Валерий Федорчук: «К сожалению, только такой жертвой мы покажем миру правду о москалях. Они оказались трусливой нацией»

Полузащитник львовского «Руха» Валерий Федорчук — про уничтожение рашистами Мариуполя, общение с российским футболистом и единство украинцев.

— Життя після 24 лютого повністю змінилось в усієї країни. Тепер неважливо, ким ти був до цього — усі думають про те, як допомогти здобути перемогу у цій війні.

У кожного є своя історія про те, як він дізнався про початок війни. Моя дружина та діти проживають у Києві. О 4:30 ранку 24 лютого вона мені зателефонувала, була в сльозах, у паніці. Я сказав їй, щоб через 10 хвилин вона сідала в машину та їхала у Львів. Вона виїхала о 5 ранку, а у Львові була о 8 ранку наступного дня, але для мене цей час тягнувся дуже довго. Я просто сидів та чекав і не міг нічим допомогти. Після цього я вивіз сім’ю за кордон. Дружина не хотіла їхати, але я їй пояснив, що мені буде спокійніше, якщо вони будуть у безпеці.

Я грав у Маріуполі 2 роки. Коли приїхав у місто, воно було сірим, не дуже гарним. Але за той час, поки я там жив, місто розквітло на очах. Коли я бачу, що зробили з Маріуполем, стискається горло. Я не можу повірити, що так можна було вчинити — просто знищити місто. Воно настільки розвивалось: відкривались кафе, різний бізнес, зробили льодову арену, побудували парки. А те, що ми бачимо зараз — це просто... У тих, хто це зробив, немає ніякої людяності.

Знайомі розповідають, що коли тільки починались бомбардування, вони просто закривались у ванній і думали, що це минеться через кілька днів. Але потім, коли розуміли, що це скоро не закінчиться, люди намагались покинути Маріуполь. І найстрашніше, що їх не випускали з міста і просто розстрілювали. Це просто жах. Це страшно уявити.

Завжди вважалось, що на заході України люди духом проукраїнські. Але зараз наш Схід сильніший, ніж ми з вами. Там люди з українським духом йдуть на танки з голими руками, не бояться. І в такі моменти ти розумієш, що ми не можемо програти. Ми обов’язково переможемо, але потрібен час. Я бачу, що після закінчення наш Схід та Захід країни ще більше згуртуються, ми станемо набагато сильнішими.

Всі українці вже згуртувались. З перших секунд війни ми стали одним цілим, і дали відсіч ворогу. Думаю, він зрозумів з першого дня, що не отримає те, на що розраховував. У нас є впевненість в майбутньому, адже ми обов’язково переможемо.

Футбол — це популярний вид спорту. Потрібно через футбол доносити до людей інформацію. Багато людей спостерігають за спортсменами, прислухаються до них. Тому футболісти і підтримують Україну, адже лише сліпий може не помічати, що у нас тут зараз відбувається.

Росія наш найближчий сусід. Усі казали, що ми брати, але виявилось, що не рідні. Ніколи ними не будемо і не були. Це був награний сценарій. На жаль, такою жертвою ми покажемо світу правду про москалів. Вони виявились боягузливою нацією. Я переписувався з одним російським футболістом, питав у нього, чи розуміють вони, що тут відбувається і чи хочуть вони це змінити. Він сказав, що більшість людей зазомбовані телебаченням, а інші — боягузи. Вони бояться щось сказати.

Ті росіяни, які тут воюють, говорять, що у них країна настільки бідна, і вони шоковані тим, що вони бачать у нас навіть в селах. Нація, у якої немає що втрачати, безнадійна. У них немає нічого, вони раби. У них немає своєї думки, як у нас. Ми стали цивілізованими, вільними, ми не боїмося висловлювати своєї думки. А у них це все присікається, тому вони всі раби.

Хочу сказати нашим захисникам, щоб вони не втрачали надію. Ми в них віримо, підтримуємо і робимо все від себе залежне, щоб їм було легше. Ми бачимо, як вони ведуть боротьбу та перемагають кривдників, які прийшли на нашу землю. Ми точно переможемо!