Український півзахисник бельгійського «Вестерло» Сергій Сидорчук поділився своїми враженнями про дебют Калюжного, перспективи Мудрика та вибір Довбика, про зміну поколінь в збірній України та наші шанси в Лізі націй, про рівень УПЛ та свої перспективи в бельгійському «Вестерло».
— Сергію, ви були викликані на вересневі збори, коли, на жаль, ми поступилися збірній Албанії та Чехії (вперше в своїй історії). На вашу думку, чому так сталося? Бо було чимало критики й експерти говорили, що багато гравців поводяться, як «ситі коти».
— Можливо, не було якоїсь подвійної мотивації після Євро, все-таки Ліга націй — це не основний турнір. Мабуть, десь на підсвідомому рівні було таке, що в тебе ще будуть шанси зіграти на Чемпіонаті світу через відбіркові матчі і таке інше.
— В жовтні через те, що виявилося багато травмованих гравців, були зроблені значні зміни в складі збірної. Як центральний півзахисник, як оціните дебют Калюжного? Він вніс той «голод до футболу»?
— Такі хлопці, як Калюжний, навпаки показують: неважливо, де ти граєш, неважливо, який турнір — ти граєш за збірну України і ти мусиш зіграти ті матчі, які тобі дали, як востаннє.
Думаю, що це зіграє в майбутньому на користь збірній, тому що якщо б не було таких турнірів, як Ліга Націй, то, можливо, ми і не побачили таких хлопців, як Калюжний. Це великий плюс, що вони з’являються, і що показують те, що футболка національної збірної — пріоритет.
— На передматчевій прес-конференції на Євро-2024 я вам ставила питання про те, що футболісти часто роблять гучні заяви, а Ви сказали, що треба виходити та доводити на полі. Якось у нашої збірної останнім часом виходить так, що перший тайм ми ніби розкачуємося і тільки після пропущеного м’яча включаємося у гру. Чому ці, так скажемо, помилки повторюються?
— Напевно, це питання трохи не за адресою, бо я ще діючий футболіст і мені трохи важко дивитися на футбол дещо з іншої сторони. А так — ви маєте рацію, бо у всіх матчах, які я пам’ятаю за останні два роки, в першому таймі завжди були проблеми.
Чому так трапляється? В мене, звичайно, є своя думка, але вона залишиться при мені поки що.
— Зараз відбувається зміна поколінь у національній команді. В оприлюдненому списку викликаних гравців на листопад дебютний виклик отримав Єгор Ярмолюк. І відразу в коментарях почали писати: «Чого немає Ярмоленка, Степаненко в резерві?» Як гравці ставляться до викликів/«не викликів»? Немає образ на тренера?
— Кожен гравець мріє грати за національну збірну — і неважливо, скільки тобі років. Я читав інтерв’ю Тараса, де він казав, що допоки він грає на професійному рівні, то для нього є важливим грати за збірну, не зважаючи на те, скільки йому років. Це дуже правильні слова, як футболіста та як людини.
А що стосується викликів чи «не викликів» у збірну, то якщо все йде через комунікацію, так, тобі може не сподобатися «не виклик» до збірної, але якщо комунікація є, то все дається легше. Особисто я розумію, чому саме мене не викликають, бо я зараз втратив місце в основі свого клубу.
— Зовсім скоро збірна зіграє з Грузією та Албанією. Як думаєте, які в нас шанси?
— В нашої збірної завжди є шанси. Я так само казав перед чемпіонатом Європи, що те покоління, яке в нас є зараз, напевно, найсильніше за ті роки, які я є в збірній. Ясна річ, що за всі збірні говорить результат, але по гравцях, по ажіотажу на деяких із них у Європі, то я думаю, що ми конкурентоспроможні з усіма.
Стосовно матчів на виїзді, то в нас вони вже майже три роки, і хлопці звикли до цього. У хлопців, які грають в єврокубках, кожен матч на виїзді, і неважливо, де ти граєш, у Польщі чи Німеччині — це такий самий виїзд. Тому фактор трибун не стане вирішальним — це 100 відсотків. Хоча наших вболівальників зараз багато по Європі, але це не те саме, що грати в Україні.
— Після українського класичного «Шахтар» виграв у Лізі чемпіонів, а от у «Динамо» 0 очок у Лізі Європи. Як можете оцінити виступи наших у єврокубках? Особливо вашого рідного «Динамо»?
