Участь у сьогоднішній пресс-конференції головного тренера збірної України Олександра Петракова у Лодзі, що була присвячена матчу Ліги націй зі збірною Ирландії, також прийняв участь захисник української национальної команді та англійського «Евротону» Віталій Миколенко.
Віталій Миколенко. Фото — О.Васильєва— Чи накопичилася в тебе певна емоційна втома?
— Я думав про ці матчі, й можу сказати одне: я не можу поставити в одному рядку гру за збірну й утому. Я приїхав сюди, щоб грати за свою країну, за своїх рідних, за людей, які дивляться та підтримують нас на стадіоні й перед телевізором. Тож, на мою думку, це різні речі.
— Які повідомлення ти отримав від одноклубників з «Евертона» після першого голу за збірну? Які почуття маєш від того, що клуб підтримує Україну в такі важкі часи?
— Я отримав повідомлення від нашого другого тренера Джо Едвардса й Натана Паттерсона зі збірної Шотландії. Більше ніхто не писав. Я гадаю, що зараз немає сенсу розмовляти про «Евертон» і підтримку. Звісно, ця підтримка шалена. Я бачив у Інтернеті, що президент клубу запросив зіграти київське «Динамо». Хотів би подякувати всім країнам, де ми грали, — Польщі, Шотландії, Уельсу, Ірландії. Усі люди разом з Україною, дякую їм за підтримку.
— Чи приготував якесь святкування наступного голу?
— Нічого не готував. Для мене головне — допомагати команді. А якщо я заб’ю, то не думаю про якесь святкування. Головне, що забив, а потім відсвяткував із партнерами по команді та тренерським штабом.
— Завтра закінчується тривалий і виснажливий період для гравців збірної. З якими емоціями ви підходите до матчу з Ірландією?
— Емоції позитивні. Коли ти виграєш, то відновлюєшся швидше. Тим паче, в останньому матчі я не грав так багато часу. По хлопцям бачу, що немає такого настрою, що всі уже у відпустці. Будемо готуватися на 100% до завтрашньої гри.
— Поточна ситуація в Україні, ситуація в «Евертоні» — мабуть, найважливіший час у твоєму житті. Чи важко тобі, як себе почуваєш?
— Я себе почуваю добре, але якщо б ми грали в Україні, було в набагато краще. Коли почалася війна, я багато думав про те, що раніше якісь проблеми здавалися грандіозними. Але з початку війни я зосередився на футболі, на команді, зрозумів, що не так усе й важко в Англії та «Евертоні». Потрібно виходити й доводити, що ти можеш грати, що ми можемо вигравати.
— Як капітан «Евертона» Шеймус Коулмен допоміг тобі після переїзду до Англії?
— Розкажу одну історію. Я прибув до Англії 31 грудня, провів перше знайомство. Для українців Новий рік — велике свято. Я ж був у готелі сам. У новорічну ніч Коулмен мені написав: «Я знаю, як тобі важко, але завжди буду допомагати тобі, скільки я й ти будемо у клубі. Завжди можеш розраховувати на мою підтримку». Протягом цих півроку він мені завжди допомагав. Шеймус — велика людина й великий капітан.
— Чи залишилися твої рідні та друзі в Україні? Що з ними?
— Мої батьки зараз у Києві, слава Богу, все добре. Я завжди підтримую з ними зв’язок. Мої друзі та хрещені в різних куточках країни. Не завжди виходить підтримувати зв’язок. Вони більш-менш у безпеці, сподіваюся, так буде й надалі.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
