«Такого трэшняка с нами еще не было». Сидорчук с приключениями вернулся в Киев с отдыха

В травні 92-го з Калінінградської області на південь Вінницької області перевозив дружину із сином, якому було 3 неділі від народження. Доїхали до Черняховська, там пересіли на потяг Калінінград-Харків, доїхали до Бахмача. Памперсів тоді не було, викупив все купе і всю дорогу прав пеленки. В Бахмачі кімната для маерів на ремонті, на підвіконні (там широченні були) перепеленав малого і через півгодини сіли на потяг до Києва. Він стояв 2 хвилини, то я вже 7-у валізу закидав у вагон на ходу. Добре, що там перон на рівні вагону. В Києві перейшли на приміський вокзал і сіли в електричку до Жмеринки. Під Фастовом перед нами зійшли цистерни з колії, то ми годин 8 сиділи у вагоні в полі. Дружина після пологів ще не відійщла, малий кричить аж посинів. Приїхали до батьків із запізненням на 9 годин о 6.00. А в 14.00 я вже на автобус до Вінниці і у зворотній шлях, щоб встигнути повернутися. до військової частини. Дружині 19, мені не повних 22 років. І я тоді не знав, що це треш, для мене це було нормально. Ви зрозумійте, що поняття труднощі чи треш для кожної людини свої. Для когось затримка літака з Мальдів це жорсткий треш, для когось до зарплати чи пенсії дожити це щомісячний квест. Завтра вона сяде з такими самими подружками і з круглими очима буде розказувати як їм було важко. Колись футболісти жили трохи краще простого народу і то далеко не всі. За перемогу в Кубку Кубків динамівці отримали по 250 баксів і право купити без черги автомобіль Волга. Зараз грають в рази гірше, а отримують гроші такі, що народу і не снилися. Ті приносили людям радість своєю грою і результатами, а ці одні нерви.