Про перші кроки в футболі захисника англійського «Арсеналу» та збірної України Олександра Зінченко розповів його дитячий тренер Сергій Борецький.
— Можете пригадати коли та за яких обставин ви познайомилися з тоді ще зовсім юним Зінченком?
— Сашко народився у сім’ї, яку я дуже давно знав. Разом з його батьком я займався в одній групі, з дитинства грали на «Шкіряний м’яч». На моїх очах тато брав Сашка із собою на тренування, бігав з ним.
— Яким був Олександр, коли робив свої перші кроки у футболі?
— Він 1996 року народження, але займався з дітьми групи 1993/94 року. Це я тоді першу групу набрав, бо у Радомишлі на той час взагалі не існувало секції з футболу. Сашко ж потрохи дивився, навчався. Його можу відзначити як тихого та спокійного хлопчину. Можливо, якби він займався зі своїми однолітками, то ситуація була б інакшою, а так лідерами були старші хлопці.
— Чим Зінченко вирізнявся серед дорослих хлопців у вашій групі?
— Гравці з робочою лівою ногою завжди виділяються поміж інших своїм мисленням на полі — вони більш креативні. Не пам’ятаю, щоб від Сашка м’яч відскакував, він приймав його дуже м’яко. Взагалі йому раз показав, що і як робити — достатньо. Зінченко дуже добре навчався та все швидко засвоював.
З ним мені працювалося дуже легко та спокійно. Він же займався зі старшими хлопцями, йому було з кого брати приклад. Також пам’ятаю, що Сашко постійно був перед телевізором, знав усіх футболістів, клуби, збірні. Хлопцям, які дійсно люблять футбол, цікавляться ним повністю, це допомагає, бо вони бачать як грають справжні майстри і до якого рівня потрібно прагнути.
— А на якій позиції ви спершу використовували Зінченка? Пробували грати з ним у середині поля?
— Коли він був маленьким, то у центр поля я його не ставив. У нас там був Олег Ничипоренко, який раніше грав за «Агробізнес» та «Епіцентр», а зараз виступає за «Куликів-Білку». До речі, хороший гравець — лідер, добре діяв на атаку.
Зінченко ж у мене грав зліва у півзахисті. Хоча було помітно, що в нього є задатки плеймейкера. Сашко — хлопець, який думає на футбольному полі, грає з піднятою головою, не пасує куди-небудь.
— Як в Олександра було з дисципліною? Проблем з поведінкою чи несерйозним ставленням до футболу у нього не виникало?
— Є в мене історія на цю тему. Коли Зінченко повернувся з Іллічівська (нині Чорноморськ, Одещина) до Радомишля, то здивував мене конкретно. У нас тренування в групі починалося о 9 ранку і я бачу, як він самостійно (теж о 9-й) розпочинає займатися за своїм планом, який склав йому тренер у «Моноліті».
Я його прошу: «Сашко, пограй з хлопцями, аби вони побачили рівень». А він мені: «Володимировичу, вибачайте, але тренер мені сказав два тижні м’яча не торкатися. У мене загальна фізична підготовка».
І ось день у день о 9:00 він вже займається за своїм графіком, «тютелька в тютельку». Залізна дисципліна! Він ніколи не запізнювався на тренування чи матчі. Так само й у школі — Зінченко добре навчався, до нього питань не було.
— А як, до речі, Зінченко з Житомирщини перебрався до «Моноліту», що в Одеській області?
— Якось ми грали на чемпіонат району, він проводився як серед дітей, так і серед дорослих. І ось був у нас тренер-легіонер з Одеської області, який прийшов подивитися на матч і підійшов до мене після гри. Показує на Зінченка і питає: «Якого року?». Відповідаю: «1996-го». Він мені відразу: «Не бреши». Я кажу: «А навіщо мені брехати? Що мені приховувати?».
Сашко ж і тоді грав у змаганнях між хлопцями 1993/94 року народження. І тут цей тренер мені: «Та ти що? Давай малого у „Моноліт“ завеземо, там якраз філія Шахтаря». А перед цим же батько Сашка возив його на перегляд у київське «Динамо» (мова йде про 2008 рік, коли Зінченко було 12 років, — прим. ред.).
— У столиці талант Зінченка не розгледіли?