— Єврокубки ще продовжуються, зарано ще робити висновки чи оцінки. Зараз можна казати про ті матчі, які відбулися, а всю картину оцінювати вже можна буде в кінці, в січні місяці. Але, що точно можна сказати — єврокубки не додають впевненості. До вересня у всіх все було добре, а от коли побачили, що командам важко, ще й трохи наш футбол прибили.
Але я вважаю, що в цей час важко оцінювати єврокубковий сезон, тому що ці відстані, на які наші клуби їздять, точно не надають їм переваги у грі. І важко оцінювати єврокубки з потяга чи автобуса. Звичайно, було б класно, щоб вони брали очки, але це реально важко в цей час. Я не хотів би, щоб через єврокубки оцінювали наших футболістів зараз.
— Я недавно мала бесіду з Петром Найдою — досвідченим футболістом, який грав за «Дніпро» та був президентом «Чорноморця», і він сказав, що зараз в УПЛ команди майже на одному рівні. Чи згодні з такою думкою?
— Ні, я не можу сказати, що всі команди рівні. Є декілька команд, які дійсно сильніші за решту, це видно. Хтось бере індивідуальною майстерністю, як «Динамо» та «Шахтар», хтось будує цікаві проекти, як «Карпати», «Кривбас» чи те ж саме «Полісся». Я просто аплодую тренерському штабу «Олександрії», як вони змогли вибудувати гру.
Зараз чемпіонат України дійсно цікавий, та за ним цікаво спостерігати. Напевно, рівень чемпіонату дещо вирівнявся, але він точно не однаковий у всіх.
— Хто, можливо, вам імпонує із сучасних гравців УПЛ по стилю гри?
— Якщо чесно, то уважно я дивлюся тільки за «Динамо», і можу виділяти тільки їх. Мені в «Динамо» подобаються всі. (Посміхається).
— Давайте про наших легіонерів, адже їх багато — і в дуже різних лігах. Багато чуток ходило у трансферне вікно стосовно переходу Артема Довбика, і тепер він грає за «Рому». Але цей клуб переживає зараз не найкращі часи. Як думаєте, Артем зробив правильний вибір?
— Розумієте, щоб казати, правильний вибір або неправильний, то треба бути Артемом. А ми, як люди зі сторони, можемо бачити тільки результати перемовин. А те, що було навколо цих перемовин, які були команди, варіанти, чи міг він вибирати, чи ні, то так важко сказати. Так, сидячи на дивані, то завжди легко оцінювати.
Я вважаю, що для його кар’єри та типажу Серія «А» — це класний чемпіонат. Він провів гарний сезон в Іспанії, був на слуху, тому знаючи, як він працює та ставиться до футболу, я впевнений, що в нього все буде добре.
— Якщо трохи перейти до АПЛ. Чутки стосовно оренди цього гравця не вщухають. На вашу думку, які перспективи у Михайла Мудрика?
— Щоб справлятися з цим тиском, то треба бути Мішею Мудриком. Я думаю, що він вже навчився — дивіться, яке виконання в нього в голі в Лізі конференцій проти Ноа! І те, що в нього повинно бути одне з найкращих майбутніх футболіста, то я в цьому впевнений.
Надалі все залежатиме від вибору, який він буде робити, від команди та тренера. Звичайно, в «Челсі» дуже велика конкуренція не тільки на його позицію, а й взагалі. І там були проблемі не тільки в нього, а й у всієї команди. Тому, звичайно, що молодому футболісту дуже важко проявляти себе, коли в команді є проблеми. Але я впевнений, що в нього все буде найкраще.
— Що змінилося у вашій команді «Вестерло», що зараз ви достатньо впевнено йдете в середині таблиці, а були в боротьбі за виживання?
— Тренер змінився — це, напевно, найголовніше, і старт чемпіонату видався дуже класним. Тому що після 4−5 турів команда йшла на другому місце до вересня, і це стало запорукою того, чому ми зараз всередині.
Але для мене сам чемпіонат став відкриттям, тому що це мій перший сезон, який я почав спочатку. Я маю на увазі, з першого туру. Бо в минулому році я приїхав, напевно, після 7-го туру, і в нас було тільки одне очко. Тому Ви розумієте, коли в команди після 7-ми турів одне очко, і коли 13 очок, то це дві великі різниці.
Що цікаво тут, то команди до вересня ще комплектуються, і виходить, що до закриття трансферного вікна всі команди та футболісти у підвішеному стані. Тому можна сказати, що ми скористалися цим шансом, коли була вже укомплектована команда, і взяли ці очки. Але, якщо подивитися у турнірну таблицю, то ти бачиш, що все дуже і дуже близько, з 6-го місця по 14-е — відстань по 2−3 очки. Тому вся боротьба ще попереду.
— Приємно чути, що у «Вестерло» все гаразд. Але от ви цього сезону зовсім мало граєте. Чому так сталося?
— Є об’єктивні причини, чому — тому що після чемпіонату Європи я трохи пізніше повернувся у команду, довше набирав форму, це в мене так завжди було фізіологічно, та й, напевно, тому, що вже не молодий. Коли набирав форму, то отримав травму і потім взагалі довго не грав.
От тільки зараз я почав потроху грати, нещодавно отримав ігровий час, потім на заміну вийшов. Для мене це дещо незвично, бо за час своєї професійної кар’єри таке в мене вперше. Але, поспілкувавшись трохи з хлопцями, що грають у Європі, то це не нова ситуація для футболістів тут.
Просто прийняти та сидіти склавши руки — це не в нашому стилі, тому я буду боротися за своє місце у складі.
— У вас змінився тренер — і це колишній опорник збірної Бельгії та Брюгге Тіммі Сімонс. А які у вас відносини з головним тренером? Чи є довіра?
— Якби була б стовідсоткова довіра, то я б, напевно, грав усі ігри. Загалом, відношення нормальне, робоче, скажімо так. Але є різні типи тренерів: одні пояснюють тобі, чому ти не граєш, про свої причини, а є тренери, які просто авторитарні та не пояснюють причини. Сказати, що це погано, я не можу — що про перших, що про других. Але це треба сприймати через призму людських якостей.
— Чи може так бути, що він, на жаль, не бачить вас в команді?
— Напевно, тренер поки що не бачить мене в стартовому складі, але в команді я почуваюсь абсолютно комфортно. Звичайно, коли ти граєш постійно, відчуваєш втому після матчів, то це одне, а коли ти це втрачаєш, то ти починаєш це цінувати трохи по-іншому. І коли ти втратив це на місяці, то ти ставишся до кожного матчу по-інакшому.
Це те саме, про що ми з Вами розмовляли на початку інтерв’ю — про «ситих котів», але так відбувається, напевно, в житті, в футболі, що коли ти це маєш, то не сильно цінуєш, а коли в тебе забирають, то починаєш цінувати.
— Чи не розглядали варіанти, можливо, з іншими клубами в Європі?
— Ні, в мене ще трохи менше двох років контракту, і я хочу допрацювати свій контракт тут — і вже після дивитися, що робити далі.
— Чи будете готові в разі чого повернутися до УПЛ?
— Якщо чесно, то на теперішній час я себе не бачу в УПЛ. Я не хочу приїхати грати в футбол заради футболу, я кажу, наприклад, про умовну Першу лігу.
Одна з вагомих причин, чому я переходив у Бельгію, — це моя родина, я хотів бути з ними, жити нормальним життям з родиною, бачити, як ростуть діти. Це була найголовніша причина. Тому зараз я не можу себе уявити в іншому місці далеко від своєї родини. Для мене моя родина на першому місці, тим більше, в такий час.
— Якщо б зараз була можливість пограти в будь-якій Лізі, то в якій би пограли?
— В Українській Прем’єр-Лізі починаючи з 2010 по 2013 рік. Звичайно, що можна лише помріяти, посміятися, але я вже десь казав в інтерв’ю, що якщо ти хочеш грати десь в Європі, то повинен ставити це собі за мету, а в мене упродовж моєї кар’єри мета була грати та приносити користь саме за «Динамо» (Київ). Кожен футболіст сам обирає, яку мету ставити перед собою.
— Тобто, зараз можна сказати, що, якщо б не почалася повномасштабна війна, то Ви б не поїхали грати до Бельгії?
— Чому б не поїхав? Поїхав, мені було цікаво поїхати в новий чемпіонат під завісу кар’єри та подивитися футбол з іншої сторони.
— Ви також займаєтеся благодійним проектом «My blood is gold for Ukraine». Розкажіть трошки про це?
— Це коли ми були у Румунії, в Бухаресті, там був один проект — збирати кров на потреби українців, і я просто допоміг інформаційно та своєю присутністю, ми знімали ролик. Ми дуже переживаємо за Батьківщину, кожна новина про обстріл наших міст і сіл б’є по душі. Тож кожен українець у всьому світі в силу своїх можливостей має допомагати своїй країні.
Крістіна Пастухова
У него философия колгоспника!