Хазяїн футбольного бункера

Хід і зміст скандальної «прес-конференції» президента Української асоціації футболу Андрія Павелка, крім огиди та гніву, виводять іще на певні актуальні паралелі.

...Вони відзначають день народження в одну дату — російський плішивий фюрер і наш доморощений футбольний диктатор. У першого з війною проти всього цивілізованого світу настільки все йде за планом, що змушений був навіть скасувати традиційну пряму лінію з «народом». Натомість другий, не помічений у публічному спілкуванні впродовж уже кількох років (теж, вочевидь, через те, що плани реалізуються семимильно та послідовно), раптом вирішив перервати обіт мовчання. Напевно, щоб саме поділитися з громадськістю останніми досягненнями на полі розбудови українського футболу.

Чи то зважаючи на воєнну добу, чи то з огляду на свій статус фігуранта кількох кримінальних справ, відпущеного, нагадаємо, під багатомільйонну заставу, чи з якихось іще причин Андрій Павелко вирішив до межі звузити потік інтересу до своєї персони. Щодо представників преси були застосовані «фільтраційні заходи» — на зустріч із очільником УАФ акредитацію здобули (за поодиноким виключенням) тільки перевірені, лояльні особи, націлені на правильні — іміджеві — запитання.

А, скажімо, популярний журналіст Костянтин Андріюк — отримав відмову. З тієї причини, що... не журналіст він зовсім. Принаймні, так вважає Олександр Гливинський, чинний прес-аташе УАФ та за сумісництвом — голова Асоціації спортивних журналістів України. На останній обставині він особливо наголошував, доводячи до присутніх власне бачення сучасної місії спортивної преси, зокрема — стосовно висвітлення діяльності Павелка.

У підсумку зустріч футбольного чиновника з пресою перетворилася у беззмістовне й, відповідно, безцільне для журналістів марнотратство часу. На ті запитання по суті, що все ж пролунали в залі, присутні чули суцільну демагогію від Павелка чи його поплічників. Переконатися в цьому може кожен — запис є на YouTube.

Схоже на те, що журналістська масовка потрібна була Павелкові виключно для того, аби спробувати ще раз перевести стрілки на інших за «від’ємні успіхи» УАФ і повідомити, що всі провадження щодо нього — то фейки. На кого ця вистава розрахована? На суд? На вболівальників? Чи на підлеглих, котрі мають бути впевнені, що їхній бос ніякий не підслідчий, а — наймудріший, найпрогресивніший і найчесніший, ефективний менеджер, просвітитель і патріот.

Залишаючи хазяїна футбольного бункера наодинці з його нав’язливими фантазіями, хочеться все ж продублювати деякі із запитань, що так, на жаль, і не знайшли поки відповіді. Згаданий Костянин Андріюк люб’язно запропонував колегам (і всім зацікавленим) цілий перелік претензій до Павелка. Сподіваємося, частиною з них уже займаються правоохоронні органи. А частину, цілком імовірно, може взяти до відома спортивна громадськість України. Отже...

Чому завод із виробництва штучних полів переїхав із Київщини у Краматорськ? Скільки це підприємство виготовило трави від моменту свого урочистого відкриття?

З яких причин пана Павелка позбавили членства в Дисциплінарному комітеті ФІФА?

Коли і як саме очільник УАФ ставив питання на офіційному рівні про усунення Російського футбольного союзу з ФІФА та УЄФА?

Що зробив Павелко, аби переконати керівників ФІФА в необхідності виступу Президента України зі зверненням до світу перед фіналом ЧС-2022, де Володимир Зеленський планував озвучити формулу миру для закінчення війни в Україні?

Поки тренерському штабу молодіжної збірної України, яка вийшла у фінальну частину Євро-2023, на 50 відсотків врізали зарплати, чиновники УАФ отримували потрійні зарплати плюс премії. Як пояснити такий абсурдний збіг?

Хто живе в будинку в Хотянівці вартістю в 1 мільйон доларів, де знайдено при обшуках понад 100 пар взуття Андрія Павелка та його дружини?

І, нарешті, останнє запитання. Чи вважає пан Павелко, що для очищення українського футболу необхідна відставка пана Павелка з посади президента УАФ?..

Орест ЛЕЛЕКА