Андрей Шевченко: «Горжусь тем, что я украинец, и тем, как наши военные защищают страну. Мы обязательно победим!»

Найвідоміший український футболіст Андрій Шевченко з перших днів повномасштабного російського наступу різними мовами звертається до громадян країн світу, розповідаючи про події в Україні.

Шевченко вважає, що відомі на весь світ люди зараз мають використовувати свою популярність для того, щоб доносити правду про події в Україні якомога більшій кількості людей.

Для того, щоб увага західних країн до України була не просто хвилею інтересу, яка вже завтра може спасти, а підтримкою, діями та виконаними зобов’язаннями.

— Скажіть, будь ласка, чи пам’ятаєте ви ту мить, коли ви дізналися, що Росія напала на Україну?

— Це був дуже важкий момент у моєму житті, коли мені зателефонувала мама вранці й зі сльозами на очах сказала, що почалася війна. Це був, звичайно, великий шок, ніхто не міг повірити в це.

— Скажіть, будь ласка, на той момент ваші рідні знаходилися в Україні?

— Так, моя сестра, моя мама, дуже багато моїх друзів, родичів і зараз перебувають в Україні. Звичайно, це було таким величезним шоком. Почалися бомбардування, вибухи. І один із вибухів стався буквально поруч із місцем, де знаходилися мої батьки, моя мама, моя сестра. Перші дні були дуже тяжкі.

— Але вони в порядку?

— Так, все нормально.

— Це у Києві?

— Будинок моєї мами та моєї сестри розташований під Києвом, дуже близько, по Обухівській трасі.

— Вони не хочуть виїжджати? В якому вони стані? Все нормально? Чи хочете ви їх забрати?

— Вони не хотіли їхати, хотіли залишитися. 20 днів мама була у себе вдома, але стан здоров’я її почав погіршуватися, тому ми вирішили її забрати. Сестра та мама сіли в машину, забрали двох собак та доїхали до Ужгорода. Зупинились там. Нині вони перейшли кордон та приїхали до Італії.

— Ми бачимо, як Лондон підтримує Україну, як Велика Британія підтримує Україну в ці дні. Розкажіть, будь ласка, які там настрої зараз по відношенню до України? Чи багато людей у Лондоні, які хочуть допомагати Україні в ці дні?

— З перших днів і зараз у нас дуже велика підтримка у Британії. І прем’єр-міністр, і уряд одразу схвалили дуже суворі санкції. І була велика допомога нашій армії. Тут постійно відбуваються мітинги.

Навіть просто у спілкуванні всі висловлюють величезну підтримку Україні, захоплюються нашим народом, нашою стійкістю. У мене дуже багато знайомих, друзів, які готові допомагати та допомагають.

— Я бачу, що ви берете участь у мітингах на підтримку України. Що це за люди, які приходять на ці мітинги?

— Туди приходить дуже багато людей. Нещодавно пройшов мітинг, там було близько 20 тисяч людей. По всій Британії підтримка дуже сильна і на всіх рівнях.

Говорять про це дуже багато, дуже багато наших людей приходять на мітинги, багато британців там виступають.

Для мене це був серйозний крок. Після декількох днів війни — це був дуже великий шок — я вирішив, як я можу допомогти країні сьогодні.

До мене зателефонував журналіст зі Sky Sports та попросив прийти на прямий ефір, вони зробили програму, присвячену подіям в Україні. Це були перші дні. На цій програмі вони дуже багато тем зачіпали.

І я зрозумів, що наші відомі люди, які перебувають не в Україні, сьогодні можуть принести велику користь нашій країні. Потрібно виходити, треба говорити, треба розповідати, треба достукатися до людей.

Сьогодні Україна має величезну підтримку у світі. І насамперед тому, що всі розуміють, що сьогодні Україна захищає усі демократичні країни. Україна не має впасти, вона не повинна програти. Це сьогодні для всіх важлива позиція. І цю позицію я чую з екранів телевізорів, виступів у парламенті, від політиків, на вулицях.

Я дуже багато спілкуюся з італійськими журналістами, вів програму, а нещодавно їздив до Америки, до ООН, куди мене запросили на зустріч зі студентами. На цій зустрічі також був колишній президент США Білл Клінтон. І він теж торкнувся цієї теми й дуже багато приділив їй уваги. Він говорив, що Україна — це важлива частина світу.

Ще раз зверну увагу на те, що Україна в жодному разі не повинна програти. Ми всі маємо зробити так, щоб демократичний світ в особі України вистояв та переміг. Обов’язково переміг.

— Різні відомі люди у Британії заявляли про готовність розмістити у себе біженців. Яка є інформація стосовно українців, які виїхали до Великобританії, до Лондона?

— Було зроблено опитування. Понад 100 тисяч сімей готові прийняти українських біженців. Єдина проблема у Великій Британії — це оформлення документів. Тому що Велика Британія пішла з Європейського Союзу, а там з цим набагато простіше.

