Фінальний турнір футбольного Кубку світу, що стартує у Катарі, є чи не першим із подібних турнірів, де власне футбол знаходиться поки що у затінку самого факту проведення цього турніру саме в Катарі.
Жодної логіки в цьому немає — країна у аравійській пустелі ніколи не була хоч трохи футбольною і взагалі спортивною. Там неможливо грати у футбол влітку через екстремальну спеку. Туди не дуже зручно добиратися з різних кінців планети. І так далі і тому подібне. Але футбольний фінал відбудеться саме там! І цьому є три головні причини — гроші, гроші і ще раз гроші!
Не можна сказати що гроші не відіграють у спорті важливої ролі. Для проведення змагань та підготовки спортсменів потрібні чималенькі кошти. Тому організатори турнірів та керівники клубів та федерацій залюбки долучають спонсорів, які навзамін отримують можливість рекламувати свої товари.
Ця схема успішно працювала упродовж кількох десятиліть — з середини сімдесятих років минулого століття аж до нового тисячоліття. Аж поки грошей від спонсорів спортивним функціонерам стало замало. Все більше великих спортивних турнірів почали фінансувати не бізнес-корпорації, а диктаторські режими, які не шкодували і не шкодують бюджетних грошей не сподіваючись на прибуток. Такими були Олімпійські ігри у Пекіні, таким був попередній всесвітній футбольний фінал у росії, таким є і теперішній!
Але цього Катару замало! Здурілий від дурних мільярдів місцевий емір вирішив остаточно зруйнувати світовий спортивний порядок згідно до якого за перемогу змагаються атлети різних країн. Для цього у цих країнах існує масовий спорт, кращі представники якого захищають честь країни на міжнародній арені. У Катарі такого спорту немає. Місцеві федерації просто купують атлетів в усьому світі, надають їм громадянство і виставляють на міжнародні турніри. Погляньте — представники Катару є нині серед переможців та призерів чи не всіх літніх змагань. Коли так піде далі, Катар стане переможцем зимових Олімпійських Ігор, скупивши оптом найкращих лижників, ковзанярів, хокеїстів...
Скажете, що це абсурд, що так не може бути? А чи не абсурдом є проведення світового футбольного фіналу у листопаді- грудні, заради чого було зламано здавалося вічний календар європейських футбольних змагань? Дуже хотілося би, щоб це все минуло як поганий сон і все повернулося у старі добрі часи. Та чи буде так? Для початку слід цей поганий сон пережити, визначивши на аренах, зведених посеред пустелі, футбольного чемпіона світу.
Тут є поки що лише одна добра новина — збірна Катару на чемпіонський титул поки що не претендуватиме. Так само як і понад два десятки інших команд, які сприймають як успіх сам факт свого потрапляння на Кубок світу. Не здивуюсь, якщо більшість із них не дуже прагнутиме дістатися далі аніж груповий турнір. Навіщо дарма пітніти на жарі, коли претенденти на титул добре всім відомі? Тож у перші три тижні змагань особливо дивитися не буде на що. Хіба що на те, як хтось із фаворитів не пройде груповий турнір, що цілком вірогідно. Бо найкращі збірні світу складені із гравців провідних європейських чемпіонатів, перерваних на ходу заради поїздки до Катару.
Головними претендентими на футбольну «корону» прийнято вважати Францію, чинного чемпіона світу, та Бразилію, де мистецтво рекламувати власних футболістів досягло нечуваних розмірів. Потенційно ці команди справді найсильніші, але у них інша проблема — занадто велика кількість гравців високого класу серед яких купа капризних «зірок», які невідомо що і коли можуть утнути. Це дає шанси командам «другого ешелону» — Іспанії, Аргентині, Німеччині, Англії. Бельгії, Португалії, Нідерландам, які за певних умов здатні поборотися за найвищий титул. Все залежатиме від того, у якому стані їхні гравці прибудуть до Катару і наскільки сильною буде їхня мотивація.
Майже точно одну, а то й дві команди із названих вище фаворитів можуть залишити за бортом чвертьфіналу команди-сенсації, які є на кожному фінальному турнірі, і чий успіх живе лише кілька тижнів до першої поразки. Згадайте команду Хорватії 2018 року, яка практично не чинила спротиву Франції у фінальному матчі, оскільки і без цього перевиконала свою задачу.
Насмілюсь передбачити, що чемпіона світу слід шукати серед команд, які не лише мають футболістів високого класу, прихильність фортуни та арбітрів, а ще й реальні амбіції стати першими. За цим критерієм коло претендентів звужується до звичних всім Бразилії, Аргентини, Німеччини, Англії, Франції та Іспанії. Була би ще Італія, якби не програла відбірний турнір. Щодо нових імен, то очікувати їхньої появи на світовому фіналі вже давно не варто. Всі хоч трохи здібні на щось футболісти добре відомі і кожен має свою ціну. І навряд чи вона зміниться після турніру в Катарі.
І останнє — окрім очевидних викликів у вигляді екстремальних термінів турніру та місця його проведення, є ще один. Це війна, що триває в Україні, і щомиті може перекинутись на інші держави. Поки що фактор цієї війни вплинув на фінальний турнір Кубку світу лише відсутністю на ньому команди країни-агресора. А статися, повторюю, може все що завгодно. Занадто добре запам’яталася мені програмка на матч «Динамо» — «Інгулець», яку я підписав до друку ввечері 23 лютого цього року...
Микола НЕСЕНЮК