Відомий журналіст Микола Несенюк на тлі останніх невдач київського «Динамо» поміркував на тему значущості фактора успіху у футболі.
У жовтні 1984 року на практично порожньому київському стадіоні місцеве «Динамо» грало проти «Динамо» московського у одній восьмій кубку СССР. Матч закінчився внічию 1:1 і переможця визначала серія одинадцятиметрових. Киянин Блохін не забив. Гості ж забивали все. Останній удар у них виконував Газзаєв. Забий — і москвичі перемогли! Але Газзаєв влучив у стійку!
Кияни у тій серії врешті перемогли. Все вирішили декілька сантиметрів! Якби не вони, то не було би перемоги київського «Динамо» у кубку навесні наступного року, а значить не було би участі у кубку кубків 1986 року, який динамівці історично виграли. Не було би зіркової «команди Лобановського».
Все було би інакше. Можливо, після вильоту з кубку та десятого місця у чемпіонаті 1984 року було би вирішено що ця команда з цими футболістами і цим тренером вже ні на що не здатна і всіх треба міняти...
Але удача посміхнулась киянам і окрилені успіхом вони піднялись до нових вершин! Те ж саме було у серпні 1998-го коли гравець празької «Спарти» на передостанній хвилині гри з «Динамо» опинився на шляху м’яча, відбитого своїм воротарем, після чого той влетів у ворота. Якби не цей курйоз, то не дійшли б динамівці до півфіналу ліги чемпіонів 1999 року!
А тепер уявіть, що арбітр із ВАРом не знайшов би торік міліметрового офсайду у Гармаша і м’яч Шапаренка у ворота «Бенфіки» зарахували. Тоді все могло піти не так! Але не пощастило! І ми отримали зовсім інший підсумок.
Слід розуміти, що удача надихає, додає сил і наснаги. І навпаки. Цього літа київським динамівцям спочатку щастило — без удачі не виграли би у «Фенербахче»! А потім ця удача відвернулася, причому кілька разів поспіль!
Це аж ніяк не виправдовує слабкої гри команди. Лише пояснює чому у гравців раптом все почало валитися з ніг. Бо коли не щастить, то вже не щастить!
Ось «Шахтарю» навпаки пощастило. Спочатку команда потрапила одразу до групового турніру ліги чемпіонів, а потім у першій же грі воротар суперників «подарував» м’яча гравцю «Шахтаря», чим деморалізував свою команду і дав натхнення супернику. А якби воротар не помилився? Оголошували би тоді «Шахтар» ледь не чемпіоном світу численні українські «аналітики»?
Звісно, удачу слід заслужити, «щастить сильнішим» і таке інше. Але що ти зробиш з тими міліметрами, які, як ми вже знаємо, можуть вирішити долю турніру, команди, тренера, цілого покоління? Саме тому футболісти і тренери такі забобонні. Часом аж занадто. Бо за удачу таки слід боротися!
Микола НЕСЕНЮК
Это не мои слова, но сказано на 100% верно.
Я сюда бы добавил ещё и нападащих!
А везенье всегда на стороне тех, кто работает(играет) с желанием и выкладывается больше ста процентов, а не у тех, кто по полю бегает трусцой или ходит пешком и просто на поле смотрит футбол, как играют другие!
Причины - на поверхности, Сидорчук, Буяльский, Гармаш, Андриевский, Шепелев, Караваев и практически весь центр - позапрошлый век футбола, к тому же они "старики" и не тянут такие скорости! Нападающего нет вообще! Есть лишь неплохие вратари и толковые молодые защитники, но защита не может без центра отбиваться весь матч! Разве только, Цыганков и травмированный Шапаренко заслуживают место в команде.
Увы, ни Луческу, ни Гвардиола, ни даже Лобановский, с этим составом ничего бы не сделал. Валерий Васильевич, кстати, не боялся выгонять из команды лидеров, пресытившихся футболом! Один из примеров - Л.Буряк. Но у Мэтра всегда была очередь из талантливых дублёров, а сейчас такого нет. После громких побед и у Мэтра были провальные сезоны.... Только ВВЛ выигрывал еврокубки, а здесь некоторые игроки впервые выиграли чемпионство (и для них, скорей всего, - в последний раз)
Следом в унисон тренеры, персонал и прочие.
И это уже много лет продолжается. Плюс структура и менеджмент накладывается. И имеем то что имеем, при любом тренере и наборе игроков.