, а коментатор Вадим Скічко після прийому Марлоса та Мораєса у збірну взагалі почав вболівати проти України. Тренеру діставалося за заявки без гравців Зорі та Десни, надмірну любов до гравців «Шахтаря» / «Динамо», за футбол на Євро-2020 і за прісні відповіді на запитання, а в його тактичні здібності так ніхто по-справжньому і не повірив. Мабуть, саме тому преса та фанати швидко перемкнулися на суперечки щодо призначення нового коуча.

Втім, подібне ставлення до Шевченка-тренера здається несправедливим. Які б факапи Андрій Миколайович не допускав, загальний підсумок його роботи змушує піднятись і гучно подякувати. Він разом зі своїми помічниками дійсно заслужив посісти місце у Залі слави збірної України.

Україна вийшла в чвертьфінал Євро

Велике обурення викликали привітання з виходом в 1/4 фіналу від футболістів та Андрія Шевченка. «Які привітання після 0:4, ганьба!», — писали в коментарях, але істинною ганьбою є статистика наших виступів на великих турнірах. За останні 27 років навіть Румунія їздила на міжнародні форуми частіше, причому тричі вона виходила з групи.

Україна ж вперше вийшла на міжнародні змагання в 2006-му, одразу ж після цього проваливши відбір на Євро-2008. На Євро-2012 «синьо-жовті» не відбиралися, про 2016-й краще не згадувати — а перед ним ми наковталися валідолу в плей-офф зі Словенією. І це при шалених інвестиціях у футбол та наявності сильного чемпіонату до середини «десятих».

Андрій Шевченко зламав традицію провалів на міжнародних турнірах, добившись легендарних результатів. Україна вийшла на Євро-2020 з першого місця, набравши 4 очки з Португалією і знищивши потужну Сербію з рахунком 5:0, а на чемпіонаті команда прорвалася у чвертьфінал — між іншим, перший в історії виступів на турнірі. Краще було лишень в 2006-му, коли «синьо-жовті» застрибнули в чвертьфінал ЧС.

Так, десь нам пощастило, але чи не щастило нам на німецькому Мундіалі, коли арбітр розтанув перед авторитетом Шеви, призначивши явно лівий пенальті у ворота Тунісу? Чи не щастило нам зі слабкою групою на тому ЧС? Чи не було у нас розгромів з рахунком 0:4 і 0:3? Все це не має сенсу. «Гра забувається, результат залишається», — у цьому контексті фраза В. В. Лобановського є максимально влучною.

Східноєвропейським збірним (за винятком Хорватії та Чехії) за останні 30 років вдавалося вийти на рівень 8 найкращих команд Євро тільки по одному разу — це вдавалося полякам, румунам і росіянам, причому вони починали плей-офф одразу з чвертьфіналу. Тепер і Україна увійшла в список країн, здатних на щось більше.

Україна регулярно дарувала свято

Україна завжди вміла зібратись на один матч і влаштувати якусь фантастичну перемогу. Мова саме про ті перемоги, після яких гуляє вся країна і про «синьо-жовтих» пишуть усі європейські ЗМІ. Андрій Шевченко не просто не зрадив ідеалам, а й почав штампувати подібні звитяги в кожному ігровому циклі. Причому неодноразово.

Навіть під час провальної кваліфікації до ЧС-2018 пригадується винос Туреччини — так, ті турки були не настільки вже й потужними, а голи нам подарували арбітри, але «місячні зірки» все одно мають великий авторитет. Перед цим також пригадується нічия з Італією у Генуї — друга в історії нашої збірної. У кваліфікації до Євро-2020 було вже дві історичні звитяги — домашка з Португалією та розгром Сербії.

У Лізі націй українці переграли Іспанію напіврезервним складом (знову вперше), хоча трудова звитяга над Швейцарією теж була гідною масових гулянь — просто наші фанати чомусь не вважають цю збірну топовою. У кваліфікації до ЧС-2022 «синьо-жовті» розписали нічию з Францією. Зрештою, на Євро-2020 ми у драматичному матчі вибили Швецію.

