Тренер від Бога, Професор футболу, Залізний полковник... Як тільки не називали тренера київського «Динамо» Валерія Лобановського.
Багато років він вірою і правдою служив футболу. Футбол був справою всього його життя, без футболу він себе не уявляв. А ми не уявляли футбол без Лобановського.
Немає жодного тренера на всьому пострадянському просторі, який досяг би таких результатів. Перед тим, як у 35 років стати тренером динамівського клубу, він, корінний киянин, дарував мільйонам шанувальників футболу чудову гру, виступаючи в нападі свого улюбленого «Динамо».
В основному складі киян цей довготелесий технічний гравець і майстер виконання «сухого листа» з’явився 29 травня 1959 року в матчі з армійцями Москви. 17 жовтня 1961 року Лобановський разом зі своїми партнерами по команді приймав привітання з першим «золотом», яке кияни завоювали в чемпіонаті колишнього СРСР.
Потім, уже працюючи тренером «Динамо», він вісім разів приводив своїх підопічних до чемпіонських медалей, п’ять разів його команда вигравала «срібло», двічі — «бронзу». А ще «Динамо» Лобановського — шестиразовий володар Кубка країни.
Також п’ять разів його команда вигравала чемпіонат України, тричі — Кубок країни. А ще два Кубки Кубків (1975-го і 1986-го рр.) вибороли «біло-сині» з Валерієм Васильовичем на тренерському містку.
Багато нагород завоювали підопічні Лобановського. За кількістю перемог, здобутих командами, які він очолював за багато років, Валерій Васильович поступається тільки знаменитому Серу Алексу Фергюсону. Також багаторічний наставник «Динамо», збірних СРСР і України — кавалер Рубінового ордена УЄФА «За заслуги», за версією Європейського футбольного союзу входить до п’ятірки найкращих тренерів Європи всіх часів.
Валерій Васильович Лобановський пішов із життя так, як гинуть на полі брані полководці. На жаль, немає у світі бронежилетів, які вберігали б від численних нервових стресів, колосальних перевантажень і величезного емоційного напруження. Керівництво динамівського клубу не раз наполегливо вмовляло тренера пройти курс лікування, покинути на певний час тренерську лавку — цей електричний стілець. Але він і чути про це не бажав, не уявляючи свого життя без футболу.
У понеділок, 13 травня 2002 року, о 20 годині 35 хвилин перестало битися серце Лобановського. Сталося це в Запоріжжі. За шість днів до цього, 7 травня, під час матчу чемпіонату України між запорізьким «Металургом» і «Динамо» (кияни перемогли — 3:1) «швидка» відвезла тренера гостей до лікарні. За його життя боролися найкращі лікарі України. Але серце не витримало...
Лобановський прожив 63 роки 4 місяці і 7 днів. Фінальний матч Ліги чемпіонів-2001/2002 розпочався з хвилини мовчання в пам’ять про Метра. Він помер красиво, якщо тільки смерть може бути такою. Він помер на бойовому посту. Помер, перемігши! Він пішов із життя гідно, гідно своєї величі.
Валерія Васильовича Лобановського пам’ятає і ще багато років пам’ятатиме Україна. Він навчив нас любити футбол, любити його рідне «Динамо». Його ім’ям названо стадіон «Динамо», біля якого встановлено скульптурну композицію Великого тренера. Ім’я Лобановського носить дитяча клубна академія.
З 2003 року проводиться турнір пам’яті Валерія Лобановського. Його переможцями в різні роки ставали «Динамо», національна збірна Польщі, молодіжні збірні України, Словаччини, Австрії, Словенії, Ізраїлю, Фінляндії, Узбекистану. У складі нашої «молодіжки» свого часу боролися за Кубок пам’яті Валерія Лобановського такі футболісти: Пятов, Михалик, Морозюк, Мілевський, Алієв, Коноплянка, Зозуля, Буяльський, Ярмоленко, Мудрик, Зінченко, Супряга та багато інших. Через COVID-19 і прокляту війну цей турнір поки що не проводиться.
А ще ім’ям Лобановського названо один із найдовших столичних проспектів, площу в Запоріжжі, на якій збудовано красень-стадіон «Славутич-Арена». Його ім’я носить київська школа №319, яку Лобановський закінчив зі срібною медаллю, також тут є і музей Великого Тренера.
Кажуть, що для тих, хто покинув цю землю, головне, щоб про них пам’ятали. Ми пам’ятаємо і довго ще пам’ятатимемо Валерія Васильовича Лобановського, Героя України і Тренера від Бога.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua