Пам’яті Валерія Мирського. Глава з книги Семена Случевського «Звідусіль про все»

Сьогодні не стало «патріарха» футбольної журналістики України Валерія Мирського. Глава про нього з моєї нової книги «Звідусіль про все».

Його тексти — чіткі за думкою, часто жорсткі й безсторонні, завжди чудові за стилістикою. Що ви хочете, школа тонкої словесності Пітерського університету.

Його туди спочатку не хотіли приймати. Студентську долю Мирського вирішив проректор університету Геннадій Іванович Шатков, у минулому легендарний чемпіон Олімпійських ігор і двічі чемпіон Європи з боксу.

Подивившись на невисокого, худорлявого абітурієнта, він поставив лише одне запитання: «Боксер? Точно, боксер! Напевно, „мухач“?». Не дочекавшись відповіді, Шатков написав на документах лише одне слово: «Зарахувати!». На здивовані погляди інших членів приймальної комісії, Шатков відповів лише реплікою: «До вас на факультет журналістики багато боксерів вступало? Це перший. Хемінгуей теж спочатку на рингу виступав, а лише потім почав писати». Педагоги змирилися — проти брухту немає прийому, особливо, коли брухт тримає проректор університету, до того ж знаменитий боксер.

Юне покоління насилу повірить, що за газетами, в яких були надруковані статті Валерія Ісайовича, з раннього ранку шикувалися черги в кіоски преси. Нині самі по собі такі кіоски — «епоха, що минає».
Ісаїч працював у багатьох редакціях ЗМІ України, але за натурою він завжди був одинаком, до того ж малокерованим начальством одинаком, тому й редакції доводилося міняти не раз і не два.
А ще Валера багато років працював спічрайтером дуже великих начальників, хоча цього слова він ніколи не визнавав. Не повірите, я із задоволенням ходив на збори чиновників від спорту найвищого рівня, щоб зловити кайф від того, як ці самі боси з трибуни у своїх промовах рясно цитували Фолкнера, Стейнбека і Камю, абсолютно не підозрюючи про існування останніх. Це був класний тролінг з боку Мирського.

Ми з ним зробили не один фільм про футбол. Працювати з Мирським, зізнаюся, нелегко: сперечалися над епізодами до хрипоти. Але працювати з ним страшенно цікаво. Ще. Я йому страшенно вдячний за те, що він мене познайомив із двома унікальними профі з різних професійних світів і водночас істинними інтелігенами: великим футболістом Юрієм Войновим і не менш великим актором і режисером Давидом Бабаєвим.

У нас був свій ритуал. До Мирського я жартома звертався: «Послухай, вовк-одинак». Він щоразу перепитував: «А чому це я вовк-одинак? — Як чому, очі в тебе вовчі...»...

Семен Случевський