Генадій Зубов: «Звєзда» за тридцять срібняків

Моя перша і єдина зустріч із Гєною Зубовим у неформальній, так би мовити, обстановці трапилася в другій половині 90-х, в один із днів, коли національна та молодіжна збірні України свої відбірні матчі проводили в Києві з різницею в кілька годин.

Молодші грали першими, на стадіоні «Динамо», старші — вже надвечір на Олімпійському. Журналістам зазвичай ледве вистачало часу, аби передислокуватися з Грушевського на Велику Васильківську так, щоби встигнути розміститися в ложі преси та вивчити протокол.

Під час одного з таких трансферів у підземному переході біля центральної спортивної арени й опинився майже пліч-о-пліч із Зубовим. Він у складі команди U21 свій матч відбув. Але — також поспішав, до готелю «Спорт», де впродовж зборів мешкали гравці «молодіжки». Вочевидь, перегляд поєдинку національної команди обіцяв у Гени вийти досить запальним, адже крізь натовп перехожих — наче крізь захисні порядки суперників — Зубов спритно пробирався з кількома пляшками шампанського.

Не пригадую, чи був тоді в молодіжної збірної привід настільки розслаблятися на хвилі турнірного успіху. Та й не в тому справа. Імідж — ніщо, спрага — все. З часом ця формула дотримання спортивного режиму не дасть Зубову сповна розкрити свій футбольний потенціал. Українським Марадоною так і не став, дарма, що зі славетним аргентинцем вони майже одного зросту.

Хоча й на вік уродженця Алчевська (тоді — ще Комунарська) титулів і нагород вистачило. Від найпершого — бронзи у складі юнацької збірної U16 на європейській першості 1994 року в Ірландії — до перемоги в розіграші Кубку України-2003/04.

Стверджують, що Зубов вважався кумиром серед уболівальників донецького «Шахтаря», з яким здобував Кубок чотири рази, додавши до тих тріумфів чемпіонство 2002-го. Назабивав достатньо, залишив свій слід і в першій збірній.

Та особисто мені він чомусь більше запам’ятався не голом у ворота Німеччини в першому матчі плей-офф кваліфікації ЧС-2002, а епізодом у кубковому фіналі наступного року. Розлючений несправедливим, на його думку, рішенням асистента арбітра, хавбек спробував... забуцати того прямо на бровці. Це вже виглядало зовсім не так кумедно, як обойма алкогольних «фаус-патронів», що їх малюк Зубов звитяжно тягнув тоді в підземеллі, наче гном видобуте золото. Подейкують, за удар лайнсмена головою в обличчя його могли відсторонити від футболу на два роки. Але якимось чином «відмазали».

Мініатюрній зірці «Шахтаря» зрештою не знайшлося місця в бразильських парадигмах Мірчі Луческу. До свого гвіздка для бутс він ішов через маріупольський «Іллічівець», алчевську «Сталь», луганські «Зорю» та «Комунальник». Ніде «компанійський відкритий хлопець» надовго не затримувався. Й після завершення кар’єри запрошення до академії «Шахтаря» стало для нього справжнім бонусом — за роки та емоції в колективі гірників, за майстерність. За техніку, фахівцем із навчання якої він і значився в списках дитячих тренерів донеччан. Уже, до речі, тоді, коли «помаранчево-чорні» осіли в Києві, евакуювавшись із Донбасу після початку війни в 2014-му.

Напевно, Гєна шкодував за квартирою на 150 квадратів у новобудові в центрі Донецька. Шкодував за «невеличким бізнесом». Але ж головним мало залишатися те, що Зубов, за його словами, «відбувся як футболіст і людина». Тим більше — для особи, що переймалася духовними сферами, під раритетним іконостасом у своїй оселі чи на недільних службах у храмі...

Через півроку після початку повномасштабної агресії РФ, за кілька днів до свого 45-річчя, Зубов, як сповістили наші ЗМІ, перебрався до Санкт-Петербурга, де відтепер працюватиме тренером місцевого клубу «Звєзда». У «культурній столиці» країни-агресора йому буде до кого звернутися за консультаціями: той-таки Толік Тимощук просвітить Гєну як щодо професійної діяльності, так і щодо того, скажімо, де в Пітері найприємніші оптові ціни на «совецькоє ігрістоє». «І звєзда с звєздою говоріт...»

Утім, із приводу працевлаштування Зубова не можуть не виникнути кілька запитань.

Найперше — яким чином військовозобов’язаний громадянин 1977 року народження виїхав за кордон. Адже під дію постанови українського кабміну, що дозволяє відрядження спортсменам і тренерам на міжнародні змагання, він аж ніяк не підпадає. Отже, підпадає під статтю.

По-друге, хочеться поцікавитися реакцією дисциплінарних органів вітчизняної асоціації футболу. До зрадника Тимощука застосовані санкції — аж до викреслювання з історичних списків головної команди країни, де той манкурт фігурував як рекордсмен за кількістю проведених матчів. Чи дочекаємося аналогічного вердикту по відношенню до Зубова? Чи виявлять наші поборники футбольної моралі послідовність і принциповість до новоспеченого тренера «Звєзди», котрий паплюжить міжнародний диплом, виданий йому свого часу ФФУ?

Та й «Шахтареві» варто б, на мій погляд, якось оцінити вчинок свого колишнього співробітника. В багатьох новинних стрічках інформація про його втечу розміщена поруч із обуренням керівників донецького клубу тим, що ФІФА продала рашистам права на трансляцію світового чемпіонату.

«Ми розлючені. Країна-агресор має бути ізольована, — йдеться в заяві гірників. — Ми не лише проти участі російських клубів у європейських змаганнях, а й також закликаємо виключити Росію з усіх міжнародних змагань, включно з тими, що під егідою УЄФА та ФІФА. Світова спортивна спільнота нарешті має об’єднатися в цьому питанні й виключити Росію з усіх організацій та заблокувати її співпрацю зі спонсорами... Росія має стати державою-вигнанцем, поки українці гинуть від рук її солдатів, а в Європі вона розв’язала страшну війну».

Раніше «Шахтар» переконливо висловив своє ставлення до путінської навали благодійним туром Європою та активною участю в соціальних програмах. Заслуговують поваги виконана в синьо-жовтій комбінації клубна емблема на автобусі та комплект ігрової форми в кольорах військового камуфляжу — недвозначне нагадування Європі про ЗСУ, що боронять східний кордон цивілізованого світу. І «фінт» чергового «кормільца» лягає брудною плямою насамперед на імідж колективу, де зрадник довгий час працював із зміною.

Чи там його титанічний труд оцінювали неналежним чином? Чи гнобили якось по-іншому, не давали шансів проявити свій непересічний тренерський талант? Чи просто Гєнін ватний мозок геть накачався бульбашками від шампанського?

Зубов, до речі, як і Тимощук, є рекордсменом: наймолодший дебютант офіційних змагань в історії «Шахтаря». Слідом за ним у цьому реєстрі йде Олександр Воскобойник. Останньою новиною про колишнього форварда було травневе повідомлення: примусово мобілізований на фронт у терористичній «ДНР», під Маріуполем зазнав важкого поранення обох ніг...

Отака гірка іронія долі. Отакий шлях — через терни до «звёзд» і... назад.

Юрій КОРЗАЧЕНКО