— Забракували. Сказали, що він «щупленький», маленький… У «Динамо» що тоді, що зараз набирають таких хлопців, які мають відразу давати результат. Не всі ж можуть важити у 5 класі по 60−70 кілограмів. (Посміхається).
— І ось поїхав Олександр у «Моноліт»…
— Так, разом із мамою. З тодішнім президентом клубу я був на зв’язку, він мені обіцяв після тренування зателефонувати і дати відповідь по Сашкові. І ось набирає він мене вже за 10 хвилин. Думаю: «Ну все — забракували». А тут президент «Моноліту» в мене питає: «Ви де цей діамант знайшли? Ми його вже після трьох дотиків до м’яча записали». Тоді був серпень, і ось уже з вересня Зінченко повноцінно перебрався у «Моноліт».
— Інші клуби не цікавилися Зінченком на той момент?
— У нього була можливість перейти з «Моноліту» в «Маріуполь», куди перебрався його тренер. Але ж був варіант із академією «Шахтаря», у «Маріуполь» завжди можна було встигнути. У підсумку всі тести в «Моноліті» він поздавав на п’ятірки і отримав запрошення до «Шахтаря».
Я постійно був на зв’язку з президентом «Моноліту». Казав, що якщо виникнуть якісь проблеми з неналежним ставленням чи дисципліною, то нехай говорить мені — будемо розбиратися. На це він мені відповів, що нічого такого і близько немає, сказав лише: «Якби ж усі такі були, то ми б і горя не знали».
— Перетиналися із Зінченком після того, як він перебрався у «Шахтар»?
— Він приїздив, коли грав у U-16/U-17. Пам’ятаю, що привозив тоді для нашої спортивної школи форму збірної України, футбольні м’ячі. Сашко допомагав тоді й допомагає досі. Все, що нам потрібно для тренувань — він усім забезпечує. Ба більше, коли прошу його вислати пару гривень нам на турніри, то він не відмовляє. Зараз усі змагання платні, всюди потрібно здавати внесок, а фінансування… До повномасштабної війни ще було так-сяк, а зараз геть важко, але виживаємо, що робити.
— Інші клуби не цікавилися Зінченком на той момент?
— Чесно скажу, я був задоволений тим, що Сашко пішов з «Шахтаря». Я пам’ятаю, скільки талантів було у тієї команди — це і Бека Вачіберадзе, і В’ячеслав Танковський, з яким я Зінченка навіть іноді плутав, коли мені відео надсилали. Ці хлопці, можна сказати, «пропали», бо мали всі шанси заграти на топрівні. А йти в оренду… Куди відправлять — це перше питання. По-друге, потрібно ж одразу давати результат. Не всі молоді хлопці ментально можуть бути готові до такого.
Так, Сашко поїхав у Росію, але вже як вийшло. На ті часи це ще якось більш-менш могло сприйматися. У професійному плані для Зінченка, як виявилося, відхід з «Шахтаря» став найкращим варіантом.
— У часи виступів Олександра в російському чемпіонаті писали, що його хочуть заграти за збірну рф.
— Ми спілкувалися з ним щодо цього питання ще тоді. У нього навіть думок не було, аби грати за росію. Зінченко мені казав, що був готовий піти з «Уфи» в оренду, бо на нього тиснули, ставили умови, аби він отримав російське громадянство. Саша чітко говорив, що у нього батьківщина одна — Україна. Не хочу його якось вихвалювати, я просто переповідаю нашу розмову, оскільки люблю правду.
— Спілкувалися з родиною Зінченка напередодні його переходу з «Уфи» в «Манчестер Сіті»? Пам’ятаєте свої емоції, коли дізналися про цей трансфер?
— Його мама вийшла заміж за тренера, який був у Сашка в «Моноліті», і ось вони разом переїхали до Москви. Тому на той момент я особливо з ними не спілкувався, максимум перекидався словами, запитував: «Як там справи у Сашка?». Вона відповідала, що все нормально.
Знаєте, мене тоді дуже зачепили слова Віктора Леоненка, який сказав щось на кшталт: «Яке йому „Ман Сіті“? Хіба що у PlayStation». От ні, аби підтримати українця, який пробився у такий клуб…
— Які очікування мали від Зінченка після його переходу до лав команди Пепа Гвардіоли?
