Український нападник «Сандерленду» Назарій Русин розповів про особливості адаптації в Англії, зміну головного тренера своєї команди, а також про кризу в київському «Динамо» та «Зорі».
— Три місяці тому ви підписали контракт із «Сандерлендом», встигли провести перші матчі за новий клуб та відзначитися асистом. Ви задоволені тим, як проходить адаптація?
— Я радий, що почав отримувати більше часу на полі. В останніх матчах я не виходив, натомість була повна підтримка з боку менеджера та партнерів по команді. Тепер потрібно все доводити на полі.
— «Сандерленд» вирішив звільнити менеджера Тоні Мобрея після серії невдалих результатів. Як в команді сприйняли цю новину?
— Слухайте, я не можу говорити за керівництво «Сандерленду». Вдячний тренеру за те, що запросив мене в команду та дав можливість спробувати себе в Чемпіоншипі. У футболі все може змінитися в будь-яку секунду.
— За Сандерленд ви провели 9 матчів у Чемпіоншипі та встигли взяти участь у гольовій атаці матчу з «Бірмінгемом» (3:1), який зараз тренує Вейн Руні. Це ви продовжили подачу кутового на Беллінгема. Попередній тренерський штаб багато уваги приділяв стандартам?
— Нам розписують, що ми маємо робити на стандартах. Так вийшло, що опинився на ближній стійці та вдало підставив голову.
— Якщо брати всі матчі, в яких ви зіграли, хто був найскладнішим суперником для «Сандерленду»?
— Мені сподобалися «Лестер» та «Мідлсбро».
— Сьогоднішній «Лестер», в якому продовжує запалювати Джеймі Варді, реально на голову сильніший за решту команд?
— Якщо окремо брати гру з нами — я не сказав би, що «Сандерленд» в чомусь поступився «Лестеру» (0:1). На мою думку, ми не мали програти в цій грі. В нас були хороші шанси. Команда дуже достойно зіграла.
— Арена «Сандерленду» — Stadium of Light — повністю забита на кожній домашній грі. Після порожніх українських стадіонах через війну та ковід не перегоріли?
— Я вам скажу, що атмосфера на стадіоні дуже класна. Фани «Сандерленду» — одні з найкращих у Чемпіоншипі, якщо порівнювати з виїзними поєдинками, в яких я встиг зіграти. Велике задоволення грати при 40 тис глядачів. Дуже впевнено себе почуваєш, коли стільки народу жене команду вперед.
Місцеві тут дійсно живуть футболом. Вони дуже цінують, коли ти йдеш обігрувати або стелишся у підкатах. Йдеш подавати кутовий — люди аплодують, встають, підтримують. Вони не впускають жодної дрібниці під час гри. Це не передати словами.
— Як показує приклад Віталія Миколенка — достатньо не вилазити з підкатів, щоб тебе публіка обожнювала.
— Так! В тебе може щось не виходити, але ти вбиваєшся на полі, викладаєшся на повну і люди тобі віддячують своєю підтримкою.
— Ваш перший вихід у старті «Сандерленду» припав на поєдинок проти «Норвіча» (3:1). Тренерський штаб навіть підготував для вас план на гру, написаний українською. Це ваш одноклубник Тимур Тутєров постарався?
— Можливо. (Посміхається). Я дуже щасливий, що адаптація у «Сандерленді» проходить в такому ключі. Тимур мені допомагає. За ці кілька місяців трошки на слух прокачав англійську.
— Ви вже встигли для себе зрозуміти, чому Чемпіоншип не схожий ні на один з інших європейських чемпіонатів?
— Кожна гра в Чемпіоншипі — дуже важка. Дуже конкурентоспроможний чемпіонат, в якому кожен може обіграти кожного. Неважливо, чи твій суперник внизу або вгорі. Виграв одну гру і можеш піднятися на 5−7 позицій. Програєш — так само скочуєшся вниз.
Після перших матчів я хлопцям сказав, що у вас Чемпіоншип дещо змахує на UFC, якщо говорити про планку боротьби. Я був в шоці, коли в іграх були досить серйозні стики, за які не свистять. В Україні за таке б дали червону, а тут — грайте далі. Повірте, тут такі стики, що в УПЛ половина команди сиділа на жовтих. В Чемпіоншипі немає VAR, можливо, через це тут так жорстко смаляться на полі.
В Чемпіоншипі все дуже швидко змінюється. Потрібно виходити на кожну гру з максимальною концентрацією. Всі 24 команди рубаються на пристойному рівні. Я би поставив його у топ-7 серед всіх європейських чемпіонатів. Тут дуже високий рівень. Можна рости і прогресувати. Навіть якщо я не залишуся в Англії надовго, цей досвід однозначно допоможе мені в подальшому.
