Поки Росія продовжує жити у вигаданому світі зі своєю правдою для зомбованого стада, увесь цивілізований світ консолідується навколо підтримки України. Десятки футбольних клубів і гравців організовують акції та допомагають нам у боротьбі з агресором.
Екс-капітан збірної Фінляндії Тім Спарв ще до вторгнення агресора закликав УЄФА забрати у Санкт-Петербурга право проведення фіналу Ліги чемпіонів. А 24 лютого миттєво відреагував на відкриту агресію рашистів. Пізніше Спарв відзначився особливим вчинком, на який здатна лише людина з великим серцем.
Вихованець Саутгемптона, який виступав у кількох європейських командах, прихистив у своєму будинку у фінському місті Вааса українську сім’ю. Про причини такого рішення, боротьбу фінів з окупантами та програш дипломатії Тім розповів у ексклюзивній розмові з «Футбол 24».
Тім Спарв— Передусім я хотів би висловити співчуття Україні та усім українцям. Уявляю, наскільки складно зараз вашому народу. Разом зі своєю сім'єю я довго думав, яким чином можу допомогти вашій країні та чим можу бути корисний. Спершу ми перераховували гроші, брали участь у протестах проти цієї війни на вулицях, намагалися привертати увагу до проблеми у соцмережах та усіх можливих інформаційних платформах. Це все були хороші рішення, однак я розумів, що слід зробити щось ще. Тому вирішив надати у користування свій дім у Фінляндії українським біженцям.
— Як ви дізналися про потребу у житлі для Івана, Олександри та їхньої матері?
— Одного дня зі мною зв’язалася жінка, яка розповіла про сім’ю з України, що вирушила у Фінляндію. Я подумав, що можу стати у нагоді, тому запропонував свою квартиру українці з хлопчиком та дівчинкою. На цьому я не зупиняюся і прагну допомагати й надалі — розумію, як складно почувати себе безпорадним у чужій країні. Читаю новини, переглядаю фото та відео з України і це неабияк засмучує мене. Українці не заслуговували на таке жахіття.
— Українські діти, яких ви прихистили, знають про ваше футбольне минуле?
— Так, Іван вже відвідував тренування у місцевій фінській команді, а нещодавно у футбол грала і Саша. Я прагну, щоб вони якнайшвидше інтегрувалися у нове середовище і будували тут своє життя. Діти сильно сумують за своїм батьком, який залишився в Україні. Мені дуже приємно бачити усмішки на їхніх обличчях і я почуваюся щасливим, коли хоч чимось можу їм допомогти.
— Що ви знали про Україну раніше?
— Переважно мої знання стосувалися футболу. Маю на увазі Андрія Шевченка, який свого часу був одним із найкращих футболістів у світі. А ще я грав з двома українськими футболістами. У Мітьюлланді я виступав з Артемом Довбиком, а у Греції моїм партнером був Максим Максименко. Ці хлопці запам’яталися мені, як товариські, приємні та добрі люди.
— Як давно спілкувалися з ними?
— З Артемом ще на початку війни. Сподіваюся, що з ними та їхніми сім’ями зараз усе гаразд. На жаль, у цьому світі трапляються такі речі, якщо державою керують ідіоти.
— У Данії Довбик не зумів розкритися, проте зараз став провідним українським форвардом. Чи могли ви тоді подумати, що на Артема чекає велике майбутнє?
— Артем — чудовий футболіст і цим усе сказано. Можливо, йому трохи не щастило в Данії. Там він зазнав важкої травми коліна. Я завжди знав, що у нього великий талант, сильна ментальність та фантастична ліва нога. Тому я зовсім не здивований. Важливо те, що Довбик є молодим футболістом і я з нетерпінням стежитиму за тим, як він розвиватиметься надалі. Не сумніваюся, що він гратиме у великих клубах в майбутньому.
— Артем став героєм нації після гола у ворота Швеції на Євро-2020. Чи дивилися ви той поєдинок 1/8 фіналу?
— Так, безперечно. Відверто кажучи, не пам’ятаю самих обставин забитого м’яча. Можу лише сказати, що пригадую стиль гри вашої збірної. Протягом останніх кількох років Україна демонструє класний футбол і має чималі успіхи. Ваша команда грає цікаво і, якщо так можна сказати, показує правильний футбол. Тому вдалі результати української національної команди мене не дивують.
