Колонка Олександра Липенка. Перший кубок, перше золото

У ФК «Динамо» Київ завжди були надійні воротарі. Успіхам киян вони сприяли своєю надійною грою: Антон Ідзковський, Олег Макаров, Євген Лемешко, Віктор Банніков, Євген Рудаков, Віктор Чанов, Михайло Михайлов, Юрій Роменський, Олександр Шовковський, Георгій Бущан.

Гра голкіпера, який постійно грає у своєму зеленому светрі мені завжди подобалася. Був із ним добре знайомий, не раз брав у нього інтерв’ю. Про нього.

Олег Макаров

Заслужений майстер спорту. У 17 років у 1948 році здібного воротаря одеського «Піщевіка» було запрошено до «Динамо», ворота якого захищав у 205 матчах чемпіонату колишнього СРСР. Макаров, срібний призер чемпіонатів країни 1952 та 1960 років. У 1961 році він разом із партнерами по команді став чемпіоном країни. Кияни перервали 25-річну гегемонію московських клубів.

Восени 1954 року, перемігши у фіналі розіграшу Кубка країни єреванський «Спартак» 2:1, Макаров та його партнери виграли свій перший трофей. Надійно у тому матчі зіграв динамівський воротар.

Він перший київський воротар, якого було запрошено до збірної країни. Дебют його відбувся 29 липня 1957 року у відбірному матчі ЧС-1958 зі збірною Фінляндії.

Його воротарська манера вирізнялася великою надійністю, швидкою реакцією, вмінням обирати позицію у штрафному майданчику. Він парирував пенальті частіше за інших голкіперів. Партнери по команді жартували: «У нашого Олега воротарські рукавички змащені клеєм». Він рідко випускав із рук прийнятий м’яч, позбавляючи форварда суперників можливості добити його у ворота.

У першому для «Динамо» чемпіонському сезоні 1961 року, в якому кияни на чотири очки випередили московських торпедівців, Макаров зіграв 29 матчів. Про один із них.

Матч 3 вересня у Тбілісі з «Динамо» мав для киян важливе значення. Вони претендували на своє перше чемпіонство. Кожне очко було на весь золото.

За кілька днів до гри з одноклубниками з Тбілісі, які вдало грають на своєму полі, на тренуванні Макаров отримує травму, лікарі заборонили йому летіти до Тбілісі.

Але Олег не зміг всидіти вдома. Розуміючи важливість цього матчу, він примчав до аеропорту за 15 хвилин до вильоту своєї команди. Його поява надихнула партнерів. Тренери ризикнули довірити Макарову місце у воротах цього матчу. І він виправдав довіру. За 10 хвилин до фінального свистка дістаючи «мертвий м’яч» плечем ударився об штангу, не міг підняти руку, але зчепивши зуби голкіпер киян вистояв, вистояли і його партнери.

17 жовтня зігравши внічию 0:0, передостанній матч чемпіонату з харківським «Авангардом» київські динамівці стали сильнішими. Свою заключну зустріч у Москві вони провели як і належить чемпіонам — 4:3.

На цьому «золотий» сезон для «Динамо» не закінчився. Кияни вирушили до Англії, де зіграли 3 зустрічі: у Бірмінгені, Ліверпулі та Лондоні.

1963 року провівши в «Динамо» 16 сезонів Макаров завершив свою блискучу воротарську кар’єру. Прийнявши естафету від незабутнього Антона Ідзковського, він самовіддано робив свою нелегку воротарську справу, передавши естафету Віктору Баннікову та Євгену Рудакову.

Багато років Олег Олександрович працював тренером, футбольним функціонером. У 1995 році у віці 76 років він залишив футбольний світ. 1996 року, буквально через три місяці після смерті великого воротаря, відбувся перший «меморіал Макарова». Цей турнір проводиться вже третій десяток років. Здебільшого у ньому беруть участь українські клуби, але приїжджали й команди з-за кордону.

Цей турнір данина пам’яті великому футболісту та гідній людині.

Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua