Чому Срна загрожує судом ФІФА

Смислові нотатки про професійний футбол на полях інтерв’ю Даріо Срни популярному англійському виданню.

У бесіді з кореспондентом The Mirror директор одного з департаментів «Шахтаря» порушив чимало болючих тем, викликаних військовою експансією Росії на територію України, і проблем, не тільки суто футбольних, що виникли у зв’язку з цим.

Але, розмірковуючи про професійний футбол, Даріо Срна дуже чітко окреслив найгостріше питання, рішення якого він і його клуб вважають справою невідкладною. Саме — безоплатний результат із «Шахтаря» та інших команд УПЛ «неукраїнських гравців та тренерів».

На думку 40-річного хорвата, частково за втечу відповідальна і Міжнародна асоціація футболу, яка легіонерам таку можливість надала. А потому донецький клуб вимагає від ФІФА компенсаційного компромісу, загрожуючи їй судовою позовом.

До чого в результаті дійде конфлікт, що намітився, поки не відомо, але передісторія його така...

Передісторія

У пошуках нової ігрової особи, а також для регулярних успіхів на внутрішній та міжнародній аренах «Шахтар» одного разу зважився на сміливий еволюційний крок, змістивши свій селекційний акцент у бік бразильських футболістів. Що і було реалізовано на практиці.

Власна його академія з того часу стала допоміжним чинником, який, треба віддати належне, клуб розвивав і нарощував так само планомірно. Що з часом, мабуть, мало перерости в стан природного футбольного симбіозу.

Але навесні 2014 року базовий вектор розвитку «Шахтаря» був поставлений під сумнів. Тим не менш, навіть змінивши кілька разів прописку, клуб зберіг пріоритети, а до кінця 2021 року і практично повернув собі раніше обраний образ гри.

Однак 24 лютого 2022-го пішов ще один, куди потужніший удар. І знову від російського агресора, який напав на нашу країну вже всією своєю нескінченною армадою. Неоголошена війна не дозволила дограти чемпіонат УПЛ 2021/22.

Далі, і про це недвозначно заявляє від імені «Шахтаря» Срна, позиції клубного футболу України серйозно послабила ФІФА. Дозволивши закордонним тренерам та гравцям в односторонньому порядку призупиняти діючі трудові угоди, вона дійсно де-факто санкціонувала їхній масовий відтік. До речі, як і з Росії.

Важливо, що згадану опцію ФІФА активізувала двічі. Спершу 7 березня, надавши легіонерам вільну до кінця сезону. А 21 червня пролонгувала її і на наступний рік — до літа 2023-го. Щоправда, з відстрочкою до 30 червня, давши клубам кілька днів на вирішення всіх суперечок з тими, хто хотів би на час війни піти.

Але куди там — діалогу не вийшло. Бразильці, інші легіонери, а з ними і тренери «Шахтаря», та й не його одного, почали розбігатися. Як вільні агенти, без огляду на інтереси беззахисних своїх роботодавців.

Зупинити цей потік за рахунок власних ресурсів навіть «Шахтарю» виявилося не під силу. Бачачи це, розуміючи, що руйнується його базова модель, клуб вийшов із глухої оборони в медійну контратаку. За допомогою англомовної The Mirror.

Порушники конвенції

Судячи з повідомлень ЗМІ, свій особистий рахунок до плати РФ, що руйнує разом із містами та підприємства власника-президента «Шахтаря», він до задоволенню в судах ретельно готує. Тут логіка переходу із захисту в напад прогнозована і навіть цілком реалізована, причому з пристойними шансами на кінцевий успіх.

А ось щодо анонсованої Срної спортивної тяжби, в ній результат боротьби видається не настільки очевидним. Оскільки з юридичної точки зору позиція ФІФА, щонайменше поки що, виглядає дуже переконливо.

Адже коли ФІФА приймає бік громадян третіх країн і благословляє їх від’їзд з території держав, задіяних у військовому конфлікті, вона не просто виконує гуманітарно-правову місію, але ще й імплементує у світовий футбол рішення урядів тих країн, чиє громадянство захищає громадян.

Як би кому не хотілося, але автономність спорту все ж вторинна по відношенню до законів будь-якої з держав, визнаних міжнародною спільнотою. І якщо та або інша країна вважає територію України небезпечною для перебування своїх громадян — це вагома підстава для форс-мажорного розриву футбольних зобов’язань.

ФІФА не має права ігнорувати ці обставини непереборної сили.

Але чи означає це, що ФІФА не має нормативного інструментарію для ефективної боротьби навіть з таким з форс-мажором? Звичайно ж ні!

А тоді — могла чи ФІФА 21 червня вчинити по-іншому? Давайте розмірковувати.

Якщо подумати...

