Гра заради «структури» або Відповідь на запитання, чому гравці збірної України не засмучені поразкою від Англії

Напевно, багато хто (якщо не все) не могло не звернути увагу на характерну тенденційність і спрямованість у коментарі футболістів збірної України (а також її нинішнього наставника) після вчорашнього програного Англії (0:2) матчу в відборі Євро-2024.

Жодних негативних емоцій, ніякого розчарування грою, результатом, відсутністю забитих голів і навіть точних ударів по воротах суперника — нічого цього в післяматчевих висловлюваннях представників української збірної не простежується. Більше того — простежується якась суміш неприборканого оптимізму і задоволення того, як зіграла команда, який у неї потенціал і які прекрасні висоти чекають її попереду. Дайте, мовляв, лише час.

Всі ці післяматчеві висловлювання я тут наводити не стану, вони є не тільки на нашому сайті, ними рясніє зараз медійний простір. Але я наведу короткі витримки з цих висловлювань.

Ротань: «У нас дуже хороша команда»

Малиновський: «У нас дуже хороша команда»

Зінченко: «У нас чудова команда»

Знаєте, що це нагадує? Ось це, що на коротенькому відео нижче, яке містить фрагмент з одного кінофільму:

Тобто мова йде про те, що негативний результат і негативна ефективність гри а-а-абсолютно не позначилися на гравцях, на їх настрої. «Все добре, прекрасна маркіза» ©.

І я задався питанням — а чому так? Це ж нонсенс! Команда ж виходить грати заради двох речей. Так завжди було і буде в футболі і будь-якому спорті взагалі.

Перше — це заради того, щоб, перш за все, власне грати. А значить, в підсумку, команда або буде задоволена ефективністю цієї самої своєї гри, або буде засмучена відсутністю цієї ефективності.

Друге, заради чого команда, виходить грати — це результат. А значить, в підсумку, команда або буде задоволена результатом, або буде засмучена його відсутністю.

Всі. Більше нічого немає і бути не може. Але, судячи з усього, у збірної України є щось інше, заради чого вона виходить на поле, і саме тому в настрої гравців команди не видно розчарування ні негативним результатом, ні нульовою ефективністю гри в матчі з Англією.

І я задумався — а що що це може бути таке, заради чого команда виходить на поле, і що виявляється важливішим за гру та результат? І відразу ж (відразу!) ніби зазвучало поруч зі мною це солодке і таке сучасне слово — «структура»!

Це слово увірвалося в український футбол не напередодні матчу Англія — Україна, а набагато раніше. Найсильніше воно приголомшило мене під час прес-конференції колишнього головного тренера збірної України Андрія Шевченка, на якій він підбивав підсумки відбіркового циклу ЧС-2018.

Тоді українська збірна без шансів програла боротьбу в групі Ісландії та Хорватії: у чотирьох матчах зі своїми прямими конкурентами «синьо-жовті» тричі програли і один раз зіграв унічию. З цими суперниками у нас не було жодних шансів, як не було шансів учора в матчі з Англією: на чотири матчі всього один забитий гол.

Здавалося, які особливі підсумки можна було підбивати в тій ситуації? Результат не досягнутий (на чемпіонат світу не вийшли), гра в матчах з прямим конкурентами теж не тішила своєю ефективністю. Не про що говорити, тема закрита з цілком чіткими, простими і зрозумілими всім підсумками. Але тут на журналістів обрушилося не тільки слово «структура», якої у своїй грі збірна України, як виявилося, дотримувалася протягом усього відбіркового циклу, але і статистика, яка це підтверджувала.

І ця статистика була настільки детальною, настільки багатогранною, що займала величезний аркуш паперу, який Шевченко тримав у своїх руках під час прес-конференції і щоразу посилався на ті чи інші дані звідти.

А загальний посил озвученого на прес-конференції був такий, що головний позитив для всіх нас — та сама структура і те, що збірна України витримувала її в кожному матчі відбіркового циклу.

«Що наше життя? Гра!» — Це вже моветон. Тепер так: «Що наша гра? Структура!».

І в той же період Руслан Ротань, очоливши молодіжну збірну України, прямо і чітко заявив, що його команда повністю орієнтується на національну збірну і.... вірно! — гратиме за тією ж «структурою».

«Структура», яку ми маємо полюбити. «Структура», яка є настільки сучасним компонентом настільки сучасного футболу, що переважує за ступенем своєї значущості і результат і ефективність гри разом узяті. Нуль ударів по воротах? Так, але «структура» ж витримана!

Пам’ятаю, після тієї прес-конференції Шевченка деякі журналісти буквально із бажанням націлилися на той лист, який тримав тренер у своїх руках — лист зі структурою і її статистикою. А я дивився на колег і не розумів, що зі мною не так — чому мені це зовсім нецікаво? Я навіть представив ситуацію, ніби цей лист виявився у мене. І? Що би я зробив? Як би я зміг полюбити цей лист, ці значення на папері, цю «структуру»? Прибити цей лист на стіну цвяхом, дивитися на його і якось спробувати отримати задоволення (гусари, мовчати!)?

Але чому я повинен навіть починати хотіти полюбити «структуру», якщо я любив і люблю футбол, гру і результат.

Це справді нагадує якесь збочення, їй-Богу. Наведу нижче найпростіший приклад, який, певен, буде зрозумілий усім, і буде зрозуміло, коли дійсно статистика виходить на перший план.

Ось у мене сайт, за який я відповідаю. Його єдино-головні показники (як ефективність гри та результат у футболі) — це справді статистика. Скільки людей прийшло на сайт, скільки сторінок сайту вони переглянули. Ось саме це — результат і ефективність моєї гри, мого футболу. Якщо з цими показниками біда, то жодними супутніми даними, жодною іншою статистикою це не компенсувати! Це ж ясно, чорт забирай! Як білий день ясно!

Я можу побудувати тонни другорядної, глибинної статистики, я можу на підставі цих даних створити таку гарну «структуру», що й десяти аркушів у руках не вистачить. Але це все буде глибоко до одного місця, якщо є проблема з кількістю людей, які прийшли сайт!

І найгірше, що ця «структура», а точніше її цінність і значимість, вбивається не в голови вболівальників і журналістів, а в голови футболістів команди.

Тому ми разом за разом стикаємось ось із таким:

Олександр Пихальонок: «Тренерський стиль Ротаня? Все дуже сучасне»

А після вхлам програного матчу з Англією без голів і навіть ударів по воротах, ми читаємо ось таке:

Олександр Караваєв: «Усі були в захваті від того, що Ротань нам запропонував, який тренувальний процес»

Гравців закохали в «структуру», в «сучасність» того, що їм підноситься, в фундаментальність і першочерговість цього. І це дає відповідний ефект: вони виходять на полі не за результатом і грою, а за тим, щоб «витримувати структуру». У них в головах суцільні фішки і лінії, а не м’яч і ворота суперника. Тому Малиновський і не б’є по воротах, коли для цього є всі передумови і жодних перешкод зі сторони опонентів — тому що він зараз частина «структури», і його завдання в даній ситуації прокреслити лінію. Ось він і креслить, а не б’є.

Тож післяматчеві висловлювання футболістів збірної України після поразки від Англії, та їх настрій, — цілком логічний підсумок. Сумний, як по мені, але цілком логічний і зрозумілий. Вони виходили грати в «структуру», і тому оцінюють тепер, наскільки їм вдалося впоратися саме з цим завданням. А поразка, нуль голів і ударів — все це йде на другий план.

Олександр ПОПОВ