— Минулого року у грецькій Ларисі ви грали з Максимом Максименком. Окрім хороших футбольних якостей, Максим є людиною, яка цікавиться політикою і не боїться називати речі своїми іменами. Чи була у вас нагода поспілкуватися не лише про футбол?
— Я виступав з Максом лише кілька місяців. Однак можу запевнити, що він є класним футболістом. Також я пригадую, як ми розмовляли про Росію та Путіна. Це було приблизно дев’ять місяців тому, він тоді хвилювався щодо майбутнього. На днях сконтактуюся з ним і запитаю, як справи у нього та його сім'ї.
— Свого часу жахіття «русского міра» відчула і Фінляндія. Радянсько-фінська або ж Зимова війна — яскравий приклад цього.
— Я є людиною, яка полюбляє історію, тому багато читав про цю війну. У нас особливі взаємини з нашим східним сусідом, Росією. Протягом тривалого часу росіяни намагалися здійснити вплив на нас, на наше суспільство. Проте, на щастя, Фінляндія фокусувалася на побудові успішних стосунків із Заходом на цінностях, які ми поділяємо. Звичайно, Зимова війна — знакова подія для фінської історії. Ми пишаємося тими людьми, які боролися за нашу країну, які захищали її. Я дуже поважаю та горджуся людьми, які жертвували собою заради батьківщини.
— СРСР формально переміг, але втратив величезну кількість людей.
— Війна — це жахлива річ, тут немає переможців. Зараз ми жахаємося від великої кількості загиблих цивільних українців, від смертей дітей. А все через одного божевільного у Росії, який вірить у свою пропаганду. Він став у один ряд зі Сталіним та іншими диктаторами. Насправді усе це не має значення — важливі лише біль і страждання України.
— Порівнювати Сталіна та Путіна немає сенсу?
— Так, вони обидва огидні. Нинішній правитель Росії робить страшні та жахливі речі. Росіяни живуть у суцільній пропаганді, вони не знають істини, не володіють реальними новинами та фактами. Це програш дипломатії. Який сенс у розмовах з ним, якщо він нікого не слухає? У нього немає жодного співчуття. Він не розуміє культури інших народів. Не варто займатися дипломатичною роботою.
— Деякі європейські країни лише нею і займаються.
— І все ж позитивна річ у тому, що Європа зараз справді об'єднана. Вона чинить тиск на Путіна, запроваджує санкції. Вони працюють і це тішить. Важливо зберігати тиск і надалі підтримувати його. Можливо, за таких умов росіяни зрозуміють суть проблеми. Зрозуміють, що гинуть прості українці. Що це ніяка не спецоперація, як її називають російські політики, що це справжнісінька війна.
— Як населення Фінляндії реагує на російсько-українську війну?
— Варто сказати, що, мабуть, кожен житель Фінляндії підтримує українців. Взяти до прикладу ситуацію із українською сім'єю, яка мешкає у моєму домі. Усі мої друзі, усі мої родичі писали та телефонували мені з одним запитанням: «Як ми можемо їм допомогти?» Вони пропонували їжу, одяг, велосипеди, футбольне взуття. Це було дуже приємно. Я щиро вдячний мешканцям Вааси за те, що вони теж намагаються допомогти — люди єдині у своєму прагненні.
— Україна також об’єднана у своєму завзятті і намірі знищити ворога.
— Насправді ваш спротив є фантастичним і мені приємно спостерігати за тим, як ви боретеся зі злом. Це справді вражаюче — українська армія дає гідну відсіч ворогу, що кількісно переважає. Лише величезна повага та захоплення для українців! Ви можете пишатися тим, як захищаєте свою землю і свою незалежність. Я сподіваюся, що й надалі ви робитимете неможливе, маючи підтримку у гуманітарній та військовій сферах від цивілізованих країн. Вас підтримують у всьому світі: від ЄС і США до відомих акторів.
— У березні минулого року ви пропустили матч проти збірної України у Києві. Можливо, одного дня таки навідаєтеся в Україну?
— О, це було б чудово. Із задоволенням приїду до вас у гості. Я вірю, що цей жах скоро закінчиться і ситуація нормалізується. А українці зможуть відбудувати свою країну. Щиро вам цього бажаю.
Любомир КУЗЬМЯК
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Читать все комментарии (3)