Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Сергей Яворский: «То, что происходило в Буче... На такое даже звери в лесу не способны!»

2022-04-17 08:00 Защитник полтавской «Ворсклы» Сергей Яворский, говоря на тему войны РФ против Украины, вспоминает военные действия в Мариуполе в 2014-м, рассказывает, ... Сергей Яворский: «То, что происходило в Буче... На такое даже звери в лесу не способны!»

Защитник полтавской «Ворсклы» Сергей Яворский, говоря на тему войны РФ против Украины, вспоминает военные действия в Мариуполе в 2014-м, рассказывает, как сейчас помогает беженцам и надеется на возвращение к нормальной жизни.

Сергей Яворский

«Якщо ти мовчиш — значить повинен нести покарання»

— 24 лютого ми мали зібратися на базі, — відтворює у пам’яті страшну хронологію подій Яворський. - А вже 27 лютого повинні були приймати вдома «Верес». Збиралися працювати у звичному графіку, натомість прокинулися зранку під звуки сирени. Спершу перелякалися. Потім нас зібрали на стадіоні, провели нараду і вирішили тимчасово не тренуватися.

— З якими думками поверталися додому після цієї наради? У вас вже був невтішний досвід свідка бойових дій у Маріуполі.

— Так, у 2014-му теж все починалося схожим чином. Тепер я також перебував у шоковому стані і просто не міг повірити у те, що відбувається. Як і більшість людей, вважав, що у 21 столітті повномасштабної війни у Європі бути не може.

— Але емоції були схожими на ті, які ви пережили тоді у Маріуполі?

— Складно порівнювати. У 2014-му ми також спали в коридорі, також ховалися від обстрілів. Пригадую людей з автоматами, які ходили під вікнами. Однак у Маріуполі не було вибухів ракет і завершилося все дуже швидко.

— Футболісти намагаються максимально віддалитися від політики, однак ви для себе висновки зробили вже тоді?

— Поняття «аполітичність» — це дурня, це неправильно. Політика завжди крокувала поруч зі спортом. Ти представляєш своє місто, свою країну — а це вже політичні елементи. Судження про те, що спортсмен перебуває поза політикою — хибне.

— Відсторонення російських спортсменів від змагань у цивілізованому світі — справедливе?

— Так, вважаю, що це правильний крок. Коли твоя країна нападає на іншу, мовчати не можна. Навпаки слід докладати зусиль для того, щоб зупинити війну. Якщо ти мовчиш — значить повинен нести покарання.

«Українським воїнам треба ставити пам’ятники ще за життя»

— Коли востаннє ви навідувалися у рідний Донецьк?

— Їздив раніше, ще коли у Новотроїцькому були відкриті пункти пропуску. Мої батьки-пенсіонери продовжують мешкати у Донецьку дотепер. У них своя присадибна ділянка, власний дім. Вони усе життя прагнули цього і хотіли спокійної старості. Скільки б ми не намагалися з братом їх вивезти, усе завершувалося невдачею. Також у Донецьку живуть батьки і бабуся моєї дружини.

— Епітет «рідний» можна вжити і до Маріуполя, у якому ви провели найкращі роки своєї футбольної кар'єри?

— Безперечно, для мене це таке ж рідне місто, як і Донецьк. Словами важко передати свої відчуття, коли дивлюся на те, що сталося з Маріуполем. Це катастрофа. Я підписаний на маріупольську групу і щоденно переглядаю нові фото звідти. Крім того, перебуваю на зв’язку з людьми, які виїжджають з міста. Справа не лише у футболі — усе своє дитинство я провів неподалік Маріуполя. Батьки там мають дачу, з тими місцями пов’язані особливі спогади.

— Яка доля цієї дачі?

— Зараз там мешкають переселенці, яким ми допомагаємо із житлом. Умови загалом скромні, але все ж вода та електроенергія там є, певний період часу провести можна. Маріупольські біженці такого натерпілися… Коли дивлюся, як люди на відео їдять хліб і плачуть… Думаю, самі розумієте, які емоції це викликає.

— У Маріуполі у вашої сім'ї були улюблені місця?

— З приходом чинного мера Вадима Бойченка місто розпочало стрімко розвиватися. Я зберігав до Бойченка максимально тепле та позитивне ставлення до того моменту, поки він фактично покинув Маріуполь і виїхав звідти одним з перших. Багато людей були залишені напризволяще. А взагалі у місті була красива набережна, чудовий Драмтеатр, ошатна площа поруч з ним. Розвивався лівий берег, парки, дороги… За останні роки Маріуполь сильно змінився. Із сірого та промислового Маріуполь перетворився на затишне та комфортне місто.

— Донедавна вважалися зниклими безвісті тамтешні футболісти Родіон Плакса та Ігор Тищенко. На щастя, Родіон вже вийшов на зв’язок.

— З Ігорем також усе гаразд. Разом з сім'єю Тищенко якраз мешкає у нас на дачі. Також ми довго шукали тітку Валю, жінку, яка багато років працювала на кухні на базі Маріуполя. На щастя, з нею також все добре. Як і з тренером та екс-футболістом Маріуполя Андрієм Оберемком.

— Місто майже повністю знищене, однак продовжує стояти завдяки героїзму загону спецпризначення «Азов» та сотень українських воїнів.