Такі перемоги входять в історію й дарують один день щастя. День, коли не хочеться думати про якісь мінуси в грі. День, у який хочеться розпивати шаманське, гуляти по вулиці й тролити польських та російських невдах в інтернеті. Дні, коли ці невдахи змушені вихваляти твою країну за фантастичний футбол, виставляючи Україну в приклад для своїх. Таких днів при Шевченку було багато.

Чомусь усе це наші вболівальники забувають після першої ж поразки. Втім, у випадку з Андрієм Миколайовичем навіть цей пункт грає на його користь — фанати занадто звикли до статусу збірної, яка демонструє стильний футбол і регулярно виносить грандів. Подібним, наприклад, не можуть похизуватись поляки, у яких після ЧС-2018 були тільки дві нічиї з Італією, розгром Австрії та нічия з Іспанією на Євро. Такий собі список, якщо порівнювати з тріумфами України. Що вже говорити про Росію, якій не вдалося переграти бодай якусь команду з топ-20 за три роки.

Андрій Шевченко поставив Україні сучасний футбол

До призначення Андрія Шевченка збірна України грала за легендарною пострадянською тактикою: «в захисті вужче, в атаці — ширше». На практиці така ігрова концепція виливалася у переповнений трьома опорниками центр поля та гру виключно другим номером. У кращому випадку, атака «синьо-жовтих» зводилась до примітивної експлуатації таланту двох-трьох зірок, а про необхідність починати наступ хоча б з передачі від центрбека ми дізналися лишень нещодавно.

Іноді цей пострадянський стиль призводив до крутих відрізків (як при Фоменку у відборі до ЧС-2014), але загалом було очевидно — Україна грає у футбол, притаманний середнякам УПЛ. Рух сучасних тактичних трендів розбивався об залізобетонний аргумент головного тренера: «главное — результат». Апофеозом подібного ставлення до гри став матч з Польщею на Євро-2016, коли «синьо-жовті» вийшли з трьома опорниками, а під кінець кинули у бій ще й Тимощука.

Україна так довго грала у закритий футбол на результат, що вболівальники разом із журналістами перестали вірити у можливість поставити щось інше. Тільки Андрій Шевченко вірив у наших футболістів, сміливо оголосивши про зміну філософії й бажання демонструвати технічний атакувальний стиль. Після провалу кваліфікації до ЧС-2018 над ним насміхались, а «експерти» наввипередки наводили аргументи проти подібної трансформації. Особливо гучно говорили про брак сонячного світла, який заважає тренуватись цілий рік, та про особливий менталітет українців.

І ось минуло три роки. Україна тріумфально пройшла відбір до Євро-2020, непогано виступила в еліті Ліги націй, дійшла до чвертьфіналу чемпіонату Європи й відібрала очки у Франції навесні. Перше, що впадає в очі за цей період — це трансформації збірної. Вона була різною у кожному ігровому циклі:

— До 2018-го «синьо-жовті» діяли агресивно, але мали дещо архаїчну позиційну структуру;

— У кваліфікації до Євро-2020 Україна сформувала свій фірмовий трикутник у центрі та ввела у склад Яремчука, а весь футбол збірної почав працювати від інтерпретації простору. При цьому загальна ставка на агресію збереглася.

— У Лізі націй-2020 Україна почала регулярно грати проти грандів, де наш новий агресивний стиль з контролем м’яча не працював. Андрій Шевченко після кількох обгазонів та спалаху коронавірусу адаптувався, почавши закриватись у топ-поєдинках — збірна стала прагматичнішою.

— Перед Євро-2020 Україна додала тактичної гнучкості, навчишись грати у схемі з трьома захисниками, а по ходу чемпіонату тренерський штаб змушений був експериментувати на ходу — так у національній команді з’явились фальшиві фулбеки та позиційна ротація на флангах.

