Білоруський наставник «Львова» Олег Дулуб висловився у зв’язку з річницею війни РФ проти України.
«Завжди проводжу таку аналогію щодо нинішніх подій, нехай і перебільшую. Ти живеш у квартирі. До тебе заходить сусід-алкоголік і каже: „Мені не подобається, які у тебе штори, шпалери і книги“. Починає качати права. Хоча це не квартира сусіда. Мало того що він просто вривається, так ще й намагається вбивати й ґвалтувати. Реакція нормальної людини — захищатися.
Рік війни... У мене таке відчуття, що минуло десять років. Часом згадую, що було перед нападом на Україну: поверталися з Туреччини, готувалися до чемпіонату. 24 лютого мали поїхати на гру в Олександрію... Подзвонили о п’ятій ранку з Білорусі, що все почалося.
Перші дні війни: тривога, невідомість... Коли їхали до Польщі 3 березня, то постійно бачили біженців. Жінки, діти... Хтось був у шоковому стані... Таке складно передати словами — треба бачити. У Варшаві теж весь час зустрічав людей, які тікали від війни. Не забуду ці моменти.
Потім чемпіонат України все-таки стартував... 10 жовтня було бомбардування Львова — новий, дуже емоційний момент. Ракета впала біля нашого готелю. Серія вибухів — спустилися в бомбосховище. Потім були нові вибухи... Тоді били по всій Україні. Важко повірити, що рік вмістив стільки подій.
У мене докорінно змінилося ставлення до цієї держави — росія. Раніше радів спортивним успіхам росіян на міжнародній арені. Футбол, Олімпійські ігри. Переживав за них, коли багато хто гнобив. Але зараз усе випалено зсередини. Треба, напевно, багато часу, щоб рани затягнулися. Скільки росте нова трава на випаленому полі?..», — сказав Дулуб.