Він народився у Херсоні, проте майже 10 років своєї футбольної кар’єри провів у Росії, виступаючи за ЦСКА та «Зеніт». Більше того, Володимир Лебідь навіть викликався у головну команду ворожої зараз країни, а у 1995-му зіграв за агресорів в офіційному матчі. Однак у 2003-му Лебідь повернувся в Україну, де мешкає дотепер. Злочинні дії «русского мира» наздогнали Володимира Анатолійовича у рідному Херсоні.
Володимир Лебідь в часи виступів за «Зеніт»— Яка ситуація у вашому рідному місті зараз?
— Та що тут нового скажеш — у новинах про все розповідають. Зі мною, дякувати Богу, все гаразд. Тримаємося. Складно з усім цим. Війна, як вона є.
— У Херсоні відносно спокійно, у порівнянні з тим же Харковом чи Черніговом?
— Так, у нас поки сирени не лунають, у бомбосховищах не ховаємося. Якщо до цього дійде, шукатимемо укриття.
— У вашому місті антиросійські мітинги — одні з найбільш масових.
— Я брав у них участь. Позавчора, вчора і сьогодні — зібрання відбуваються щоденно. Мабуть, половина мешканців міста до облдержадміністрації прийшла і продемонструвала, що Херсон — український.
— Особисто ваш світогляд змінився за ці дні?
— Ні я, ні будь-хто інший не очікував такого. Думаю, навіть ті, з ким я грав у Росії, не могли такого передбачити. Невже люди хочуть війни? Будь-яка адекватна і розсудлива людина точно робитиме все, щоб війни не було.
— З російськими друзями не спілкувалися?
— Ні, не спілкувався ні з ким.
— Не хотіли їм донести правду і розповісти про звірства на території України?
— А про що мені з ними розмовляти? Ситуація очевидна. Мені нема про що з ними говорити. Думаю, час усе розсудить.
— Жителів сусідньої країни годують новинами про «гуманітарну допомогу», зокрема, мешканцям Херсона.
— У нас тут теж ввімкнули російські канали, у багатьох немає кабельного телебачення та інтернету, лише російські ЗМІ. Там все це видно, все у стилі сусідів. Спочатку захоплять, потім возять «гуманітарку» і знімають сюжети, де люди кричать: «Хочемо у Росію! Приєднайте нас до Росії!»
— Зазвичай футболісти абстраговані від політики. Ви, напевно, також раніше не надавали значення патріотизму?
— Я завжди асоціював Херсон з Україною. Я народився в Україні, я — українець. Тому взагалі не розумію, що зараз відбувається і не сприймаю інших точок зору.
— Пригадуєте, як усе розпочиналося?
— Ми прокинулися від вибухів. У четвер підірвали наш аеропорт, потім почалися зіткнення за Антонівський міст. Відбувалися серйозні та важкі бої. Вони тривали орієнтовно три дні, там загинуло дуже багато людей. Нашу Антонівку бомбили «градами». Спершу ми чули вибухи, а тоді дізнавалися про все з новин.
— Виїхати з Херсона не планували?
— Головне, щоб моя дружина виїхала. У такій ситуації дітям, жінкам та людям похилого віку тут не місце.
— Ви готові захищати рідне місто та країну зі зброєю у руках?
— До цього усі готові, вся Україна готова і, власне, робить це. Розумієте, люди гинуть, це вже не жарти.
— За майже десятиріччя виступів у Росії ви відчували негативне ставлення до себе?
— Жодної різниці я не помічав — у яких роках я грав, це ж було давно. Ні, не ставилися, як до ворогів. Українці, білоруси, грузини — це значення не мало. Ти підписав професіональний контракт, це твоє місце роботи. Ніхто навіть не розмовляв на цю тему. Завжди вважали, що спорт має бути поза політикою. Проте, на жаль, не завжди так виходить.
— Як ви можете охарактеризувати людей, які прийшли на нашу землю?
— Якщо м’яко, то усе це військові злочинці, які повинні відповісти за усе, що вони зробили. І прощення їм бути не може. У жодному вигляді.
— На вашу думку, коли усе це завершиться?
— Прогнозів не даватиму, адже я не військовий. Тільки скажу, що щиро хотів би, щоб Україна перемогла. Щоб ми свою державу відбудували і забули, як страшний сон. Якщо це буде можливо.
Любомир Кузьмяк
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Читать все комментарии (2)