Тиждень, що минув, подарував українським шанувальникам футболу протилежні емоції. Якщо молодіжна збірна зі своїм завданням упоралася, то головна команда мети не досягла...
Національна збірна України завершила рік виступом у Лізі націй-2022/23. Нажаль, кінець турнірного шляху ознаменувався для команди та її вболівальників розчаруванням.
«Синьо-жовті» опинилися в другому за силою дивізіоні через нефутбольні обставини. Їх поразка трапилася за рішенням горезвісних «кантонів», а не безпосередньо на полі. Отже хлопці були сповнені мотивації довести свою силу саме у змагальному процесі, присвятивши виступи в групі В1 виключно боротьбі за право знову брати участь у матчах проти найсильніших суперників.
І хоч би що говорили про напівтовариський статус цих змагань, упускати можливість регулярно зустрічатися з європейською футбольною елітою не бажав, мабуть, ніхто з українських гравців і тренерів.
Більш того, перемога над Шотландією в останньому турі давала ще певні дивіденди в майбутньому. А саме, другий кошик під час жеребкуванні чемпіонату Європи-2024, який пройде у Німеччині.
Але підопічні Олександра Петракова не змогли пробити кельтську стіну. Хоча вони й володіли територіальною та ігровою перевагою, забити так і не зуміли.
«Игра была до забитого мяча. Однако гол так и не пришел, хотя забивать могли Мудрик, Ярмоленко, Довбик, Степаненко. Играли сине-желтые неплохо, с желанием, но чего-то им постоянно не доставало в ключевые моменты — то ли свежести, то ли взвешенности, то ли везения. При этом во втором тайме шотландцы начали откровенно отбиваться. В конце концов, островитяне достигли желаемого — после уверенной домашней победы над украинцами, одержанной неделей ранее (3:0), сыграли вничью в гостях. Теперь именно они повышаются в классе», — констатує Ігор Петренко з Depo.ua (28.09.22).
Загалом ЗМІ відмічають — якщо виходити суто з настрою збірної України, мотивації гравців і гри як такої, то дорікнути їй справді нема в чому. У фізичному аспекті «синьо-жовті» як мінімум не поступилися супернику, якому притаманний саме силовий та в’язкий футбол.
«Після матчу Олександр Петраков зауважив, що претензій до своїх футболістів не має. На мій погляд, це не чергова відмазка чи джентльменське бажання взяти провину за невдачу на себе. У „домашній“ грі проти збірної Шотландії, на відміну від гостьової, дорікнути гравцям збірної України справді нема в чому. Особливо якщо говорити про налаштування на гру, про мотивацію. Те, що вийшли з величезним бажанням битися, видряпувати м’ячі, не шкодуючи при цьому ні себе, ні тим більше суперника, було видно неозброєним поглядом», — зокрема, ділиться враженнями Валерій Василенко на Sport.ua (28.09.22).
Навіть шотландські журналісти визнають, що Україна в цьому поєдинку зіграла краще і мала вигравати.
«Зробивши акцент на обороні, Шотландія могла пропустити 3-4 голи. Це був напружений матч, все могло закінчитися не так, як хотілося б Кларку та його команді, але... Цього вечора успіх був на боці шотландців. Українці свої моменти не реалізували і залишилися на другому місці. А це означає, що всі бонуси від першого місця дісталися Шотландії. Це є великий день для країни», — «видихає» видання The Scottish Sun, цитату якого в традиційному огляді преси країни-суперника наводить Антон Прокопов на Footboom.com (28.09.22).
Схожі думки висловлюють і більшість вітчизняних експертів. Вони зауважують, що жодному з тих, хто грав у Кракові, не можна відмовити у бажанні. Іноді навіть надмірному. Так, на переконання екс-форварда «синьо-жовтих» Олексія Бєліка, нашій команді не вистачило везіння, а якість футболу, незважаючи на незадовільні результати, була непоганою:
«Выскажу свое мнение: в целом мы разочарованы результатом нашей национальной сборной, но не игрой. На протяжении всего поединка было видно желание наших ребят добиться важнейшей победы. Судя по статистическим данным, ударам по воротам соперника, сборная Украины заслуживала большего. Нужно реализовывать свои шансы. Их много не может быть. Украинские футболисты должны были забивать больше одного мяча в Кракове, однако на табло остались нули. Этот матч наши ребята сыграли хорошо, а провал был в Глазго, и только во втором тайме». (Sportarena.com, 28.09.22).
«Оцінити виступ збірної України в цьому циклі Ліги націй дуже важко, адже ми граємо не вдома, матчі відбуваються під шаленим тиском. І за це треба подякувати хлопцям, які виходять і б’ються, доносять до всього світу, що футбол в нас живий. Так, пертурбації зі складом дають про себе знати, але якщо глобально, якщо всі наші лідери будуть в строю, то в нас досить таки боєздатна команда. Ну і, звичайно, будемо сподіватися, що все в нас якомога скоріше налагодиться, і ми зможемо грати набагато сильніше і більш розкуто, адже матимемо підтримку трибун», — додає відомий футбольний експерт Євген Левченко. (Footboom.com, 28.09.22).
Дійсно, збірна України відпрацювала напевно найважчий рік у своєму футбольному житті. Яка ще країна грала і перемагала на найвищому рівні, коли її столицю намагалися взяти штурмом?
«Цього року „синьо-жовті“ також творили історію, хоча, звісно, у них були набагато легші умови, аніж у наших хлопців із ЗСУ. Ми перемогли Шотландію, Ірландію та двічі Вірменію і навряд чи такий результат можна вважати поганим. Так, ми не вийшли на ЧС-2022, ми не повернулися в елітний дивізіон Ліги націй, але збірна все одно викликала більше позитиву, аніж негативу. Тому хотілося б подальшого прогресу, а не чергової перебудови», — вважає головний редактор Sportanalytic.com (28.09.22) Ігор Цвик.
Звичайно, обставини, які супроводжували виступи команди Петракова останніми місяцями, були винятковими. Тому, мабуть, преса не робить із невдач особливої трагедії, бо не це зараз головне для українців.
«Пограли в футбол, не виграли в футбол, та й нехай собі. Ще спробують. І ще. Бо лише гра. А нам краще всі наші „ментальні потужності“ спрямувати на підтримку головної збірної країни — Сил оборони України. Щоденно переживаючи за кожного. Хто молиться — молитись за Воїнів, по-дитячому щиро радіти кожному метру відвойованої в окупантів української землі. Та вірити. Вірити в ЗСУ», — закликає Павел Булах на сторінках Footboom.com (28.09.22).
А тим, хто все ж обурюється виступами національної команди з суто футбольного боку, опонує Sportarena.com (29.09.22). Кореспондент сайту Олександр Цвирк наголошує, що у році, що минає, показаний «синьо-жовтими» результат — вищий середнього!
«Лише п’ять разів (із 27) наша збірна набирала більше балів за календарний рік. І двічі — стільки ж. Лише двічі за рік Україна здобувала більше перемог. 2013-го на ефекті свіжості від приходу Фоменка; лише одна поразка за той рік, але вона і стала фатальною — розгром на „Стад де Франс“. 2019-го команда Шевченка ковзанкою проїхалася по кваліфікації Євро-2020. Ці два роки виділяються у плані крутості відсоткових цифр», — порівнює він.
«А тепер припиняємо абстрагуватися та занурюємо ці цифри у жахливі умови воєнного часу, — пропонує автор. — Матчі переносилися з весни на літо, інші — з літа на осінь. Команда довго не збиралася, а коли зібралася, їздила по континенту далеко від дому і грала з ким попало. Перед плей-офф ЧС більше половини гравців не мали практики півроку.
Ось під таким соусом все бачиться якщо не в райдужному, то набагато оптимістичнішому світлі. Так, програно кваліфікацію на світ — але так було регулярно, з не менш сильними командами та різними тренерами, починаючи з самого Лобановського. І, знову-таки, у мирні та спокійні часи, за більш сприятливих умов.
Залишились у Лізі B? Що ж, тут нам поки що і місце, суперники і тут гарні. Третій кошик при жеребкуванні євровідбору? Не критично, з нинішнім допуском.
А перш ніж вимагати негайної відставки Петракова, давайте спершу поставимо класичне запитання: „Яка розумна цьому альтернатива?“ Тут і зараз?» Sportarena.com (29.09.22).
Дійсно, для головного тренера збірної України поєдинок Ліги націй із Шотландією може стати останнім на чолі головної команди країни. У 65-річного фахівця в цьому році спливає термін дії контракту з УАФ. Як зазначив сам наставник перед грою, в якій вирішувалась доля першого місця в групі ЛН, ніхто з керівників асоціації переговори щодо подовження терміну співпраці з ним не вів.
