Проти законів елементарної логіки: Малиновський не вперше обіймався з росіянином

Тут могли б бути емоції. Суцільні емоції. Матюччя. Це було б виправдано. Але не конструктивно. Люди не завжди сприймають чужі емоції, а розжовування елементарних речей іноді все ж дає свій ефект.

Хоча й болить від того, що в такі часи доводиться знову і знову говорити на тему, яка повинна була б бути зрозумілою для всіх. Тим паче, що є уроки з минулого. Тим паче, що за своє навчання ми платимо величезну ціну. Але ж ні — знову і знову. Змінюються лише прізвища, дійові особи. Але не суть.

Що Магучіх з Ласіцкене до 24-го лютого, що Маліновський з Головіним — опісля. Тут уже не питання моралі. Це до повномасштабного вторгнення обійми з росіянами могли мати згубний ефект для репутації «спортівців поза політикою». Зараз же це смертельно небезпечно для цілої нації.

Прикро, що про це доводиться говорити знову і знову.

По-га-но. Обійматися з росіянами — по-га-но. Незалежно від того, яку позицію займає той чи інший росіянин. Незалежно від того, що ти робиш для України, її народу чи її Армії. Бо донатити для ЗСУ, а потім обійматися з росіянином — це однією рукою хапати соломину, на якій тримається країна, щоб не звалитись у провалля, а іншою підкормлювати їхню бридко-мерзенну пропаганду. Якщо наші публічні люди (публічні — апріорі успішні, читай — цвіт нації) цього не розуміють — це або вирок розумовим здібностям всього народу, або свідоме шкідництво. Пекельно погане що одне, що інше...

Орки — примітивні, дурні, недолугі, але доволі підковані у своєму вмінні керувати своїм стадом. Фото обіймів Маліновського з Міранчуком після матчу Ліги 1 «Марсель» — «Монако» облетіли російські пропагандистські пабліки з такою підводкою (мовою оригіналу):

«Футболисты сборной России Александр Головин и сборной Украины Руслан Малиновский обнялись после матча чемпионата Франции между „Монако“ и „Марселем“.

Поведение игроков широко обсуждают украинские СМИ: поступок Малиновского называют как минимум странным».

У кількох реченнях — одразу два широкі річища для маніпуляцій. По-перше, росіянам тепер можна згодувати, що успішні люди України й Росії — не вороги, он же — обіймаються. Братські народи. То влада будує тут «антиросію», а отже треба й далі бомбити, «звільняти» український народ... По-друге: «обійми» і «називають дивним» в одному контексті. Ай-я-яй. Обійми ж — це любов, добро. А злі українські ЗМІ вважають їх дивними. Бандерівці, не інакше...

Маячня? Так на основі такої маячні Росія завела в Україну багатотисячний натовп ґвалтівників і вбивць, переконавши понад 80 відсотків свого стада, що то «визволителі». Тепер у протилежному ту біомасу не переконаєш. Треба чекати, аби те полум’я погасло саме, під впливом часу, від нестачі хмизу. Чекати, а не підживлювати його новими й новими інцидентами.

Переживши рік великої страшної війни, український народ розвіяв вже багато міфів, побудованих на цій маячні. Але деякі публічні люди все ще не здатні будувати елементарних логічних ланцюжків. Або просто залишаються лицемірами, публічно демонструючи свою проукраїнську позицію, а поза камерами продовжуючи толерувати «русский мир».

І для Маліновського це ж не вперше. Він і з Міранчуком обіймався. А потім виправдовував його, кажучи, що позиція одноклубника («мовчазна згода») — це просто від безвиході (мовляв, скаже — посадять). Добре. Це одноклубник. Але навіщо шмарклятися з гравцем-команди суперниці? Позаспортивний тілесний контакт між футболістами двох різних команд передбачений тільки у процесі передматчевих рукостискань (хоча є випадки, коли принципові спортсмени й цього уникали — і нічого, їх не дискваліфікували). Обійми/привітання після матчу — це особиста справа кожного. І мінімум, що можуть робити спортсмени та інші публічні представники українського народу — це бридитися росіян. Зрозуміло, що їх усюди ще багато. Але ж і фекалій у нашому кишківнику хоч відбавляй. Нічого ж, навчилися не ходити під себе... Можна навчитися не чіпати й інше лайно.

Наш шлях — боротися й відсторонитися. Маєш в руках зброю — вбивай ворога (бо інакше він уб’є нас). Маєш на плечах публічність — будуй ментально-культурну стіну, рий психологічно-ідеологічний рів. А якщо не можеш визначитися (абсолютно чхати на причини: дружина проросійських поглядів, «хороший русский» одноклубник чи севастопольсько-луганське минуле) — тобі до Тимощука.

Коли ви вже, чорт забирай, наобіймаєтесь нарешті...

Ігор СЕМЙОН