Пеле і Леннон

Ви будете сміятися, але я бачив як Пеле грав у футбол! І не в запису через багато років, а безпосередньо у прямому ефірі по чорно-білому телевізору! Це було у червні 1970 року коли наше телебачення вело прямі трансляції з Кубку світу в Мексиці.

Всі чекали поєдинку Бразилія — Чехословаччина аби побачити нарешті того самого Пеле, проголошеного до того «королем футболу». Тоді я був малий і не задумувався над тим, чому саме цього футболіста оголосили футбольним «королем». Єдиним його справжнім успіхом була перемога у Кубку світу 1958 року, де 17-річний гравець став у складі команди Бразилії чемпіоном світу. Того турніру ніхто у світі не бачив — гру Пеле знали виключно по кількох кадрах кінохроніки у кілька десятків секунд. І все!

Після цього майбутній «король» грав за свій «Сантос» у чемпіонаті штату (чемпіонату Бразилії тоді ще не існувало), а також щороку їздив із тим «Сантосом» та збірною Бразилії на гастролі до Європи, граючи «показові матчі» і збираючи повні стадіони із охочих побачити самого Пеле!

Кубок світу 1962 року Бразилія виграла без Пеле — він вийшов на поле лише один раз у самому першому матчі. Але це не завадило називати його «чемпіоном світу», що було неправдою — за тодішнім регламентом чемпіонами вважалися лише учасники переможного фінального матчу, які і отримували одинадцять золотих медалей. У Пеле такої медалі не було. На наступному Кубку світу 1966 року Бразилія із Пеле провалилася — команда навіть не вийшла із групи! Тож після 1958 року Пеле за збірну нічого не показав і нічого не виграв! І все одно він був «король»!

Досхочу надивитись на Пеле вперше і востаннє можна було лише в тому пам’ятному червні 1970-го. За моїми підлітковими враженнями нічого особливо феноменального Пеле тоді не показав. Гру бразильців в основному вів такий собі Тостао, у нападі виблискував Жаїрзіньйо, в центрі господарював Карлос Альберто. Всі тодішні бразильці були великими майстрами! Хоча наш Бишовець виглядав точно не гірше!

Доля титулу вирішилась ще у групі, де Бразилія мінімально обіграла чинних чемпіонів світу англійців 1:0 завдяки точному удару Жаїрзіньйо. В результаті Англія потрапила у чвертьфіналі на Німеччину, а та у свою чергу у півфіналі на Італію. Бразильці ж пройшли до фіналу легко подолавши Мексику та Уругвай. У фіналі проти Італії Пеле відкрив рахунок, але це ще нічого не вирішило — італійці зрівняли! Лише у другому таймі бразильці довели свою перевагу, забивши тричі.

І саме тоді «король» прийняв найголовніше рішення — він більше не зіграв за свою збірну жодної секунди! Пішов переможцем і правильно зробив! Той факт, що він нічим особливим у Мексиці не відзначився, вже нічого не означав. Головне — він втретє (?) став чемпіоном світу у майже тридцятирічному віці, який тоді вважався у футболі ледь не пенсійним. Що ж ви хотіли?

Цікаво, що у той же самий час рішення зупинитись прийняв ще один «король» — Джон Леннон, лідер групи «Бітлз», якому, як і Пеле, було тоді двадцять дев’ять. Саме розпад «бітлів» зробив їх великими і назавжди неповторними, так само як припинення виступів за збірну зробило Пеле «королем футболу» на всі часи.

Насправді Леннон ще продовжував потім виступати та записувати пісні, але це були вже не «Бітлз». Так само і Пеле ще грав десь у джунглях за свій «Сантос», насмішивши серйозний футбольний світ своєю «тисячею голів», кількість яких неможливо офіційно підтвердити, так само як неможливо підтвердити «1500-річчя Києва».

Таким чином ще влітку 1970-го футболіст Пеле назавжди став «королем футболу» і потім все життя успішно працював цим «королем», так і не ставши ані тренером, ані телекоментатором, ані бізнесменом. Навіщо, коли він «король»? Володар титулу, якого насправді ніколи не існувало. Існував Пеле, який так і буде тим єдиним і неповторним «королем футболу» для всіх прийдешніх поколінь. І це не обговорюється.

Микола НЕСЕНЮК