Чотири явних трансформації за 5 років при збереженні загальної філософії та постійному ускладенні футболу — це надзвичайно потужний результат. Такого збірна України до Шевченка ще не знала. Подібна картина більш характерна для клубної роботи, де є час на підготовку та формування сталих ігрових систем, однак Андрій Миколайович переніс цей підхід на рівень збірних. За це рішення його дуже сильно критикували, але Євро-2020 показав, що не тільки українці рухалися у цьому руслі — практично всі учасники плей-офф демонстрували тактично складний футбол, притаманний клубам.

Це і не дивно. По-перше, сучасний футбол навчив футболістів бути гнучкими, а прогресивні ідеї з Італії та Німеччини стають новою нормальністю для Європи. По-друге, в наш час у тренерів збірних є тактичні асистенти та оперативний відеоаналіз прямо по ходу матчу — а хто впровадив ці інновації у нашу національну команду? Правильно. Андрій Шевченко.

За час каденції Андрія Миколайовича українська збірна дізналася про позиційний футбол, стала грамотно будувати атаки від центрбеків, почала виходити з-під пресингу через голкіпера та навчилася грати у різних ігрових стилях. Ми можемо працювати не тільки в класичній схемі 4-2-3-1, а і в прогресивних 4-3-3 та 3-5-2, причому в кожній ланці є 2-3 варіанти гри.

Хейтери скажуть, що вся робота для цього прогресу була зроблена помічниками з Італії (а на Євро-2020 додалися ще й спеціалісти з Ман Сіті). Хоча той же Андреа Малдера розповідав, як Шевченко телефонував йому о 4-й ранку, готуючи тактику під Іспанію. Так чи інакше, крутість асистентів лишень додає плюсів Андрію Миколайовичу, адже саме він привів їх у команду.

У цьому полягає одне із головних завдань сучасного головного тренера — він, у першу чергу, є генеральним менеджером, який формує штаб, виробляє загальну лінію і делегує повноваження. Без штабу побудувати нормальний футбольний проект нереально — і Шева першим доніс цей факт Україні.

Звісно, проблем також вистачало (зокрема, у команди сильно шкутильгав пресинг та робота під ним), але загалом наша збірна рухалася в ногу із сучасними трендами. Шева став нашим футбольним Петром I, прорубавши вікно у Європу й модернізувавши своє царство. До нього ми вірили у брак сонячного світла й особливий менталітет, який не дозволяє грати у європейський футбол — тепер же нам мало чвертьфіналу Євро-2020. Гучний результат без впізнаваного стилю, з тактичними перекосами та за відсутності замін вже не влаштовує Україну.

Збірна уникала скандалів

Українська збірна завжди притягувала до себе гучні скандали. Проблеми з реалізацією білетів, втеча тренерів у клуб посеред ігрового циклу, розвал атмосфери на Євро-2016, вічні історії Ракицького з дрібними травмами, неправильним патріотизмом футболістів і популізмом чиновників завжди смакували більше, ніж сам футбол.

При Шевченку приводів до таких розмов також вистачало, але суперечки навколо збірної ніяк на неї не впливали. Всі претензії до команди та тренера мали епізодичний характер, причому більша їхня частина була пов’язана з футболом — чому ми граємо в тій чи іншій схемі, чому не викликають Кочергіна, чому грає Судаков, чому немає пресингу, чому не зробили заміни тощо. Українських вболівальників здебільшого цікавили саме ці питання.

На політичні ж скандали чи гострі запитання щодо комплектації у Шеви завжди була заготовлена дипломатична відповідь, яка на 90% була складена з «води». Це бісило журналістів і фанів, але разом з тим це оберігало команду від непотрібного шуму. Прісні інтерв’ю та загальна поведінка Андрія Миколайовича не залишала шансів роздмухати істерику в медіа. Що б йому не закидали, тренер завжди залишався спокійним і нейтральним, немов іноземець-заробітчанин. Така ж робоча атмосфера була встановлена і в таборі збірної, що помітно по ігнору Селезньова — навіть у хорошій формі язикатий нападник у заявку після 2018 року не потрапляв, на відміну від «баночника» Макаренка.

