Ярмоленко у «Динамо»: поклик крові

Дивні ми, футбольні вболівальники, люди. Нещодавно, коли Андрій Ярмоленко животів на лаві запасних «Вест Хема», ми (і я в тому числі) практично в унісон трубили: мовляв, повертайся, Андрюха, до рідного «Динамо». Грошей ти вже заробив на два життя, вище голови вже не стрибнеш, саме час зробити хід конем і повернутися до Києва.

Але варто було футбольній поголосці всерйоз заговорити про те, що капітан збірної України вже однією ногою в «Динамо», як усі ми (ну, багато хто точно) бухтимо, що, мовляв, не треба поспішати повертатися, можна ще пару років пограти в добрій Європі. Або в дорогій Азії. Чи в привабливій МЛС. Одним словом, зараз в Україні не потрібно. Встигнеться.

На мою думку, цей парадокс має дуже просте пояснення: війна. Якщо до початку рашистської агресії в Україну ми свідомо і несвідомо залучали одного з найкращих українських футболістів часів Незалежності в рідні пенати, не надіючись, що таке станеться, то зараз, враховуючи відомі ризики (передусім у відсутності безпеки), ми намагаємося як мінімум несвідомо захистити Андрія від камбеку. Ось таке емоційне підґрунтя даного питання.

***

Але якщо емоції винести за дужки, то повернення Ярмоли в рідну гавань — якщо й не факт, що вже відбувся, то дуже і дуже ймовірний. Власне, сам 32-річний футболіст нещодавно не приховував свого наміру рано чи пізно повернутися до «Динамо». У травні цього року Андрій сказав, що для нього «Динамо» — команда номер один, і що до війни він всерйоз збирався повернутись, закінчити кар’єру в рідному клубі. Але війна змінила ситуацію — в тому плані, що доля наступного сезону УПЛ була невизначеною.

Очевидно, коли контури нового сезону чемпіонату України визначилися, наміри Ярмоленка теж набули відчутних обрисів. Він дійсно мав варіанти продовжити кар’єру за кордоном. І вони не лише були, а й зараз залишаються. Зважаючи на все, за океан Андрій не збирається. Він і сам не горить бажанням, та й сім’я проти.

Щось подібне можна адресувати щодо інтересу турецьких грандів. Зокрема, «Фенербахче». Наскільки я розумію, душа не лежить. Як і до «Аль-Айну», який тренує Ребров.

За деякою інформацією, Андрій не проти залишитися в Англії. Особливо — у Лондоні. І начебто у його послугах зацікавлений «Фулхем», однак, знову-таки, за чутками, українець хоче мати тверде місце в основі, а цього йому ніхто гарантувати не може.

Ось таким нехитрим шляхом винятків і виходить, що перехід до «Динамо» — фактично оптимальний на даний момент. І для самого футболіста, і для його рідного клубу.

Про резони «біло-синіх» у разі приходу колишнього капітана поговоримо якось наступного разу. Наразі обмежуся лише тим, що крім суто ігрової користі від Ярмоли на полі динамівський колектив отримає і справжнього «сенатора» в роздягальні. Крім того, як мені здається, прихід Ярмоленка може стати поштовхом до відходу за кордон Циганкова, який, якщо говорити об’єктивно, засидівся на одному місці.

Не скажу, точніше, не вважаю, що ці двоє не спрацюються чи не впишуться у стартовий склад. Впишуться. І остання модель гри збірної України тому яскраве підтвердження. Тут річ в іншому. Циганкову справді потрібно йти за бугор просто зараз. Тому що є ймовірність того, що динамівці не потраплять у новий сезон Ліги чемпіонів, і що чемпіонат України через війну та відтік легіонерів «просяде». Тому й ціна на Віктора може впасти, та й сам футболіст може опинитися у прострації. Тому мені здається, що Циганкова «Динамо» має відпустити зараз. Поки що є пропозиції, і поки що можна виторгувати нормальні гроші.

***

Але зараз не про Вітю, а про Андрюху. Так виходить, що те місце, де все і всі найбільше чекають на Ярмоленка — це і є саме Київ. Саме «Динамо». Ну, судіть самі: ні в «Фенербахче», ні «Аль-Айні», ні в МЛС, ні тим більше у «Фулхемі» Андрій так не потрібен, як потрібен зараз «біло-синім». Як потрібен зараз уболівальникам столичного гранду. І як потрібний зараз Україні.

Мені здається, що саме зараз — оптимальний і в чомусь навіть знаковий час для повернення Ярмоли на круги своя. Багато хто порівнює його повернення з камбеком іншого великого Андрія — Шевченка. Тут є багато спільного. І багато збігів. Різниця лише в тому, як на мене, що Шева повертався вже відверто догравати: такий собі забронзовілий пам’ятник собі самому, коли вже нікому нічого не треба доводити. І Андрій Миколайович Перший не доводив.

А ось Андрій Миколайович Другий, тобто Ярмоленко, доводитиме. Він ще не награвся. Він ще не наперемагався. У нього ще є і запал, і мотивація. До того ж, за чутками, зарплату в «Динамо» йому пообіцяли практично таку саму, як обіцяють у «Фенербахче». То чому б і ні?

Особисто я дуже хочу, щоб Андрій повернувся до України, до «Динамо», саме зараз. Хоча я був одним із багатьох, хто вважав, що йому ще можна кілька років пограти десь в умовній «Пармі».

Нині не до умовностей. Живемо лише зараз, сьогодні. Відчуття співчуття, співучасті, приналежності до чогось великого, що нині зароджується в нашій країні, проникло в очі та нейрони майже всім свідомим. Ярмоленко завжди був таким. Як мінімум, нормальним. Навіть коли казав, що «я не футболіст». Напевно, це поклик крові.

А якщо так, треба приїжджати. Тут є незакінчена справа.

Валерій ВАСИЛЕНКО