Головний тренер «Минаю» Володимир Шаран розповів про непрості обставини, в яких проходив в Ужгороді нещодавній матч його команди з харківським «Металістом 1925» (1:0) у 8-му турі чемпіонату України.
«Особливості цього матчу вперше відбулися в житті футболістів і нашої команди в цілому. Три з половиною години всім його учасникам довелося сидіти в бомбосховищі. Було хоч і безпечно, але холодно. Делегат матчу сказав, що всі повинні перебувати в укритті, і ми змушені були чекати там закінчення повітряної тривоги.
Враховуючи ситуацію, думали про те, як після матчу поїдемо додому. Адже наш поїзд на Ужгород відправлявся з Києва о 20:05, і якщо якщо гра затримається, то на нього могли не встигнути. А у нас уже в суботу матч із «Шахтарем» (цей поєдинок пізніше було перенесено, — прим.ред.), тому ми планували в четвер вранці бути в Закарпатті.
Сидячи в бомбопритулок, про грі вже мало думалося — хотілося, щоб скоріше вона почалася і наша команда могла вчасно вирушити додому. Останні півтора тижні в Києві було небезпечно, в чому ми могли переконатися напередодні матчу. Приїхавши до столиці у вівторок, почули три серйозні вибухи. Коли ми проїжджали біля вокзалу, то побачили їх наслідки. На це було дуже важко дивитися.
Трохи більше, ніж за тиждень до цього, «Минай» проводив у Києві поєдинок з Кривбасом, а наступного дня, 10 жовтня, в столиці творилися страшні речі. Люди розповідали нам, що відбувалося того дня. Наші футболісти знали про це, однак одна справа почути розповіді, а зовсім інша — побачити на власні очі. Зокрема, це стосується житлового будинку, зруйнованого ворогом у центрі міста. Тяжко, дуже важко це бачити.
На щастя, повітряних тривог більше не було, і перед матчем з «Металістом 1925» ми переночували нормально. Але в середу знову пішли тривоги, через які і провели в укритті так багато часу. Делегат матчу сказав, що якщо у нас є бажання не проводити цей поєдинок, ми маємо право відмовитися. Але думки у нас були тільки про те, як потрапити додому.
Вирішили, що з Ковалівки в Київ не поїдемо, а направимося до іншої станції на шляху від столиці. Було два варіанти — Бердичів чи Фастів. Добре, що у нас є хороші знайомі, завдяки яким «Укрзалізницею» було надано дозвіл ужгородському потягу зробити незаплановану зупинку у Фастові. Там наша команда в нього і села. В іншому випадку треба було їхати дві години в Бердичів — саме там цей поїзд після Києва зупинявся. А потім наступна зупинка була тільки у Львові, наводить слова Шарана «UA-Футбол».