— Ваша місія в Англії буде неповноцінною, якщо не реалізуєте свою мрію зіграти проти улюбленого «Ліверпуля» на «Енфілді».
— Дай Бог, щоб все для цього склалося.
— Ми могли стати свідками першого українського протистояння у Чемпіоншипі, якби Микола Кухаревич через травму не опинився у лазареті «Суонсі». Вдалося перекинутися кількома словами?
— Так. Ми перед грою привіталися, потім після гри поговорили хвилин 15. Бажаю йому швидкого одужання.
— Ваш єврокубковий досвід став у нагоді, граючи по дві гри на тиждень?
— У кінці року дуже складний календар. Потрібно буде зіграти шість матчів. З мого досвіду краще грати кожні три гри, ніж тренуватися в тижневому циклі. Так ти постійно тримаєш себе в тонусі і прогресуєш.
— Якісь моменти вас встигли по-хорошому здивувати?
— Я помітив, що англійці на тренуваннях можуть дозволити собі повеселитися, жарти в роздягальні, а в іграх повністю переключаються і вбиваються на полі всі 90 хвилин. В Україні вже за день до гри всі починають ходити серйозні. А там люди виходять на поле — пам! Свідомість переключилася і починають рубатися.
Це мені дуже імпонує. Англійці за натурою — пофігісти. Не запарюються на помилках. Я жодного разу не чув від тренерів, щоб Мобрей або його помічники бодай раз крикнули на когось з футболістів. Ніколи не «пихали». Завжди хвалять тебе. Навіть якщо помиляєшся — тебе підбадьорюють. Постійно тебе підтримують. Як на іншу планету потрапив. В нас починають накручувати задовго, потім десь перегораєш і під час гри все може полетіти шкереберть. Якби моя дружина з сином були тут, це могло би ще пришвидшити мою адаптацію.
— Відкриття британської візи потребує дуже багато часу. Сумуєте за родиною?
— Не бачив дружини та сина вже три місяці. Дуже за ними сумую.
— Не шкодуєте, що не опанували англійську, граючи вдома?
— Якщо хочете кудись їхати в інший чемпіонат — починайте вчити тут. Я кілька разів на тиждень займаюсь з репетитором. Важко говорю, але на 50−60% розумію, що мені говорять.
Коли я з хлопцями в Зорі обговорював, що є така пропозиція, але я не знаю мови, мені казали: «Все буде ок, вивчиш там». Дехто сміявся з моєї вимови на презентаційному відео, а з другої сторони — міг бути сцикуном і сказати: «Я не поїду, мови не знаю». Цей досвід точно піде мені на користь як в футбольному плані, так і в житті.
— Сандерленд розташований в Тайнсайді, де у місцевих досить складний акцент (Geordie, — прим. ред.). За три місяці вже краще порозумілися з місцевими?
— Справді, дуже складний та специфічний акцент. Коли вони ще повільно говорять,можеш щось вловити, а як почнуть швидко говорити — дуже тяжко зрозуміти. Коли ми з Кухаревичем спілкувалися, то він каже: «Я знаю англійську, але приїхавши в Суонсі я їх не розумію».
— Тренувальний процес в «Сандерленді», в якому ви перебували, сильно різниться з тим, що ви бачили в Україні?
— Мобрей вимагав від нас грати в хороший атакувальний футбол, який би приносив задоволення вболівальникам. Я розумію, що від мене вимагають на полі.
— В «Сандерленді» ви повернулися на позицію нападника. У «Зорі» ви розкрилися, граючи інвертованого вінгера. Зараз вам принципово, на якій позиції грати?
— Перші 5 матчів, коли виходив з лавки, я грав вінгера. Зі свого боку хочу приносити максимальну користь, де б мене не ставили. Для мене це дуже класно, що тренер може використовувати мене на різних позиціях в атаці.
— В «Сандерленді» зібрався склад, в якому присутній баланс між молодим та досвідченими гравцями, які пограли у різних англійських дивізіонах. Хто з них реально виділяється з-поміж решти?
— Я не хочу нікого виділяти. Тут дуже хороша команда підібралася. Люди пройшли школу МЮ, «Челсі», «Арсеналу», «Тоттенгему», ПСЖ. Досить пристойного рівня футболісти.
— Джоб Беллінгем за ігровими характеристиками відрізняється від свого зіркового брата?
— За манерою гри, баченням поля вони дуже подібні.
— З одноклубниками швидко вдалося порозумітися?
— З всіма хороші робочі стосунки. Наш капітан — Люк О’Нін — допомагає мені інтегруватися в колектив. Мовний бар’єр дещо заважає повноцінно комунікувати, але з кожним днем стає все краще.
