Колонка Сергія Тищенка. Динамівський Стамбул, або тренерська рука у перерві

Всі футбольні вболівальники пам’ятають фінал ЛЧ у Стамбулі, де «Мілан» вигравав у «Ліверпуля» після першого тайму 3:0, але у підсумку англійці у другій половині забили три голи та виграли матч у серії пенальті. Про головного анти-героя того матчу з етичних причин згадувати не будемо.

В історії юнацької команди було два таких матчі, коли команда поступалася 0:3 у першому таймі, але переломили хід невдалого поєдинку та відігрувалися.

Перший раз — теж у Стамбулі. У жовтні 2017 року команда Юрія Мороза грала проти «Бешикташу» в другому турі Юнацької ліги УЄФА. Стан газону був м’яко кажучи не дуже. Турки скористалися невпевненістю гостей(плюс «поплив» Тимчик) забили 3 голи у ворота Володимира Маханькова. У другому таймі на полі була тільки одна команда. Шкода, що українці не забили переможний гол.

Другий раз — вчора у Полтаві. У матчі юнацького чемпіонату у першому таймі «Ворскла» забила у ворота Данила Ігнатенка 3 м’ячі. У другому таймі все перевернулося із ніг на голову. Динамівці не тільки змогли відігратися, але навіть вирвали перемогу.

Такі камбеки — це тренерська рука. Наставник у перерві зміг не тільки заспокоїти гравців, виправити помилки, повернути впевненість, але і фактично змінити гру. Одна заміна по ходу першого тайму (Роман Саленко дуже не переконливо виглядав у середині поля) та дві у перерві все змінили. Значить команда — керована. Кваліфікації наставника висока. Він може достукатися до футболістів, коли багато емоцій, змінити гру по ходу матчу. Такі речі вдаються далеко не кожному тренеру.

Сергій ТИЩЕНКО