На всіх рівнях, включаючи світовий спорт, РФ як напала сторона вже визнана агресором, Україна — жертвою. Що тягне за собою цілком очевидний висновок: щодо відношення до ними не повинні застосовуватися однотипні заходи впливу. Тут навіть нема чого обговорювати.

І спортивні наслідки військових дій для обох сторін уже суттєво відрізняються. Російські збірні, як і команди всіх мастей, демонстративно виключені з більшості міжнародних змагань та турнірів — і це правильно!

Але ефект національного бойкоту нейтралізується, коли справа переходить на рівень внутрішніх взаємин. У тому ж футболі.

Наприклад, команди УПЛ і РПЛ однаково страждають від відходу легіонерів. При цьому на очах тане, знищується все ж інфраструктура українських клубів, ускладнюється їх логістика, а умови безпеки і зовсім знижуються до крайності. Тоді як країна-агресор ні з чим подібним поки не стикається.

Звідси й несумісні можливості для виживання, утримання клубів на плаву. Чим це не основа для вибудовування лінії захисту інтересів кожного члена УПЛ, і того ж «Шахтаря»?

Ще питання на засипку. Коли 7 березня ФІФА дала вільну легіонерам до кінця сезону 2021/22, хіба не було очевидно, що у разі затягування військових дій ця опція буде пролонгована?

А як було зрозуміло — значить, у зацікавлених сторін, у УПЛ, у національній федерації було достатньо часу — не менше трьох місяців! — щоб якось підготуватися до настання години Х.

Але Даріо Срна журиться недаремно. Бо такої роботи проведено не було! Виходить, «Шахтар» сам винен? Я так не вважаю.

Навесні він, як і всі наші клуби, був занурений у проблему зовсім іншого порядку, в умовах хаосу займаючись евакуацією персоналу (в тому числі і працівників своїх академій), тренерів, гравців, їх сімей та близьких. Потім довелося відновлювати тренувальний процес — напередодні найважливіших матчів національної та інших збірних.

Чим у цю пору був зайнятий адмінперсонал УАФ і УПЛ? Хто впав у ступор, хто подався у волонтери, хто займався самопіаром... З цих інституцій, втім, колись запитають самі клуби. Якщо, звичайно, вирішать, що розподіл траншів ФІФА/УЄФА і перевдягання клубних вихованців у сино-жовту уніформу — це далеко не вичерпний функціонал головного футбольного штабу країни.

Важливіше хоча б зараз зрозуміти інше. Скажімо, якщо б менеджмент умовної «залізниці» під світло софітів розвантажував товарняки, а не в режимі 24/7 керував довіреними йому мережами, то вся наша країна зупинилася б залізно!

У футболі — хіба не так?ж? У ньому хіба дрібниці бувають?

Підмога для ФІФА

Прийшовши в себе від шоку, вже отримавши на руки рішення ФІФА від 7 березня, чим міг би зайняти себе директорат УПЛ, профільні відділи, комітети та Виконком УАФ? У квітні, травні, з початку червня... Роботою з організації національного чемпіонату? Безперечно.

Але хтось інший на їхньому місці, можливо, діяв би ще ґрунтовніше: не чекаючи 30 червня, взявся за створення «пропозицій щодо погодження інтересів неукраїнських футболістів і тренерів з їхніми українськими клубами-роботодавцями».

Одна з версій навскидку — розробка формули розрахунку відступних за вимушену оренду легіонера на основі його чинної угоди з клубом. На основі попередніх трансферних виплат, якщо такі підтверджені документально, а також тривалості поточного контракту. Так і виводиться прозора формула визначення амортизаційної клаусули.

Для наочності. Футболіст, чий трансфер обійшовся в 15 мільйонів євро і з яким укладено 3-річний контракт, може піти на час воєнних дій в інший клуб з відступними в розмірі 5 млн. в рік (15:3=5) або 2,5 половину сезону. З знижуючим чи підвищуючим коефіцієнтом — віковим, страховим, нарешті, передбаченими якимись мінімальними компенсаторами «останньої години» (якщо дійшло до 30 червня). Все це вже зокрема...

Існуй такого роду предметні напрацювання, будь вони ініційовані, розглянуті та затверджені Виконкомом УАФ, а потім заздалегідь направлені в ФІФА в якості зустрічної пропозиції, юридичної підказки, і вердикт ФІФА на зміст 2022/2. У нашому випадку навіть прецедентне.

Так, ФІФА не має права утримувати когось у країні, що воює. Але захистити клуби національної федерації, що зазнала нападу, вона точно могла би. Отримай ФІФА своєчасно в обґрунтування такого захисту аргументовані доводи та розрахунки колективного органу УАФ.

Але якщо футбольні інститути України свого креативного потенціалу не бачать, якщо вони щось змінити не в стані, тоді «Шахтарю», мабуть, справді залишається тільки позиватися.

Ігор ЛІННИК