— Тимур Тутєров ще не дебютував за першу команду «Сандерленду». Він часто тренується з першою командою?
— Його поступово підтягують. Він хороший хлопець і футболіст. Класно, що він в 17 років потрапив в Англію. В «Сандерленді» є всі умови, щоб вирости в хорошого футболіста.
— Поговоримо про перспективи «Сандерленду» в цьому сезоні. Ви бачите потенціал у команди втрутитися в боротьбу за пряму путівку в АПЛ, якщо на цьому відрізку не втрачати очки?
— Я не хочу літати у хмарах. Можу лише сказати, що команда зробить все можливе для того, аби вийти в АПЛ. Це буде справжнє свято для всього міста. В нас хороший сплав молодих пацанів і старших, які мають допомагати команді, коли щось може піти не за твоїм сценарієм.
Я можу навести приклад «Зорі», коли було багато молодих, але завдяки досвіду того ж Жені Шахова... Ви собі уявити не можете, наскільки він ментально та психологічно допомагав минулого сезону. Його заслуга дуже велика. В футболі маленьких дрібниць не буває.
— В Англію ви перебралися, маючи негативний досвід гри за кордоном у «Легії». Це вам допомагає зараз в «Сандерленді»?
— 100%! Я приїхав в Польщу і зрозумів, що тренер на мене не розраховує. Дуже переживав, нервувався. Сам себе психологічно заганяв. Зараз я став більш спокійний. Все рухається так, як має бути. Я чесний перед собою, викладаюсь на кожному тренуванні, не зависаю на вечірках. Футбол винагороджує за працю.
Навіть якщо я не заграєш на одному місці, знайдеш свого тренера і будеш грати в іншій команді. Ти не підходиш одному тренеру, а завтра прийде новий і в нього ти будеш найкращим гравцем. Колись давно мені сказали одну фразу, яка мені дуже резонувала: тренер може зробити з будь-якого футболіста важливого або вбити його.
— Під цю фразу ідеально підходить ваш перший захід в «Зорю» при Скрипнику.
— Мені справді підходив цей футбол: забивав постійно, а повернувшись в «Динамо», — перестав. Багато аналізував, не міг впоратися з тиском, критикою. В 20 років ти цього десь не розумієш і маєш пройти через подібний досвід. З часом я усвідомив, що це все йде з голови. Коли людина впевнена в собі і знає для чого вона це робить, то може багато чого досягти. Мій досвід виявився болючим, але зараз я вже щось можу підказати, щоб передати це і допомогти молодшим футболістам через це пройти.
— Гадаю, що не в останню чергу у вашій трансформації зіграла поява родини.
— Ти стаєш більш відповідальним. Якщо аналізувати якісь моменти, то зараз вчинив би інакше.
— Можете навести приклад, коли усвідомили, що змінили своє сприйняття?
— Патрік та Реймонд перші півроку в «Зорі» мене постійно ганяли, [у мене ще] такої психології було, злився, плювався. Було таке, що ми грали з «Олександрією» (4:1) в першому колі. Збиралися на сніданок о 9 ранку, я прийшов на 10 хвилин пізніше, після чого Патрік вивів мене зі складу.
Коли я прийшов в «Зорю», Патрік ван Леувен часто вдавався до психологічних трюків. Він мені сказав: «Ти думаєш, що ти класний футболіст? Покажи це». Потрібно було це перетерпіти, завдяки чому навесні в мене вийшов непоганий відрізок. Мені дуже подобалось у ван Леувена, що в нього немає авторитетів. Від кожного вимагалося робити те, що просить тренерський штаб. Або ти виконуєш, або ні. Який би там не був футболіст.
— Як показала історія Патріка з «Шахтарем», може бути і навпаки...
— Я не можу нічого сказати за «Шахтар», але Патрік та Раймонд дуже допомогли мені психологічно змужніти. Моя думка: той футбол, що хоче ван Леувен, куди більше підходить «Динамо», ніж «Шахтарю».
— Знаю, що у вас в «Сандерленді» досить щільний графік. Вдається стежити за УПЛ?
— Так, слідкую. Дуже подобається, що є така конкуренція вгорі таблиці. Реально цікаво стежити. Щось нагадує Чемпіоншип, коли кожна команда може відібрати очки в «Динамо» та «Шахтаря».
— Тренерська рокіровка в «Динамо» допоможе команді вилізти з психологічної ями?
— Я сподіваюся, що в «Динамо» все буде добре. В спілкуванні з хлопцями помітно, що вони теж сильно переживають. Щоб розуміти всю кухню потрібно перебувати всередині команди.
— Шовковський-тренер залишається для нас загадкою. Ви застали його ще футболістом. З нього може вийти хороший тренер?
