Колішній капітан збірної України Сергій Дірявка в інтерв’ю «КОМАНДІ1» поділився думками як з приводу війни, так і з приводу наступного чемпіонату України.
— Сергію Георгійовичу, як змінилося ваше життя за чотири місяці війни?
— Воно проходить в очікуванні нашої перемоги. Мабуть, це все, що я можу сказати в ситуації, коли розумієш, що зовсім поруч знаходиться ворог. Маючи такого сусіда, рано чи пізно ми прийдемо до схеми Ізраілю, де кожен громадянин країни повинен мати мінімальні навички військової підготовки. Наразі я, можна сказати, прохожу курс молодого бійця.
— Ви вступили до лав ЗСУ?
— Ні. Я уклав угоду з підрозділом територіальної оборони у своєму рідному Дніпрі та прийняв присягу. Хочу зауважити, що нічого героїчного в моєму вчинку немає. Просто є бажання навчитися тримати зброю в руках, отримати деякі знання в сфері тактичної медицини тощо. Наш інструктор розповідав, що кількість жертв після теракту в Краматорську була би на 40% меншою, якби люди вміли надавати першу медичну допомогу.
— Свого часу ви проходили строкову службу в збройних силах?
— Хіба що на футбольних полях (посміхається). Тепер надолужую згаєне.
— Яке місце в вашому житті наразі посідає саме футбол?
— Перефразовуючи вислів з відомого фільму, можу сказати одне: «Все минуще, а футбол вічний». Треную дітей. Дуже багато дітлахів повертаються до свої домівок.
Крім того, не так давно я очолив Центр ліцензування АФ Дніпропетровської області. Вдячний за таку довіру з боку очільника нашої обласної асоціації Віктора Андрухіва. Мені дуже допоміг керівник Центру ліцензування УАФ Валерий Шамардін, якому мою кандидатуру рекомендував Микола Павлов.
— Цікаво?
— Дуже. Для мене це новий виклик. Ми навчаємо за курсом С-диплому, але в нещодавньому випуску були такі знані гравці збірних команд України, як Богдан Шуст, Артур Карноза, а також чинні футболісти УПЛ.
Незабаром почнеться новий курс навчання. Заняття проводяться в режимах он-лан та оф-лайн. Плануємо підключити авторитетних спікерів серед дипломованих фахівців, які досягали чималих висот у футболі. Для мене самого це процес навчання.
— Наприкінці літа стартує новий футбольний сезон в Україні. Ваше ставлення?
— Скажу відверто — менше за все в цій ситуації я хотів би бути на місті наших керівників. Тому що головне — це життя людей. Взяти на себе відповідальність за проведення чемпіонату — дуже сміливий вчинок. Я не знаю всіх нюансів та деталей, але впевнений, що керівництво нашого футболу впорається з організаційними питаннями.
— Багато хто вважає, що УПЛ без легіонерів легко виграє «Динамо». Ви теж такої думки?
— Не став би поспішати з прогнозами. Особливо в такий час. Більше того, на місце головного конкурента «Динамо» поставлю не стільки «Шахтар», скільки не чужий для мене «Дніпро-1», де планується масштабне перезавантаження. Виділив би також «Ворсклу». В Полтаві дуже ефективно попрацював Юрій Максимов, але Віктор Скрипник може надихнути команду на ще більш позитивний результат.
— Що скажете про останні виступи збірної України?
— Тільки одне — я пишаюся нашою національною командою. В матчі з Вельсом їй просто не пощастило. Можливо, дуже багато емоцій було втрачено після перемоги над Шотландією, але це тільки моє припущення. Хай там як, за гру, за віддачу я дуже вдячний нашій збірній.
— Кого можете виокремити в її складі?
— Мій фаворит — центральний захисник Ілля Забарний. Як на мене, за одну з двох позицій в центрі захисту збірної України можна не хвилюватися щонайменше років 10. Вважаю, у нас дуже багато талановитої молоді, і останні виступи збірної U-21 це доводять. Бажаю нашій молодіжці потрапити на Євро, команда з такою симпатичною грою на це заслуговує.
— Ви згадали про повернення дітей з-за кордону, але кращі з них можуть там залишитися надовго, а через деякий час взагалі отримати німецькі, іспанські та італійські паспорти. Як з цим боротися?
— На жаль, на це дуже важко вплинути — це особистий вибір кожного хлопця та його батьків. Сподіваюся на патріотизм наших дітлахів. У нас дуже сильна держава і захищати її кольори — велика честь. Втім, що б не сталося, в Україні вистачає талановитих футболістів.
— Під час нашої останньої розмови ви наголошували на повній ізоляції російського спорту. Білоруських спортсменів це теж стосується?
— Скоріше, да, чим ні. Можливо, не надовго, але поки там ведуть якусь подвійну гру, маневрують, призупинити виступи теж потрібно. Люди, які мовчать, — підтримують війну. Для мене це однозначно. Мене вразило інтерв’ю колишнього російського футболіста Ігоря Денисова, який засудив дії своєї країни. Так от, яку ви побачили реакцію?
— Взагалі ніякої.
— В тому-то і річ! Його побоялися навіть засудити, а про підртимку я взагалі не кажу. В цьому полягає вся суть російських спортсменів, яких страх перетворив з атлетів на справжніх істот. Не бачу теми для розмови з цього приводу. Лише сподіваюся, що шлях на міжнародні турніри закрито для росіян надовго...
Євген ГРЕСЬ