— Ви знаєте, варто вести мову про кожну людину, яка зараз захищає Україну. Маріуполь, у тому числі. Кожен з них — справжній герой. Їм треба ставити пам’ятники ще за життя і сподіватися, що вони повернуться додому живими та здоровими.

«Якщо ми хоч когось надихнули, то я дуже щасливий»

— Якими є ваші військові навички?

— Ой, я дуже далекий від зброї і усього, що з нею пов’язане. Умовно кажучи, на пістолеті спусковий гачок не знайду. По житті я взагалі пацифіст. Це зараз я вже починаю розбиратися у техніці, вивчаю види озброєння завдяки новинам. А раніше уся класифікація військової техніки для мене виглядала максимально просто: танк, маленький танк.

— Наставник «Ворскли» Юрій Максимов не залишився осторонь і захищає країну у лавах територіальної оборони.

— Наскільки я знаю, більшість представників «Ворскли» беруть активну участь у допомозі людям, які потребують підтримки. Зокрема, клуб залучав нас до збору гуманітарної допомоги, заготівлі продуктів харчування. Полтава стала справжнім центром допомоги внутрішньо переміщеним особам, а «Ворскла» не залишається осторонь. Кожен із нас робить усе, що може.

— Крім того, кілька тренерів та футболістів їздили у шпиталь до воїнів. Що вас найбільше вразило?

— Я дивився на цих людей із завмиранням серця. Ми щиро бажали здоров’я і раділи, що їм вдалося врятувати своє життя. Якщо ми хоч комусь зробили приємніше, надихнули, то я дуже щасливий. До речі, одного воїна навіть бачили у футболці Ворскли, він вболіває за нашу команду. Нехай ми і не найбільш знамениті футболісти, але, якщо подарували людям радість, то це велике щастя.

— Єдина іноземна команда у вашій кар'єрі — казахський «Тобол». Чи отримували ви слова підтримки з-за кордону від своїх знайомих?

— Насправді чимало іноземців телефонують і запитують, чим можуть допомогти. Проте окремо слід відзначити австрійця Томаса Шимковіча, з яким я грав саме за «Тобол». Це надзвичайна людина! Свого часу він вигравав чемпіонат Австрії з «Аустрією», а зараз завершує кар'єру в команді австрійської нижчої ліги. Так от разом із партнерами з ФК «Ферст Вієнна» він організував мікроавтобус з одягом, їжею та медикаментами для українських переселенців. Більше того, Шимковіч самотужки привіз цей «бусик» на кордон в Ужгород і передав українцям. Томас реально багато допомагає нашій країні і не лише словами, а й реальними справами.

«Те, що відбувалося в Бучі — на таке навіть звірі в лісі не здатні»

— Починаючи з 2008-го по 2010-й ви мешкали на Оболоні та грали за тамтешню команду. Що відчували, коли на відео спостерігали за російськими танками на вулицях району?

— Звичайно, це болісний момент. Мій рідний брат і зараз мешкає на Оболоні. Ми постійно перебуваємо на зв’язку — брат проводив багато часу на паркінгу, було реально страшно. Він давно поїхав з Донецька і не застав усіх жахіть, з якими люди зіткнулися у 2014-му. У Києві він пережив це вперше.

— Ілюзій щодо дій ворога у вас, мабуть, не було відтоді. Та чи є межа звірствам російських терористів, які ми побачили в Ірпені, Бучі та Бородянці?

— Ці істоти не можуть називатися людьми. Те, що відбувалося в Бучі та інших містах — на таке навіть звірі в лісі не здатні. Будь-яке лайливе слово, яке ми застосуємо до них, вважатиметься компліментом.

— Чи допомагає вам футбол відволіктися від щоденних переживань?

— Я взагалі випав з футбольного світу. Навіть хайлайти поєдинків не дивився. Чи не єдиний огляд матчу, який переглянув, «Реал» — «Барселона». Поки жодних футболів у моєму житті.

— «Ворсклу» покинули усі легіонери. Вдалося з ними попрощатися?

— Ми періодично спілкуємося і не втрачаємо зв’язок. Хлопці-іноземці запитують, як у нас справи, переживають за Україну. Полтава для багатьох з них стала дорогим місцем. Думаю, кожен легіонер сподівається, що одного дня сюди повернеться.

— Зараз зовсім не до цього, однак періодично виникає дискусія щодо долі сезону в УПЛ, який не було завершено. За підсумками першого кола Ворскла перебувала на третій сходинці, а після 18-го ігрового дня ваша команда йде п’ятою.

— Ми навіть не розмовляли про це у команді. Зараз питання завершення чемпіонату є взагалі неактуальним. Безумовно, хотілося б з’ясувати усе на футбольному полі. Якщо ми дограватимемо чемпіонат, значить усе в нас налагодилося, усе в нас добре. Тому це найкращий варіант. Інші навіть не розглядаю.

Мрію про те, щоб люди знову приходили на стадіон та отримували позитивні емоції від життя і футболу. Можливо, дехто і негативні емоції від гри «Ворскли» отримує. (Усміхається). Та все ж дуже хочеться мирного неба над головою і розвитку для України.

Любомир Кузьмяк

Dynamo.kiev.ua нуждается в поддержке. Обращение к посетителям сайта

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть