Півзахисник київського «Динамо» Владислав Кабаєв в інтерв’ю клубному ТБ прокоментував терористичну ракетну атаку лаптеногої недоімперії під назвою «росія» по мирним українськими містам.
— Понеділок став жахливим днем для всіх українців. Чи не виникло у тебе почуття дежавю по відношенню до 24 лютого?
— Так, таке почуття було з самого ранку. Нас усіх розбудила тривога, всі схопилися за телефон і стали читати новини. Майже відразу з’явилося дуже багато відео з Києва, Львова, Запоріжжя (вже третій день поспіль). Це було жахливо! Безперервно обговорювали все це з хлопцями. Як тільки є можливість — допомагаємо ЗСУ. Висловлюю величезне співчуття сім’ям, у яких є загиблі.
— Команда в цей момент була у Львові. Тут також були вибухи. Чи було страшно?
— Не скажу, що було страшно. Мені було більше страшно за сім’ю, яка в цей момент перебувала в Києві. У мене маленька дитина... А щодо мене, то скажу так: вибухи чув, але жахом сприймалося те, що я в ці хвилини читав про події в Києві. То був саме жах.
— Ніхто з твоїх рідних і близьких не постраждав?
— Слава Богу, ніхто. Сім’я одразу виїхала. Вже подякував Саню Тимчику: його дружина підвезла мою родину до Умані. А вже звідти мої батьки забрали їх до Одеси. Сподіваюся, там буде трохи спокійніше. А далі подивимося.
— Наскільки складно вийти прямо зараз на тренування і думати про роботу?
— Дуже складно. Дуже сильно впливає. Ми хоч і професійні спортсмени і зобов’язані думати про футбол, але ми також люди, у яких теж є сім’ї, діти, батьки. І всі ми переживаємо за Україну. Сім’я — найголовніше, що є в нашому житті. Тож сьогодні все в стресі. Коли їхали весь день автобусом (в понеділок «Динамо» перебралося з Львова в Краків, де на команду Мірчі Луческу найближчого четверга чекає матч Ліги Європи з французьким «Ренном», — прим.ред.), обговорювали лише жахливі події, що відбуваються. Нині в голові одне: найголовніше, щоб настав світ.
А щодо матчу з «Ренном», то думаю, що сьогодні (в понеділок, — прим.ред.) головний тренер вже щось розповість нам про план на гру. Ну а починаючи з вівторка почнемо безпосередню підготовку до матчу.
— У результаті жахливих подій понеділка, з’явилася причина, щоб люди прийшли в Кракові на стадіон на матч «Динамо» — «Ренн», щоб підтримати нашу команду, щоб створити атмосферу, в якій усі українці разом...
— Безумовно. Навіть на українсько-польському кордоні сьогодні було дуже багато українців. Вони підходили до нас, раділи, що бачать знайомий автобус, знайомі українські автомобільні номери, знайомі обличчя. Нас і Франції підтримували, але дуже хочеться, щоб у Кракові зібрався повний стадіон. Я бачив, як тут підтримували збірну України. Хочеться, щоб і на наш матч довелося стільки ж публіки.
— Що можеш зараз сказати захисникам України?
— Велике спасибі воїнам ЗСУ, всім чоловікам і жінкам, які зараз захищають нашу країну, нашу землю. Низький ним уклін. Кажу зараз це, і мурашки по тілу. Величезний уклін! Я навіть словами не можу передати, наскільки я пишаюся нашою нацією!
— А якими можуть твої слова мирним людям?
— терпіння, терпіння і ще раз терпіння. А головне — віри. А ще, щоб кожен допомагав нашій армії всім, чим може.