Між тим, перетворити збірну в шапіто одними лише словами не просто, а дуже просто. За прикладом далеко ходити не треба — Станіслав Черчесов у ток-шоу показував таблиці з тренувального процесу й був дуже відвертим зі ЗМІ, але у підсумку всі хейтили Стаса за зухвалі фрази, пихату поведінку та підлабузництво Кремлю. Футболісти ж через соцмережі всіляко натякали на незадоволення тренером, а такі персонажі, як Дзюба, своєю вседозволеністю зайвий раз налаштовували фанів проти національної команди.

Андрій Миколайович зумів вберегти свій проект від подібного трешу. Звісно, за це йому і платили, але заслуга Шеви полягає не в атмосфері — заслуга полягає у максимальній футболізації дискурсу щодо національної команди. У наш неспокійний час йому вдалося об’єднати вболівальників навколо гравців і мінімізувати токсичний вплив політичного розколу та ганебної роботи українських футбольних чиновників. Люди переживали за результати, а не за пісні, які потрапили у плейлист збірної на Spotify.

Можливо, без гучних скандалів нам було дещо нудно, але чвертьфінал Євро-2020 та шалений прогрес збірної переважує усі претензії та недоліки. За це варто не просто подякувати, а й поаплодувати.

Андрій Шевченко — легендарний тренер?

Суто за тренерськими навичками Андрія Миколайовича важко назвати великим коучем. Він прийшов у національну команду без досвіду й вчився на ходу, перетворюючись з впертого романтика на гнучкого прагматика за один ігровий цикл, тож немає нічого дивного в окремих тактичних слабкостях Шеви. Зокрема, він просідає у гейм-менеджменті, частенько даючи маху із замінами й довго виправляючи їх — а іноді цих замін навпаки не дочекаєшся. Також Шевченко не зміг вибудувати якісний пресинг, хоча робота в цьому напрямі велася і вона помітна.

Втім, навіть з такими мінусами Шевченко виглядає найбільш видатним менеджером в історії збірної України. Він першим поставив їй завдання грати в агресивному стилі з контролем м’яча навіть у важких матчах — до нього в такий футбол ніхто не вірив. Він першим впровадив у національну команду ідею футболу як гри часу та простору й першим почав працювати над збірною за клубними лекалами. Його Україна вбирала у себе сучасні тенденції, як губка, а авторитет Шеви дозволяв залучати до роботи прогресивних спеціалістів з усієї Європи.

Андрій Миколайович чи не першим з українських тренерів збірної «грав у довгу», будуючи цілісний проект з постійним ускладненням завдань і розширенням можливостей. У 2017-му році його команда мала стиль, але не мала структури — в 2021-му ж його Україна досягла такого розвитку, що Шева і сам її не зовсім витягував.

Можливо, у майбутньому в збірній України будуть і кращі тренерські штаби та проекти, але на спеціалістів «старої хвилі» наш вболівальник вже ніколи не погодиться. Його більше не влаштує Юрій Калітвінцев чи Михайло Фоменко — і навіть на Мирона Маркевича зараз дивляться косо. Андрій Шевченко разом зі своїм тренерським штабом підняв планку й створив нову нормальність для «синьо-жовтих». У цьому і є його легендарність.

Михаил ЮХИМЕНКО

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

03.08.2021, 20:07
Топ-матчи
Чемпионат Франции Лион Лорьян 1 : 1 Закончился
Чемпионат Украины Черноморец Ингулец - : - 25 сентября 17:00
Чемпионат Италии Ювентус Сампдория - : - 26 сентября 13:30
Чемпионат Украины Минай Львов - : - 26 сентября 14:00

Еще на эту тему

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть