Переможці на арбітрів не скаржаться

Є у житті неписані закони, які хоч ніде і ніким не затверджені, але діють не менш невблаганно ніж закон Архімеда, закон Ньютона, закони Бойля-Маріотта, Гей-Люсакка та інші.

Згідно до одного з таких законів кілограм купленої на базарі картоплі ніколи не важитиме більше ніж тисячу грамів. Менше — скільки завгодно, а більше — ніт! Де б ви цю картоплю не купували, хто і на чому вам би її не зважував, цей закон діятиме завжди!

Так само і у футболі є купа неписаних, але невідворотних законів. Згідно одного із них команда, яка перемогла, ніколи не буде скаржитися на дії арбітра. Нехай навіть цей арбітр призначить у її ворота п’ять незаслужених одинадцятиметрових і не зарахує п’ять чисто забитих нею м’ячів. Переможці забудуть про це наступної ж секунди після фінального свистка.

Інша справа — переможені. Зазвичай вони визнають свою поразку, вітають суперника із перемогою і обіцяють у наступній грі виправитися. Але трапляється й інше. Особливо у нас. Особисто я виріс на «легенді про Ван Равенса». Був такий арбітр із Нідерландів, який нібито завадив збірній СССР не програти Уругваю у чвертьфіналі Кубку світу 1970 року. Я тоді навчався у школі і щиро у це вірив. Потім була «легенда про Фредрікссона», арбітра із Швеції, який не дав збірній СССР не програти Бельгії у одній восьмій Кубку світу 1986-го.

Тоді я вже трохи засумнівався. Згодом надійшов час «легенди про Педерсена», норвезького арбітра, який «не дав» команді України обіграти Хорватію у стикових матчах відбору на Кубок світу 1998 року. На той час я вже добре все розумів, але спроби розвінчати цю легенду виявилися марними. Остання з цих «легенд» була про Кашшаї, арбітра із Угорщини, який «завадив» Україні перемогти Англію у груповому турнірі Євро-2012. Ця легенда була вже відверто смішною і не витримувала жодної критики.

Але всі ці легенди жили і живуть доки є люди, які згадують ті часи. Чому так? Тому що звалити все на арбітра дуже зручно! Особливо у нас бо корупція є частиною нашого життя, тож у те, що «все куплено», більшість українців вірить одразу і з задоволенням.

У нашому футболі тема арбітрів, які «не дають вигравати» набула з роками просто циклопічних розмірів. Чому ні? Навіщо визнавати що твоя команда виявилась не готова до гри і заслужено програла коли можна звалити все на арбітра? Виглядає так, що футболісти, тренери, а часом і власники команд, що виступають у чемпіонаті України, з першої ж хвилини гри мріють аби арбітр чи арбітриня грубо помилились на користь суперника. Тоді в разі невдачі можна все на цього арбітра чи арбітриню звалити. У разі перемоги, як ми добре знаємо, про це ніхто вже не згадуватиме.

Що цікаво, це все характерно лише для нашого чемпіонату. У тій же Англії нікому й на думку не спаде пояснювати поразку діями арбітра. Тому що там у них арбітр — учасник процесу, який допомагає створювати футбольне видовище вартістю у сотні мільйонів. Тому критикувати арбітра — означає знижувати вартість цього видовища! Це коли мислити економічно. Коли ж мислити етично, то команда, яка знає собі ціну і впевнена у своїх силах має відповідати на помилку хоч арбітра, хоч власну, новими атаками і трьома забитими м’ячами! А не припиняти боротьбу після «несправедливо» пропущеного голу, як це часто роблять футболісти у нас — навіщо віддавати боротьбі останні сили, коли вже є «отмазка» у вигляді помилки арбітра?

Ви вже зрозуміли, що це все я пишу під враженням ганебної поразки «Динамо» від «Інгульця» у останньому матчі чемпіонату України. Справжні київські динамівці, яким дорога честь команди, мають не нарікати на арбітрів, а грати так, щоб відповідати високій честі бути гравцями «Динамо»! Сподіваюсь, що у наступній грі так воно і буде — «Динамо» переможе і, відповідно до закону, не скаржитиметься на арбітра!

Микола НЕСЕНЮК