Віталій Кварцяний: «Сказав, щоб Кінаша замкнули в кімнаті, зв’язали руки і забрали паспорт. Сидів би там, доки не зголодніє»

Колишній головний тренер «Волині» Віталій Кварцяний розповів про роботу із Ярославом Кінашем.

— Хто був вашим найталановитішим українським гравцем, який не зміг повністю розкрити свій потенціал?

— Ярослав Кінаш! В українському футболі мало таких футболістів, які мають нестандартну координацію і відчуття моменту, при цьому, розповідаючи партнерам, що робити далі. Кінаш — футболіст від бога.

— Як ви його знайшли?

— Мені його привіз агент Кулішевич, який раніше грав у мене у Волині. Він його знайшов у першості області: «Володимировичу, подивися на футболіста».

ФК Волинь збирався на збори в Євпаторію в січні, вже випав сніг. Я добирався якраз із Києва до Ковеля на потяг і сказав тренерам, Володі Журавчаку, Стьопі Павлову, Вові Дикому, щоб подивилися на Кінаша, поки мене не буде. Вони мені телефонують: «Важко щось побачити, тут снігу намело по коліна».

Я приїхав і зранку зробив тренування в залі ДЮСШ, бо о 10 ранку в нас потяг до Криму. Треба було зрозуміти, брати Кінаша на збори чи ні. Я поділив гравців на п’ятірки для гри в міні-футбол. Після 30 хвилин гри я відразу сказав: «Кінаш їде з нами».

— Як він проявив себе на зборах?

— Жахливо! Він узагалі не хотів вставати вранці, не хотів бігати, стрибати. Загалом складний футболіст! Я ще подумав: «Оце типок! За характером складніший, ніж бразильці та серби разом узяті». Згадав одну історію.

— Ну так розповідайте, відчуваю, що буде цікаво.

— На третій день зборів граємо ми проти харківського Геліоса. Думаю, подивлюся в грі Кінаша. Я його поставив під нападником і дав настанову: «Славіку, підбираєш, ведеш гру, більше граєш із м’ячем. Не бійся працювати, протягуй, дивись як краще віддати передачу, врозріз чи ні».

У першому таймі ми вели 2:1, а в підсумку програли 2:4. Після гри помилися, повечеряли і я кажу: «Спати потім, відразу робимо розбір! Як можна було так грати, що ми програли виграшний матч?!». Кінашу висловив персональну претензію: «Молодий, а ти чому так грав? Уперед біжиш, а назад пішки йдеш. Якщо так будеш грати, додому поїдеш».

А він мені каже: «Та ну вас на##й із вашим футболом, я їду додому».

— Ого. А ви що?

— Я злякався, але не через його висловлювання, а через те, що він пох##ст. Хлопець-то талановитий, втратити не хочеться. Спробував його притиснути відразу, як я зазвичай роблю, але, напевно, перегнув. Треба рятувати ситуацію! Я швидко закінчив розбір і всіх відпустив відпочивати.

Тренерам своїм кажу: «Ідіть, заспокойте цього придурка. У крайньому разі заберіть паспорт і нікуди не відпускайте. Він унікальний футболіст, ми не можемо його втратити».

Вони пішли, через 15 хвилин повертаються: «Володимировичу, він нас теж послав, хоче їхати. Паспорт не віддає». Я кажу: «Замкніть його в кімнаті, зв’яжіть руки, заберіть паспорт, речі, і нехай сидить там, доки не зголодніє і не почне стукати». Вони його замкнули. Увечері ми випустили Кінаша на вечерю, а він усе одно стоїть на своєму: «Не буду я тут грати, пішли всі на##й! Їду додому». Думаю, йо-ма-йо, ось це я начудив. Я побачив у ньому родзинку, але не знав, що він так зреагує.

— Як ви його вмовили залишитися?

— Я ж теж не піжон і іноді вибачався перед футболістами, кажу йому: «Синку, ти мене вибач. Ти мені сподобався, і я хочу, що ти грав у моїй команді». Коротше, змусив я його розкиснути трохи.

Потім ще Столяру кажу: «Вася, поговори з ним як президент, Кінаш тебе послухає». Він дуже душевний, людина з великої літери, моралі футболістам взагалі ніколи не читав і не штрафував. Узяв Столяр телефон, щось йому каже, а Кінаш у відповідь: «Мені все одно, президент ви чи ні, якщо захочу, то я поїду». Коротше, культурно і Столяра послав.

Довелося нам усім добряче попрацювати, щоб Кінаш залишився: паспорт забрали, речі забрали. А в Сімферополі вже сніг, куди він піде? Нам усе ж вдалося його вмовити залишитися. Я посилав тренерів на ринок: «Купіть Кінашу банани, апельсини та пепсі-колу, він її дуже любить». Через кілька днів він обтерся, йому все сподобалося.

У підсумку він почав грати дуже здорово, а коли ми вийшли у Вищу лігу — взагалі шедеврально.

Андрій ПІСКУН