— Я чудово розумів, що ніхто з перших матчів його в основний склад ставити не буде, бо це зовсім інший рівень, а він молодий хлопець. В оренді у ПСВ він обкатався, побачив європейське життя — це додало йому досвіду. Цей етап точно не був марним у його кар’єрі.
Коли Саша приїхав у Радомишль після оренди в ПСВ, то я його знову зустрів на тренуванні. І ось я його питаю: «Ну що ти? Знову в оренду?». А Зінченко мені відразу каже: «Ні, Володимировичу, я боротимуся за місце в Ман Сіті». Молодець, мені його настрій дуже сподобався. Він не став скиглити, що це Англія, там такі зірки, йому так важко тощо. Зінченко — боєць, що на полі, що в житті. Дуже порядна людина.
— І що, жодних проявів зіркової хвороби за Олександром ніколи не було помічено?
— Абсолютно ні. Я ось з деякими хлопцями з Житомирщини спілкувався, які навіть в основі у своїх клубах не грають, то ви що… Там такі зірки, такі корони у кожного…
— Відхід з «Манчестер Сіті» до «Арсеналу» Мікеля Артети був правильним рішенням?
— Знаєте, я про це чимало спілкувався із Сергієм Ковальцем, який тренував свого часу «Полісся» (Ставки). Ми дійшли висновку, що Артета Зінченка брав на позицію центрального півзахисника. Фізичні дані в Сашка все-таки не для захисника чемпіонату Англії. Це у «Манчестер Сіті» він грав зліва в обороні, бо вони володіли м’ячем по 70% часу, і Саша завдяки техніці та баченню поля гармонійно виглядав у цій команді. Проте це все одно не його звичне амплуа.
Чому він не заграв у «Арсеналі» в центрі? Там Едегор, його конкурент в центрі, дуже сильний гравець фізично та технічно — хлопець бомбезний. Далі у Сашка ще й травми почалися. Ось знову декілька матчів провів, наче повертається на рівень — і знову пошкодження.
— Зараз в «Арсеналі» у Зінченка важкі часи: мало ігрової практики, часті пошкодження…
— Я з його дядьком спілкувався щодо цього. Він мені відповів, що в «Арсеналі» набагато більші навантаження, ніж у «Ман Сіті». М’язову масу хочуть нагнати і десь організм не витримує. Сподіваюся, що у подальшій кар’єрі в нього все буде добре. Знаючи його характер, я в цьому переконаний.
— Який чемпіонат на цьому етапі кар’єрі ідеально підійшов би для Зінченка? Можливо, варто задуматися про відхід з інтенсивної АПЛ на тлі постійних на травм?
— Все залежить від нього. У кожного чемпіонату своя специфіка, головне — знайти свою команду, тренера. Особисто я думав, що Зінченко опиниться у мюнхенській «Баварії» Венсана Компані, який свого часу взяв молодого Сашка під своє крило у «Ман Сіті». Можливо, ще і відбудеться цей трансфер, але у нашому листуванні я це питання не хочу порушувати. Життя покаже, де він гратиме далі.
— А як гадаєте, чи може із Зінченка вийти хороший тренер? Чи все-таки Олександр піде у вищі щаблі футбольної влади, враховуючи його нинішню політичну діяльність і присутність серед членів виконкому УАФ?
— Коли я запитував його про те, як налаштовує свою команду Гвардіола, то він мені відповідав: «Це якась магія! Після його слів ноги самі несуться грати». Він відзначає такі моменти, але мені здається, що Зінченко скоріше буде футбольним агентом.
Про його тренерське майбутнє ми не говорили, але я ж сам бачу, що він уже й у виконкомі УАФ, знайомий із Шевченком і Зеленським, тому, я думаю, він рухатиметься і далі в цьому напрямку. Тим більше, що Зінченко зараз разом з іншими футболістами допомагає України, робить свій внесок у нашу перемогу.
Але нині мені хочеться, аби Сашко ще щонайменше п’ять років пограв на високому рівні. Загалом я дуже пишаюся, що маю такого вихованця, гравця світового рівня.
Владислав Лютостанський
Уявляю, що б сказали батькам Мессі... Зате Бєсєдін не був "щупленький".