Валерій Васильович Лобановський не тільки увійшов в історію світового футболу — він її творив.
Сьогодні, 6 січня йому виповнилося бі 84 роки. Видатний тренер нашого футболу прожив 63 роки 4 місяці 7 днів. 18 травня 2002 року в 20:35 перестало битися його невтомне футбольне серце в одній із клінік Запоріжжя. 7 травня після закінчення матчу чемпіонату України «Металург» (Запоріжжя) — «Динамо» (кияни перемогли 3:1) швидка помчала Лобановського в клініку. За його життя боролися найкращі лікарі країни. Але, на жаль, інсульт.
Під керівництвом Метра динамівці досягли багатого у великому футболі. Вісім разів його підопічні вигравали золото чемпіонату СРСР, п’ять разів — срібні медалі двічі — бронзові. Шість разів кияни вигравали кришталевий Кубок СРСР, три рази — Суперкубок, тричі — Кубок Співдружності. П’ять разів його підопічні ставали чемпіонами України, тричі вигравали Кубок нашої країни.
Вагомими стали досягнення команди Лобановського та на європейській арені. Його підопічні — володарі трьох єврокубків: Кубка Кубків 1975 та 1986, Суперкубка УЄФА 1975. 11 гравців київського «Динамо» — віце-чемпіони Євро-1988. У 1976 році на Олімпійських іграх в Монреалі 10 киян стали бронзовими призерами. Чотири динамівці повернулися з Мюнхена бронзовими призерами Олімпійських ігор 1972 року. Два динамівці — бронзові призери Олімпійських ігор 1980 року. Олексій Михайличенко — чемпіон Олімпійських ігор 1988 року в Сеулі.
Три гравці, які пройшли футбольну школу Лобановського, володарі «Золотого м’яча»: Олег Блохін (1975), Ігор Бєланов (1986), Андрій Шевченко (2004).
У різних умовах і в різний час Лобановському вдавалося створювати команди, які дивували футбольну Європу, радували численну армію шанувальників «Динамо». Його методиками захоплювалися, а футбольній інтуїції заздрили.
У травні 1986 року після перемоги в Ліоні 3:0 над «Атлетіко» (Мадрид) у фіналі Кубка володарів Кубків «Динамо» назвали другим клубом світового рейтингу. А Валерія Лобановського, згідно з опитуванням World Soccer, — другим тренером світу. У січні 2017 року УЄФА опублікував список десяти найвидатніших тренерів, до нього був включений і тренер київського «Динамо», кавалер Рубінового ордена УЄФА «За заслуги».
Школу Лобановського в різні роки пройшли його багато підопічних. 40 з них пішли по стопах свого наставника, ставши тренерами. Всіх і не назвеш: Блохін, Буряк, Колотов, Коньков, Михайличенко, Мунтян, Ребров, Фоменко, Дем’яненко, Головко, Шевченко...
«Бути тренером значно складнішим, ніж бути гравцем. На поле в центрі уваги гравця тільки м’яч, з тренерської лави ти керуєш командою»
«Тренер має вчитися все життя. Якщо перестав вчитися, значить, перестав бути тренером»
«З перших днів роботи я твердо засвоїв для себе: тренер повинен завжди пам’ятати, не забути ні на хвилину, що працює з людьми, які з нього роблять тренера».
«Тренер, безумовно, досконало має розбиратися у футбольній справі. Але це одна сторона медалі. Інша — тренер зобов’язаний добре розуміти і душу гри, і душу людей»
«Це футбол. Не шукайте в ньому логіки. Негарний був матч, кажете? Найкрасивіший футбол — це остаточний рахунок на таблицю. Якщо ми виграли, значить, показали гарний футбол»
Григорій Суркіс: «Видатні люди залишаються в народній пам’яті, якими вони були в час досягнення найвищих успіхів. Ця людина змінила не тільки у футбол, вона змінила не одне покоління співвітчизників, знову і знову змушуючи їх вірити в себе і не боятися труднощів».
Леонід Буряк: «Я з гордістю вважаю себе вихованцем Великого тренера. Якщо не Валерій Васильович, не було б і знаменитих динамівських команд і гучних перемог нашого футболу».
Олег Блохін: «Він навчив нас головному — перемагати. У нього завжди знаходилися потрібні слова, які він умів сказати всій команді, кожному окремо. Він приголомшливо розбирався в людях».
Олександр Головко: «Впевнений, що в кожному футболісті, якому пощастило грати під керівництвом Валерія Васильовича, на все життя залишилася частинка людської чарівності цієї видатної особистості. Його енергія завжди передавалася нам».
Олег Саленко: «Лобановський — особистість неймовірних масштабів. Глиба. Авторитет мав у гравців такий, що іноді вистачало одного його погляду. Був класним психологом: дуже тонко розумів коли навантажити, а коли дати команді розслабитися. У нього не було виборчого підходу до підопічних — всі росли разом з командою, все в одній шерензі».
Анатолій Дем’яненко: «Лобановський хотів, щоб ми жили не тільки футболом, а і розвивали в собі інтелект. Він всім цікавився: політикою, літературою театром — і нас до цього привчав. Виховував у нас людські якості. Він весь час повторював: «Молодь, навчайтеся! Весь час навчайтеся!».
Наполегливість, стійкість духу, постійність поглядів, прагнення до самовдосконалення, зовнішня замкнутість і відкрита всьому світу душа — все це він, неординарний гравець, кумир київських уболівальників, неперевершений тренер, Валерій Васильович Лобановський. Він багато років вірою і правдою служив футболу. Ще довго ми будемо міряти наш футбол за Лобановським — Героєм України. Він завжди з нами, цей футбольний Бог!
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua