Микола Несенюк: «Всі вони і справді мріють «біть х@хлов». Але ще трохи, і вони остаточно забудуть це своє гасло»

Відомий журналіст Микола Несенюк — про потвор з недокраїни під назвою «росія».

«9 жовтня 1999 року першу сторінку московської газети «Советский спорт» прикрасив отакий заголовок: «БЕЙ, Х@ХЛОВ, держи, Хлестов, не пропускай, Филимонов, СПАСАЙ РОССИЮ!».

Того дня футбольна збірна України мала грати у Москві останній матч відбору на Євро-2000. Зрозуміло, що цей заголовок не міг з’явитися без відома найвищого кремлівського керівництва і не збудити у московської публіки цілком зрозумілі почуття. Ті самі, які вони старанно приховували в собі, і які просто рвалися із їхніх спотворених душ за кожної нагоди. Перефразований заклик «бєй ж@дов», де «ж@ди» були замінені на «х@хлов» легко читався усіма охочими і викликав у місцевих цілком очікуваний оргазм.

Ті, хто цікавиться футболом, добре пам’ятають ту гру. Перевага у ній була не на нашому боці, гол у ворота Шовковського, як кажуть, «назрівав» і врешті вони забили. Здавалося, що все! Але щось підказувало у ті хвилини мені і, впевнений, не лише мені, що після таких закликів ми просто не маємо права програти! І ми не програли — наш гол у відповідь на передостанній хвилині був нелогічним і випадковим але він був правильним! Інакше і бути не могло! В результаті ми тоді випередили суперників, залишивши їх на «непрохідному» третьому місці у групі.

Та повернемось від футболу до життя. Наскільки я пригадую, жодної реакції на відверто провокаційний заголовок московської газети з боку України тоді не було. Ані від спортсменів, ані від політиків. Хоча тодішній президент Кучма був на тому матчі присутній. Ми «проковтнули» відверту образу так само, як «ковтали» ці образи впродовж багатьох років до і після. Ми дозволяли себе ображати і принижувати. І вороги це добре бачили.

Ким для них були українці? Заробітчанами, яких цілком можна було обдурити, яким можна було не заплатити, яких можна було побити нічим не ризикуючи. Це у них. У нас було не краще — московські гроші дуже легко робили слухняними українських політиків та журналістів — за кілька місяців після того футболу до Києва на телеканали Пінчука прибув із Діма Кісєльов, який за шалені гроші обіцяв навчити дурних х@хлів як треба працювати. Ніколи не забуду як запопадливо заглядали тому Дімі до рота відомі нині журналісти-націоналісти... Але це таке...

Головним, чого ми тоді, як я гадаю, до кінця не збагнули, було те, що вони і справді мріють «біть х@хлов». І зовсім не жартома, як комусь тоді здавалося. Їх слід було лише добре до цього приготувати. Щоб притаманні їм низькі звірячи інстинкти викликали не сором, а гордість. Щоб вони згодилися «біть х@хлов» не у переносному, а у буквальному сенсі. Їм просто необхідно було дати таку можливість аби ми могли їм на це відповісти.

Що з цього вийшло? Ще трохи і вони остаточно забудуть першу частину того свого гасла і згадають другу — «спасай Расію!». Та чи спасуть? Не впевнений!», — написав Несенюк на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.