Вихованець київського «Динамо» Олексій Щебетун розповів про період кар’єри у столичному клубі та пояснив, чому йому не вдалося пробитися до першої команди «біло-синіх».
— Розкажіть, як молодий хлопець із Запоріжжя потрапив до академії «Динамо»?
— У Запоріжжі я грав у дитячо-юнацькому чемпіонаті, де мав непогану результативність. У «Металурзі» (Запоріжжя) працював селекціонер «Динамо» Олександр Павлович Гуржеєв. Він сказав, що мною цікавиться «Динамо» і треба забити ще кілька м’ячів, щоб перехід відбувся. І так вийшло, що за три гри я забив дев’ять голів і цим не залишив шансів селекціонерам «Динамо». У підсумку я поїхав до Києва.
— Як вас прийняло «Динамо»?
— Все склалося не так гладко, як хотілося. Виникли проблеми з документами, і я півроку не грав. Мене не могли заявити, бо «Металург» хотів за мене грошей. У мене був підписаний із запорізьким клубом контракт на стипендію, я отримував 500 гривень.
Тому «Металург» вимагав у «Динамо» за мій перехід мільйон гривень. Зрозуміло, що за молодого хлопця ніхто не платитиме таких грошей. Але за півроку ситуація якось вирішилася і «Динамо» мене заявило. Я почав грати, забивати, відчув впевненість та довіру тренерів. Через півроку мене з U-17 перевели до U-19, і я переїхав на базу до Конча-Заспи.
— Тоді юнаків «Динамо» тренували нинішні помічники Сергія Реброва — іспанці Унаї Мельгоса та Вісенте Гомес. Яке враження вони на вас справили?
— Вісенте Гомес працював із дублем і підтягував мене туди, юнаків тренував Лень, а потім на його місце прийшов Мельгоса. То був класний період, тренери мені довіряли, я грав, багато забивав.
Мені запам’яталося, що іспанці пояснювали нам кожну футбольну дрібницю. Бувало, починали робити вправу, за 20 секунд вони зупиняли нас і до міліметрів показували, куди треба рухатися.
Мені дуже подобався такий підхід. На полі ми діяли як єдиний механізм. У «Динамо» збудували таку систему, щоб дубль, юнаки та перша команда грали в одному стилі, і перехід на ступінь вище не відчувався.
— Хто був лідером у юнацькій команді «Динамо»?
— Як такого лідера не було, ми грали як єдиний механізм. Усі знали куди бігти та кому віддавати. Можу відзначити Вітю Циганкова, він уже тоді грав у першій команді. Він технічно добре оснащений і виділявся скрізь, де б не грав.
— З ким ви конкурували на позиції нападника?
— Спершу конкуренції взагалі не було, я був один нападник. Потім Бесєдін повернувся з оренди у «Металісті», а Яремчук із «Олександрії», і ми чергували виходи у дублі. Коли розпочалася Юнацька Ліга чемпіонів, то я почав більше грати за U-19.
Потім Бесєдіна забрали до першої команди, Яремчук поїхав до Європи, і я конкурував із Назарієм Русиним. У «Динамо» завжди були хороші гравці.
— Хто був сильніший: Бесєдін чи Яремчук?
— Не можу когось виділити, у них різний стиль. Яремчук — рухливіший і фактурніший, Бесєдін робив великий обсяг роботи. Тоді в першій команді виступали Мораєс та Мбокані, і я намагався брати потроху від кожного форварда.
— Ребров вас підпускав до тренувань із першою командою?
— Наступного дня після гри перша команда мала пробіжку і дубль тренувався разом з ними. Ребров давав нам відчути смак гри.
— Хто вас вразив із першої команди?
— Тоді грав Ярмоленко, але я більше стежив за гравцями своєї позиції. Подобалося, як грав Мораєс — завжди готовий до моменту, багато забивав.
— Ребров із вами спілкувався?
— Не знаю, як з іншими, але зі мною — ні. З нами більше спілкувався Вісенте Гомес. Він увесь час казав: «Ми готуємо вас до першої команди, там на вас чекають». Вісенте був провідником Реброва.
— З ким ви дружили у «Динамо»?
— В основному, з тими хлопцями, з якими випускався — Тимчик, Михайличенко, Шепелєв, Оріховський, хоч він і на рік старший.
— Розкажіть якусь веселу історію з того періоду?
