УАФ: камерна атмосфера

Висміюючи нещодавню зустріч голови Української асоціації футболу Андрія Павелка з журналістами, один із колег серед іншого звернув увагу на кричущу невідповідність. Вихід функціонера-корупціонера у світ оголошувався (як і більшість пов’язаних із ним піар-акцій) із пафосом. А в підсумку ерзац-пресуха пройшла в якійсь тісній халабуді, що, втім, лише зайве підкреслило реальний статус події, її абсолютну недолугість.

Чому ж у Будинку футболу, де є цілих чотири конференц-зали, не знайшлося для журналістів іншого місця, окрім оздобленого «вагонкою» контейнера? Чи не тому, що кредо — «хоч не пишно, та затишно» — мало стати відповідним тлом для демагогічних роздумів, беззмістовних відповідей і звичних уже звинувачень від пана Павелка?

Адже й допущені були на зустріч фактично лише відфільтровані представники пера та мікрофона, й перелік тем і запитань для обговорення ретельно фільтрувався модераторами прямо на місці. Аби затишно...

Є ще одна версія. Можливо, підслідний громадянин Павелко А.В. подібним чином прагне призвичаїтися до недалекого майбутнього. Зважаючи на кількість і зміст кримінальних проваджень, відкритих проти футбольного чиновника та його найближчих помічників, перспектива врешті-решт опинитися в обмеженому просторі цілком вірогідна. Особливо — у світлі антикорупційних процесів, що сколихнули країну останнім часом.

Як би там було, магічне зменшення розкішного п’ятиповерхового офісу УАФ до «приміщення камерного типу» показово характеризує весь процес керування Павелка та компанії вітчизняним футболом. Улюблений м’яч нашої нації наче зроблений із шагреневої шкіри — він усихає, зіщулюється, з’їжується. І спроба списувати все на російську агресію — недоречна й шкідлива.

Задовго до війни в Україні почали зникати клуби й навіть цілі турніри — у Павелка лише розводили руками. Зусилля «команди кризових менеджерів», замість міфічного плану Маршалла, зосередилися на переписуванні законів і регламентів. А ще — на оборудках із штучною травою та зведенням майданчиків — із безпардонним доїнням державної скарбниці, офшорами, розпилами та відкатами. При цьому статки очільників і наближених до них працівників УАФ збільшувалися в геометричній прогресії, а витрати на потреби національних збірних України — настільки ж неухильно знижувалися.

Кадрова політика УАФ — то окрема розмова. Місця багатьох із тих досвідчених фахівців, котрі здобували для української асоціації міжнародний авторитет, обійняли люди з російським громадянством чи підробленим дипломом, а також різного штибу «майстри в законі» — татуйовані специ по тіньових схемах і сумнівних послугах.

Сміх та й годі — серед консультантів Андрія Павелка вигулькнув навіть Анатолій Коньков. Чи не пригадує Андрій Васильович, якими характеристиками він супроводжував відставку свого попередника? Аж раптом виникла потреба в його консультаціях!

На жаль, славетний у минулому футболіст — не єдиний, хто погодився підписатися під сумнівною діяльністю УАФ, отримуючи за це п’яти-шестизначний гонорар. На жаль — бо гірко спостерігати за тим, як учорашні кумири, не зреагувавши на токсичність нечистого на руку роботодавця, перетворилися під його орудою на банальну масовку, зокрема й на судових засіданнях із передбачуваним фіналом.

Їх би не лише на гучні посади записати, але й заохотити до дійсно корисної діяльності. Та й — відповідно до захмарних зарплат — розпитати про результати! Якими досягненнями, скажімо, може наразі похвалитися Рада стратегічного розвитку професіонального футболу УАФ (голова — Андрій Павелко, співголова — Олег Блохін, серед заступників голови — Олег Протасов)? Чи Комітет стратегічного розвитку футболу (голова — Андрій Павелко)? Або ж Комітет національних збірних команд (співголови — Олег Блохін та Олексій Михайличенко, перший заступник — Олег Протасов)?

Якої саме стратегії вони дотримуються — наприклад, щодо головної команди країни? Українській збірній за два місяці стартувати у відбірному турнірі Євро-2024, а колектив і досі без тренера! Нісенітниця, скажете ви, казус? Та «стратеги» з Будинку футболу так не думають. Не може ж так бути, щоби не було взагалі ніяк. Ото, схоже, й уся їхня доктрина.

Звернуться до Мирона Маркевича? Той же стверджував, що свого часу отримав від Павелка обіцянку: після Андрія Шевченка національна команда перейде до нього — за тим, власне, й просиджував стаж весільного генерала (часто-густо — за викликом) на посаді очільника Комітету збірних. Лише вникніть у суть, замисліться: з одного боку — такий собі Ждун на хлібній відповідальній посаді, з іншого — синьо-жовта дружина, тоді фактично «приватизована», а нині — кинута напризволяще. Як коштовна іграшка, що вже набила оскомину...

І це ж — тільки верхівка нашого футбольного айсберга, що впродовж ось уже восьми років у вільному дрейфі. Й основна частина анітрохи не більш оптимістична, бо «кінці — у воду» — ще один із принципів функціонування нинішньої УАФ. Якому правоохоронні органи також протиставляють конкретику аргументів і доказів. Попри всі заяви про фейки та замовний характер переслідувань. Попри сфальшовані обурення «громадськості» та «попередження» з ФІФА та УЄФА. Попри кустарну режисуру «камерних прес-конференцій».

Василь ВОЙТЮК для Dynamo.kiev.ua