Джанлука Віаллі. Останній італієць, якого боялися

У дворі на майданчику наші ролі завжди були розписані: Блохін, Марадона, Заваров, Платіні навіть Альтобеллі був, і тут мій друг і однокласник заявив: «А — Віаллі!».

Як чому?

Потім зрозуміли.

А ще потім, стали боятися. На Євро’88 їде нова зірка. Тільки би не потрапитися на них. Попалися у півфіналі. Віаллі впустили двічі. Один — відбив Дасаєв, другий — разом з Дасаєвим проводили очима.

Таке було страшно. Віаллі готувався до домашнього чемпіонату світу, розуміючи, що там буде королем. Але королем став чомусь Скіллачі. Так у житті теж буває: ти думаєш, що ти, але життя каже, мовляв, ні, чувак, не ти.

Чувак повернувся в Геную і став чемпіоном Італії з «Сампдорією». Ви розумієте, що це таке! Не зараз, не тоді, взагалі! Що таке «Сампдорія»...

Так, там не прийняли Михайличенка... Але там нікого не цінували крім Віаллі та Манчіні. Саме в такому порядку. Тому що Віаллі був тим, кого боялися, а Манчіні просто носив довге волосся, а це один час цінувалося...

Віаллі... Він же перший граючий тренер в епоху, коли почали показувати все. Він же в прямому ефірі сам себе випускав на заміну. Ми це бачили...

Колись Лобановський запитав: «А де Віаллі?». Валерію Васильовичу, Віаллі вже у вас...

Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua