Йожеф Сабо: «Психологія у нинішніх молодих футболістів якась не така. Немає твердості характеру, як у справжніх мужиків»

Екс-наставник київського «Динамо» Йожеф Сабо, коментуючи поразку свого колишнього клубу від «Оболоні» (0:1) в 1/8 фіналу Кубка України, торкнувся теми глобальних проблем, які нині існують в українському футболі.

— Справжня сенсація на цій кубковій стадії сталася єдина — програш «Динамо». Уже багато років такого не було, щоб динамівці вилітали раніше чвертьфіналу.

Я дивився цей матч, і ось що можу сказати: немає такої гри у виконанні «Динамо», яку чекають його вболівальники, яку чекаю я. Ну, немає — і все! Всюди боротьба, боротьба, боротьба, боротьба, підкати. Усе закінчується тим, що суддя зупиняє гру і дає жовту картку. Ось така гра... І що тут поробиш? Кубок є Кубок — це така справа.

В 1/8 фіналу програв і «Дніпро-1», щоправда, поступившись супернику в серії післяматчевих пенальті. Деякі команди (причому не тільки у нас, а й, скажімо, в Англії) у кубкових поєдинках виставляють резервістів, не вважаючи цей турнір пріоритетним. Але я ніяк не допускаю думки, що «Динамо» не хотіло в «Оболоні» виграти. Але сталося те, що сталося. Можливо, динамівські гравці такі, а може, психологія у них така.

— Як ви думаєте, що може змінити ситуацію на краще?

— Нічого не змінить. Грошей немає, щоб купити на ту чи іншу позицію нормального гравця. А класні іноземці все одно не приїдуть. Хоча інші клуби їх запрошують — «Шахтар», «Рух»... Щоправда, беруть таких легіонерів, на яких раніше б і не подивилися. А що поробиш... Так от «Динамо» нових гравців не візьме. Хто є в заявці — той і є. Тому потрібно грати ними. Зараз така ситуація, що всі команди — що «Динамо», що «Шахтар», що «Дніпро-1» — усі вони однакові. Я помітив, що психологія в нинішньої молоді якась не така, як хотілося б.

— Що саме маєте на увазі?

— Немає твердості характеру, як у справжніх мужиків. А те, що бракує майстерності, це ми бачимо щоразу. Візьміть будь-яку команду — подивіться, як, скажімо, робить гравець передачу. Він біжить із м’ячем і замість того, щоб віддати його партнеру на тридцять метрів на вільний простір, продовжує бігти. І тільки потім, за п’ять метрів, пасує. Для мене це дикість!

А такий елемент, як зупинка м’яча! Від гравця, якому він адресується, м’яч відлітає метрів на п’ять, а то й більше! Потрібно ж приймати м’яч, скажімо, на ті ж груди на м’якоть, а він приймає на хребет. Так само і під час зупинки м’яча ногою. Слід у таких випадках застосовувати «пружинний» підхід. Те ж саме стосується і техніки ударів по воротах. Часто вони виконуються, коли м’яч не підготовлений для правильного удару — і летить далеко вгору. Ось такі ось невтішні справи.

В’ячеслав Кульчицький