Більш того, коли одразу після фінального свистка керманич шотландців Стів Кларк підійшов підбадьорити свого українського колегу, той лише схрестив руки. Вболівальники розцінили цей жест як розуміння тренером свого останнього матчу.
Тема перебування Петракова на посаді наставника «синьо-жовтих» і раніше була доволі дискусійною, а після нульової нічиєї в Кракові досягла свого апогею. ЗМІ, таке враження, навіть почали змагатися в такій собі «грі», хто більше запропонує кандидатур на можливу вакантну посаду. Тим не менш, усі медіа, попри результати, віддають належне Олександру Васильовичу за його стійкість і поведінку в непрості для країни часи.
«У чому Петракову точно не дорікнеш, так це в його публічній позиції під час війни. Позов РФС в УЄФА щодо потенційного штрафу за висловлювання проти країни-агресора — найкращий доказ того, що він все робив правильно. Інтерв’ю коуча з’являлися в італійській та британській пресі, а на конференціях постійно підіймалася тема подій в Україні», — нагадує кореспондент Ua.tribuna.com (28.09.22) Дмитро Ватрас.
«На початку роботи Петраков завоював симпатії. Велика повага, що він ще до великої війни перейшов на українську та подав приклад своїм футболістам.
...Петраков нікого не залишає байдужим. Одні його нещадно критикують, інші — палко захищають. Він добросовісно виконав свою роботу в дуже складний час, наскільки дозволила кваліфікація. Тренер ніколи не одягав маски та завжди був щирим», — додає Роман Саврій на Football24.ua (28.09.22).
Мабуть сьогодні це найцінніше за голи та місця в таблиці. А щодо питання майбутнього керманича збірної — Гордіїв вузол розрубувати національній асоціації. Щоправда, преса та фахівці в цьому контексті дружньо висловлюють занепокоєння, адже раніше в Будинку футболу з вибором були переважно конфліктні ситуації.
«Вибір головного тренера — прерогатива виконкому УАФ. Але вважаю, насамперед важливо провести комплексний аналіз і це стосується не лише невдач. Після виступів збірної за часів тренерського штабу Андрія Шевченко, коли ми потрапили у вісімку кращих команд континенту, чомусь так і не було зроблено висновків: що вдалося, що ні, де є проблеми, куди маємо рухатися... У керівників асоціації є час, щоб прийняти зважене і аргументоване рішення. Хотілось би, щоб аналіз, стратегія розвитку стали доступними і для вболівальників», — каже відомий український тренер Сергій Ковалець в інтерв’ю Footboom.com (29.09.22).
«Для улучшения результатов сборной необходимо наладить прежде всего работу УАФ, так как последнее нормальное назначение главного тренера сине-желтых датировано 2010 годом, когда пришел Мирон Маркевич. Его уход сопровождался скандалом, после чего были либо громкие отставки, либо случайные назначения, но не было системы. Нужны простые приземленные вещи, а не стройки с заоблачными желаниями», — такої ж думки дотримується коментатор Setanta Sport Ігор Бойко. (Fanday.net, 28.09.22).
За великим рахунком, національна асоціація мала б готувати запасні варіанти вже після невиходу на ЧС-2022. З іншого боку, поспішати також нікуди — кваліфікація на Євро-2024 стартує в березні наступного року. Жеребкування євровідбору 9 жовтня у Франкфурті насувається, але теж не вимагає миттєвих рішень.
На думку журналіста Ігора Циганика, УАФ ще має провести розбір польотів, оскільки стратегічно збірна перебуває не в дуже вигідному становищі. Україна опинилася в третьому кошику посіву й може отримати двох фаворитів у боротьбі за путівку до Німеччини.
«Ми зараз все сприймаємо дуже емоційно. Потрібно спокійно сісти та подумати. Наразі мені ще цікаво, хто погодиться [очолити збірну України після Петракова], бо відбір буде дуже складним. Зараз чекатимуть жеребкування (9 жовтня), щоб розуміти, які наші шанси, і лише після цього ухвалюватимуть рішення. Не кожен тренер готовий прийти до такої ситуації», — резюмує І.Циганик. (Sport.ua, 28.09.22).
Цікаво, що одним із кандидатів на місце Петракова медіа називають головного тренера молодіжної збірної України Руслана Ротаня. 40-річний фахівець та його хлопці стали справжніми тріумфаторами минулого тижня.