— Коли я вже тренувався із «дублем», мене взяли зіграти матч за U-19 проти «Чорноморця». Ми виграли 2:0, але на 80-й хвилині мене поміняв Мельгоса. Буду чесним, відіграв я тоді не дуже.
За матчем спостерігав тренер дубля Вісенте Гомес. Після гри він зайшов у роздягальню і почав кричати: «Як ви Щебетуну ще обличчя не розбили за таку жахливу гру?!». Микола Шапаренко теж потрапив під роздачу, але я більше. Вісенте сказав, щоб нас не бачив у команді, і ми тиждень удвох бігали на штучному полі.
Він навіть зі мною в одному ліфті не їздив. Якось стою біля ліфта на базі «Динамо», Вісенте виходить із ресторану, йде до ліфта, але тут — побачив мене і пішов сходами пішки. Так тривало тиждень, потім він покликав мене та Шапаренка до себе та сказав, що конфлікт вичерпаний. Нас вибачили.
— Яка тоді була зарплата у «дублі» «Динамо»?
— У мене був зростаючий контракт. Перший рік — 1000 доларів, другий — 2000, третій — 3000. Але до трьох я так і не дійшов.
— Чому у вас не вийшло заграти в «Динамо» і ви пішли в оренду в «Сталь»?
— У мене залишався рік контракту і в цей час вирішувалося, що робити далі. Тоді моїм агентом був Шаблій та його помічник Карпов. Вони мені сказали: «Якщо забиваєш „Шахтареві“ за дубль, то точно підпишеш контракт з „Динамо“». Ми програли 1:2, але гол я забив. Вони дзвонять: «Все в силі, будемо підписувати контракт. Готуйся».
Через тиждень після цього дзвінка я дізнаюся, що Ребров та іспанці йдуть, головним тренером «Динамо» буде Хацкевич. Я знову дзвоню агентам, вони відповідають: «Поки що все на паузі, треба почекати».
Потім агенти мені повідомили, що з’явився варіант із орендою. Я погодився, бо засидівся в дублі та хотілося грати за першу команду. Тому я пішов в оренду в «Сталь» (Кам’янське), яка виступала у Прем’єр-лізі. Згодом до мене приєдналися Тимчик і Михайличенко. Я хотів проявити себе і повернутися в «Динамо» гравцем, що відбувся.
— Але не вийшло.
— Починалося все чудово. Тренер «Сталі» Єгіше Мелікян казав, що розраховує на мене. У першому турі ми обіграли бронзового призера України «Зорю», потім — «Чорноморець». Перший дзвіночок для мене пролунав у третьому турі. Ми вигравали у «Шахтаря», 1:0, я старався, багато бігав, хотілося щось довести, але тренер замінив мене на 43 хвилині. Я цього так і не зрозумів, адже можна було замінити в перерві. Зрештою ми програли, 1:2.
Після цієї гри тренер посадив мене на заміну і на теоріях звинувачував мене — що я все неправильно робив. Але я — гравець залежний. Коли ми, здебільшого, захищаємось, я не можу один обіграти десять футболістів і забити гол. Можливо, тренер бачив інакше.
— Чому вас перевели у «дубль»?
— Після «Шахтаря» ми програли «Карпатам», я вийшов на заміну. Перед грою із «Зіркою» Мелікян мені сказав: «Це твій останній шанс». Це мене дуже психологічно підкосило. Я старався, але ми грали більше в обороні, і в мене мало що виходило. Ми програли 0:1, і помічник головного тренера мені повідомив, що я переведений у дубль.
Мені було дуже прикро, що Мелікян мені нічого пояснив. У дублі мене взагалі незрозуміло чому поставили на місце опорного півзахисника.
Після Мелікяна прийшов Костов, але він, напевно, і не знав про моє існування. Як я зрозумів, на мене в «Сталі» вже не розраховували. Я був молодим і не знав, як діяти в цій ситуації. Я опустив руки, просто допрацьовував свій контракт і хотів якнайшвидше піти звідти.
— Що було після повернення до «Динамо»?
— Я підійшов до тренера дубля Юрія Леонтійовича Мороза і запитав, що мені робити далі. Він сказав, що поговорить із Хацкевичем і дасть мені відповідь. Після наради він сказав, що Хацкевич на мене не розраховує, будемо прощатися. Мені віддали документи, і на цьому моя історія з «Динамо» закінчилася. На Хацкевича у мене образи немає, тому що я не проявив себе в оренді, і ніхто не чекатиме, поки я розіграюсь. Я б на його місці теж себе не взяв до першої команди.
Андрій Піскун