І, звісно, те, що роблять сьогодні країни Європейського Союзу, особливо наші сусіди в особі поляків, румунів, а також угорців, італійців, німців, австрійців, дуже нам допомагає. Польща, звичайно, грає величезну роль у цьому.

У Великій Британії, щоб все оформити, треба підготувати певну низку документів та почекати. Тому я зі свого боку вже заповнив ці документи, я запросив дві родини, швидше за все, завтра чи післязавтра запрошуватиму третю.

— А ви вже знаєте, що це за родини? Це відбувається якось адресно чи просто ви сказали, що у вас є можливість розмістити у себе 2-3 родини?

— Так, я подав документи, що на даний момент готовий прийняти у себе дві родини, тому що маю дві гостьові кімнати і за площею я можу це зробити. Я подаю документи, вони розглядають мої можливості й будуть визначатися, які сім’ї мені відправляти.

— Круто. Дякуємо. Чи є серед ваших знайомих люди, які не розуміють, що відбувається зараз в Україні, у яких якась інша позиція?

— Люди, з якими я спілкуюсь зараз, це люди, які підтримують Україну. Розуміють, наскільки тяжка ситуація в Україні. Які великі проблеми з біженцями у нас. Здебільшого виїжджають у нас діти та матері. Тому для цього це особливі мають бути програми. Дуже багато робиться, як я вже сказав, у Євросоюзі тут, безпосередньо в мене.

Ми зараз готуємо з мером Мілана програму прийому дітей у Мілані, їх розміщення. Чи це буде з батьками, з мамою чи без неї. І водночас це вже має бути певна допомога і з боку шкіл. І ця вся програма готується, і її буде представлено наступного тижня.

— Саме у Мілані, правильно? Не у всій Італії, а в Мілані?

— Так, це в Мілані, але я постійно на зв’язку з послом і з консулом. Також цим займаються і в Римі, і у Вероні, і Бергамо. Я знаю, що Руслан Малиновський разом із дружиною дуже багато робить. Сьогодні весь світ об’єднався довкола цієї проблеми. І я вважаю, що кожен намагається і робить усе, щоб допомогти.

— Щодо біженців з України, ви зараз от у цьому будинку, де ви можете розмістити, я правильно розумію?

— Так.

— Це у вас вдома?

— Так.

— І ваша родина також розуміє цей крок?

— Ну звичайно. Моя дружина дуже активна у цьому. Крім того, ми вже зробили кілька благодійних програм. Ці благодійні програми вже працюють, були вже надіслані фонди. Я за це все повністю звітую перед тими, хто сьогодні інвестував у благодійність.

Уся сім’я, навіть мої діти, мій старший син теж намагається допомогти. Вони вже вдруге зараз збирають гуманітарну допомогу, яка вирушатиме до України.

— Скажіть, будь ласка, можливо, є якісь прізвища людей, які брали участь у ваших ініціативах? Якісь, можливо, відомі люди, яких можна назвати?

— Насамперед футбольний клуб «Мілан», який одразу ж відгукнувся, і ми зробили кілька спільних акцій в Італії, запустили благодійний проєкт. Буквально за 10 днів було зібрано кошти, і вони були одразу ж спрямовані на допомогу в Україну.

Зараз також готується проєкт. Ви знаєте, я просто дивлюся, я думаю, що кожен, хто небайдужий сьогодні до тієї ситуації, яка відбувається в Україні, намагається допомогти, намагається створити фонди якісь, намагається зібрати кошти, щоб відправити та допомогти Україні.

Той же Девід Бекхем, який і сам зробив donation, і плюс віддав свою сторінку в Інстаграм для того, щоб наш лікар з Харкова давала інформацію людям саме про ту ситуацію, яка зараз відбувається в Україні.

— Ви багато років жили в Києві, де є місця, які багато для вас значать: стадіони, вулиці. Що ви відчуваєте, коли зараз читаєте або бачите повідомлення про те, що по Києву влучила ракета, йдуть обстріли, чи йде наступ?

— У мене розривається серце. Я завжди на зв’язку. Я знаю, що відбувається у Маріуполі, я знаю, що відбувається у Харкові, я знаю, що відбувалося у Бучі, я знаю, як бомбили Київ. Просто немає слів.

— Скажіть, будь ласка, що б ви хотіли сказати зараз, цієї миті Україні, українцям? Можливо, нашим військовим, які захищають нашу країну, президенту?

— Насамперед я пишаюся, що я українець. Я пишаюся тим, як наші військові з гордістю захищають нашу країну. Я пишаюся нашим президентом, який взяв на себе відповідальність. Він згуртував усіх людей навколо себе.

І пишаюся тим, як ми героїчно захищаємо нашу країну. Я хочу побажати всім витримки, стійкості, віри. Ми обов’язково переможемо. Ми повинні бути всі разом, ми маємо бути єдиними. І, звичайно, Слава Україні!

— Героям слава! Дякую.

Михайло Ткач