Поки вболівальники чекали на матч національної команди в Лізі націй, свій надважкий екзамен щодо потрапляння на Євро-2023 здавали гравці не старше 21-го року. Й упоралися на відмінно! Після гостьової поразки Словаччині (2:3) у першому поєдинку плей-офф відбору, «синьо-жовті» взяли переконливий реванш у польському місті Бельсько-Бяла. Розбивши суперника з рахунком 3:0, українці втретє в історії пробилися на чемпіонат континенту.
«Востаннє наша команда грала у 2011 році у Данії. Це було покоління Андрія Ярмоленка, Євгена Коноплянки, Тараса Степаненка, Романа Зозулі, Дениса Гармаша, Сергія Кривцова, Дениса Бойка, Ярослава Ракицького. Команда стала найгіршою з восьми на турнірі: забила лише один гол у програному матчі Чехії (2:1, автор — Максим Білий), зіграла внічию з Англією 0:0 та була розгромлена Іспанією 0:3.
Дебютна спроба була поки найкращою — у 2006 році Україна стала віцечемпіоном молодіжного Євро в Португалії, програвши у фіналі Нідерландам. До того Україна виграла групу із тими ж Нідерландами, Італією та Данією, а у півфіналі по пенальті пройшла Сербію та Чорногорію. Це було покоління Андрія Пятова, Артема Мілевського, Олександра Алієва, Дмитра Чигринського, Тараса Михалика, Євгена Чеберячка, Олександра Рибки», — нагадує автор Ua.tribuna.com (27.09.22) Костянтин Варварик.
Шлях Ротаня до успіху був надзвичайно тернистий. До цього був провалений ще на старті відбір до Євро-2021, де його команда програла майже половину матчів суперникам із менш грізними іменами та скромнішими заслугами. Традиційний турнір пам’яті Валерія Лобановського, де Україна провалилася в поєдинках із Азербайджаном та Узбекистаном. Уже тоді на «молодіжку» махнули рукою, а на тренерських здібностях колишньої зірки «Дніпра» та «Динамо» ЗМІ ставили хрест.
Однак чиновники в Будинку футболу й сам наставник тиск витримали, а другий шанс тренерському штабу втілився у вихід до фінальної частини європейської першості. Стикові ж матчі зі Словаччиною стали квінтесенцією того, як хлопці Ротаня протоптували цей тривалий шлях до мети.
«Плей-офф — у принципі не найулюбленіше слово для українських уболівальників. Коли до мрії вже рукою подати, у підсумку обов’язково щось йде не так. Але не цього разу. На шляху до Євро-2023 збірна Ротаня виграла головну битву — в самої себе. У вирішальний момент молодіжна збірна видала на поверхню все найкраще та сховала глибше все найгірше зі свого арсеналу. І влітку 2023 року абсолютно заслужено приєднається у Румунії та Грузії до 15 топ-збірних Старого Світу», — аналізує блогер Sport.ua (28.09.22) Вадим Андреєв.
Перспектива, насправді, вимальовується хороша. Ця збірна може зіграти на високому рівні, в неї є майстерні футболісти, зіграність, досвід виступів у міжнародних турнірах. Великий плюс наразі також у тому, що основні гравці мають ігрову практику в своїх клубах, і навіть уже відіграють там важливу роль, чого не було раніше.
«Ми побачили команду, яка точно не загубиться у фінальній частині турніру (він відбудеться у червні наступного року в Румунії та Грузії). Додавши до цього складу Мудрика, нашу новоявлену європейську зірку, ми отримаємо дуже цікавий колектив, у якому є варіативна атакуюча група та чудові фланги, що підпирають атаку. Є надійний воротар, центр оборони з футболістами, перевіреними вже і в першій збірній. Це команда, що бачила багато і вміє творити. Це команда з вогником та характером. Її веде тренер, який за минулі півтора роки сам вибудував усе по цеглинці. Із цією командою йому буде що сказати на Євро!» — впевнений колектив сайту Terrikon.com (30.09.22).
Слід зазначити, що окрім власне трофею чемпіона Європи U-21, три найкращі команди турніру отримають право зіграти на Олімпіаді-2024 у Парижі. Якщо до медалістів Євро-2023 потрапить збірна Франції, яка гарантовано виступить на домашніх іграх, то ще одна олімпійська ліцензія буде видана збірній, яка посіла на європейському форумі четверте місце.
Отже для Ротаня та його команди відкривається не тільки перспектива замахнутися на призове досягнення молодіжного континентального форуму, а й уперше в історії незалежної України зіграти в футбол на Олімпіаді. Чи перспектива підвищення до головного тренера першої збірної все ж вагоміше?..
Орест ЛЕЛЕКА