95 років тому, 13 травня 1927-го року відбулася історична подія, яка вважається днем заснування київського «Динамо». Це день реєстрації статуту Київського пролетарського спортивного товариства (ПСТ) «Динамо» Міжвідомчою комісією у справах громадських організацій та спілок Київського округу.
Реєстрація Київського ПСТ «Динамо» 13 травня 1927 року, у рамках якого і заснувалася пізніше футбольна команда, підтверджена документами, що знаходяться в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. 1927 рік відображений і в офіційних документах і довідниках ФІФА і УЄФА.
За 95 років наш клуб пережив чимало подій і подолав великий шлях — від скромної київської футбольної команди до гранда радянського, а потім і українського футболу.
«Динамо» — найтитулованіший клуб СРСР і України, але не тільки великі перемоги всередині країни і на європейській арені зробили «біло-синіх» культовим футбольним явищем. Наша головна гордість — люди! Це гравці та тренери, адміністратори та лікарі, наші вболівальники по всьому світу. «Динамо» це тільки рекорди і трофеї, це прогрес, свій особливий шлях і внесок у розвиток усього світового футболу.
16 чемпіонських титулів в Україні, 13 Кубків України, 9 Суперкубків України, 13 титулів чемпіона СРСР, 9 Кубків СРСР, 3 Суперкубка СРСР, 2 Кубки володарів Кубків, Суперкубок УЄФА, робота під керівництвом таких легендарних тренерів як Віктор Маслов, Валерій Лобановський, володарі «Золотого м’яча», ціла плеяда видатних гравців, незабутні перемоги на переповненому «Олімпійському»…
Нам є чим пишатися!
20 років тому «Динамо» втратило найкращого тренера в своїй історії, одну з найпомітніших фігур в історії тренерського справи світового футболу — Валерія Васильовича Лобановського.
Це був не просто тренер-переможець, це була людина, яка задала вектор розвитку клубу (навіть не команди!) на багато років уперед. Його ідеї та футбольний світогляд випередили час. Лобановський передбачав тенденції розвитку світового футболу і був одним із перших, хто кваліфікував сам процес не тільки як гру, а й як науку.
«Суть сучасного футболу — у створенні чисельної переваги на різних ділянках поля. І найперша вимога до гравця — якомога швидше переходити від оборони до атаки, і навпаки».
«Відсутність жорсткості, цілеспрямованості в роботі призводить до набагато гірших наслідків, ніж відсутність очок, — команда стає середньою, вона задовольняється малим і щасливо при цьому почувається».
«Тренер повинен вчитися все життя. Якщо зачерствів, перестав учитися — значить, перестав бути тренером. Час не обдурити. Акценти розставляє він. І вчить — теж».
«Для мене минуле — це минуле. Я його беру до уваги тільки в якості набутого досвіду».
«Копіювати привабливі зразки, наздоганяти когось — заняття безперспективне. Випереджати — ось сенс роботи, що надихає».
«Справжній тренер зобов’язаний уважно стежити за сучасними світовими тенденціями, постійно дізнаватися щось нове, а не використовувати кожного сезону одні й ті ж напрацювання»
«Бути тренером значно складніше, ніж гравцем. На полі ти керуєш лише м’ячем, а біля бровки ти керуєш людьми».
«Я не визнаю моди. Визнаю лише те, що раціонально. Зокрема, для нашої команди. Сьогодні ми зіграємо ось так, а завтра — інакше».
«Я не розумію, як можна любити якусь одну тактику й відмахуватися від іншої. Кожна тактика хороша, якщо вона призводить до бажаної мети. А мета завжди одна — перемога!»
«Сучасний футбол еволюціонує дуже повільно, тому що деякі гравці, так звані зірки, отримуючи величезні гонорари, які не відповідають рівню їхньої майстерності, хочуть, грубо кажучи, експлуатувати свій талант без спроби підвищувати рівень майстерності».
«Мене часто називають диктатором. Я категорично з цим не погоджуюся. Диктатор — це той, хто готовий наказувати, не вдаючись у міркування опонента. Я завжди пропоную гравцям оскаржити мої пропозиції».
Ми пам’ятаємо, Валерію Васильовичу!
Я до цих пір щасливий, що застав ТУ епоху.