— Тренувати «Динамо» — це дуже колосальна відповідальність. Я не так багато перетинався з Шовковським, граючи за дубль. Можу побажати йому тільки всього найкращого.
— Ситуація в «Зорі» вас також не залишає байдужим, чи не так?
— В команді залишилося багато моїх друзів. Дивлюся всі їх ігри. Я розумів, що таке може статися. Можна було постаратися зберегти ту команду, запросити кількох гравців і могло бути зовсім по-іншому.
— В одному з інтерв’ю Віталій Миколенко розповідав, що ви були в гостях у них із його дівчиною Вікторією в «Ліверпулі»? Чи мала історія продовження?
— Чекають з візитом у відповідь. (Посміхається).
— Наставник збірної України двічі викликав вас до збірної України у червні та вересні, однак ваш дебют відкладається на 2024 рік. Не сильно засмутилися через рішення тренера?
— Я ж не можу залізти Станіславовичу в голову. Я дуже йому вдячний, що він дуже добре до мене відноситься. Як мене хлопці прийняли. Отримав для себе досвід, який допоможе в майбутньому. На все свій час. Якщо я буду постійно грати в «Сандерленді», то обов’язково отримаю свій шанс.
— Арбітр матчу з Італією не поставив 100% пенальті?
— Думаю, що так. В «Сандерленді» працює тренер воротарів з Італії (Алессандро Барчеріні, — прим. ред.). Він був в шоці, що не подивилися VAR! Вибачився переді мною.
— Могли уявити в березні, що Україна до останнього туру боротиметься за вихід на Євро-2024 напряму?
— Я навіть не замислювався про то. Люди мають цінувати ту роботу, яку зробив тренерський штаб. Наша збірна має сильних виконавців, які можуть на рівних грати проти фіналістів останнього Євро.
— По такій сітці в плей-офф Ліги націй легше буде пробитися на Євро, ніж через відбір?
— Класно, що в України все ще є шанси потрапити на Євро-2024. Подарувати радість нашим людям, нашим військовим.
— Якщо так складеться, що не вдасться поїхати на Євро-2024 бачите себе потенційним учасником Олімпіади-2024?
— А я можу поїхати?
— В заявці можуть бути троє гравців старше 23-х років.
— Я був би щасливий поїхати на Олімпіаду. Я завжди готовий. Побачимо, який вибір зробить Руслан Петрович.
— Молодіжка сильно проводить відбір на Євро-2025. Стежите за успіхами колишніх одноклубників — Батагова та Бражка?
— Дуже за них тішуся. Маємо спільний чат, спілкуємося.
— Ви свого часу в «Динамо U-19» працювали під керівництвом Унаї Мельгоси. Який у вас особистий досвід роботи з іспанцем?
— Я тільки прийшов в «Динамо» і там працював Мельгоса. Дуже хороший фахівець, класний вибір футболістів. Попри важкі часи для країни вони демонструють, що нічим не поступаються тим самим англійцям, які вигравали молодіжне Євро цього року.
Зараз у молодих футболістів є шанс класно заявити про себе в УПЛ, щоб грати за збірну. Вони швидко прогресують на дорослому рівні, що дозволяє демонструвати такі високі результати на рівні з однолітками.
— На ваш погляд, потрібно повертати чемпіонат U-21 в Україні?
— Важко з U-19 перейти в першу команду. В U-21 ти граєш зі старшими пацанами, набираєшся досвіду. Зі свого досвіду скажу, що матчі за дубль мені дуже сильно допомогли. Багато хлопців можуть загубитися при переході від юнацького футболу в дорослий. Комусь потрібно більше часу, аби заграти.
— В Англії ви мали досвід гри за команду U-21. Як би ви оцінили рівень тих виконавців?
— Дуже хороший рівень. Постійно рубаються, атака на атаку. Вигравали 2:0, але замість того, щоб грати по рахунку команда неслася далі. Це мене сильно вразило.
— Ви приїхали в Англію, коли під час війни ця країна стала нашим справжнім союзником. Вас це додатково стимулює проявити себе з найкращого боку в «Сандерленді»?
— Я дуже вдячний за ту підтримку та ставлення до України. Буду старатися своєю грою їм віддячити. Швидше тут адаптуватися і виправдати ті сподівання керівництва і вболівальників, які на мене покладені.
Олександр Карпенко
Был бы рад видеть его в сборной, но пока это смотрится невероятным.
А насчёт знания английского... Если футболист хочет иметь будущее, вместо резаться в игры, нужно изучать английский/американский. Кстати, и не футболист тоже.
Незнание английского (хотя бы на уровне понимания беседы) для молодёжи или для делового человека уже считается моветоном.