Андрій Ярмоленко: «Рівень русофобії у збірній України на хорошому рівні»

Півзахисник збірної України Андрій Ярмоленко, напередодні матчу відбіркового циклу Євро-2024 зі збірною Англії, відповів на запитання в етері Youtube-каналу «Телебачення Торонто».

— Руслан Ротань — новий наставник збірної України. Як футболісти зустріли його у національній команді?

— Ми добре зустріли його, працюємо, слухаємо вимоги нового тренерського штабу. Все супер, адже всі хлопці знають, яким хорошим футболістом був Руслан Петрович. Він хороший тренер і, думаю, у нього велике майбутнє. Ротань показав це по результатам з молодіжною збірною. Ми слухаємо і виконуємо усі настанови тренерського штабу.

— Який прогноз на матч з Англією? Знаю, що це невдячне запитання (посміхається).

— Ні-ні, прогнози я не буду робити (посміхається). Я все ж таки футболіст, і моя справа, і справа нашої команди — зробити так, щоб вболівальники збірної України були задоволені результатом. Ми будемо намагатися це зробити.

— Ви зараз виступаєте в «Аль-Айні». Як люди в ОАЕ ставляться до того, що відбувається в Україні? Чи є така підтримка, яка була у вас у «Вест Хемі»?

— Для них це щось далеке. Їхня країна намагається притримуватись нейтралітету, тому прості люди, вболівальники «Аль-Айну» про війну в мене нічого не питають, але є й багато українців. Днів 10 тому ми із Сергієм Ребровим зустрічалися там з українцями, було дуже приємно їх усіх бачити.

— За останній рік багато українських футболістів, і ви зокрема, займаєтеся волонтерською діяльністю. Як ви координуєтеся?

— З початку війни ми намагалися скидатися, робили це разом. І це робив і продовжує робити кожен без виключення гравець національної збірної. Та й не лише збірної, «Динамо», «Шахтаря», це я точно знаю — усі допомагають. Кожен намагається якось допомагати своєму місту. Буває, коли велика сума, ми разом скидаємося. Якщо можеш сам потягнути, сам платиш.

Працюємо із волонтерами, закуповуємо, що потрібно нашим військовим. Іноді разом, іноді окремо, але важливо — допомагаємо всі. Головне не забувати, завдяки кому ми зараз можемо сидіти та розмовляти.

— Оскільки нас дивиться Сергій Стерненко зараз, хотілося б запитати, чи достатній рівень русофобії у збірній України?

— Я думаю, що на достатньо хорошому рівні.

— Пам’ятаю, як Віталій Миколенко звертався до російського футболіста Дзюби, але він мовчав рік, а потім дав інтерв’ю, в якому наговорив всякої нісенітниці...

— Навіщо нам говорити про різних нехороших людей, якщо у нас в країні багато героїв і хороших людей, якими ми повинні пишатися. Мені хочеться говорити про тих, хто на це заслуговує. А орки нехай у себе про себе і говорять.

— Чи є хтось із іноземних футболістів, хто допомагає Україні: українським військовим, волонтерам?

— Гравці «Вест Гему» говорили мені, що можуть допомогти, але не фінансово. Вони пропонували допомогти із поселенням наших людей, коли багато українців виїжджали до Чехії. Футболісти були готові забезпечити проживання, харчування. А про те, хто і скільки міг би дати грошей, чесно, з жодним іноземним футболістом про це не я говорив.

— Ви родом із Чернігівщини. Чи були вже на своїй малій Батьківщині після деокупації? Які у вас відчуття? Що побачили?

— Так, я був, але не в Чернігові, а в області, там у мене живе бабуся, звідки родом мої батьки. Я їздив саме туди. Звичайно, дуже важко на це дивитися: як вимикають світло, як по дорозі до Чернігова розбомблені заправки та будинки. Раніше, коли я приїздив — і місто, і область квітнули, а зараз без сліз на це важко дивитися.