На стику грудня-січня футбольні мас-медіа традиційно підбивали підсумки минулого року, не забуваючи акцентувати увагу на ключових подіях, які чекають на нас у році новому, ділилися своїми очікуваннями і прогнозами.
Довготривалість зимової паузи — річ оманлива. Адже трішки більше ніж за місяць поновлюються єврокубкові змагання, а на 20-ті числа лютого вже призначені ігри української Прем’єр-ліги. Власне, у деяких клубах найвищого дивізіону ще кілька днів тому закінчилися відпустки і фактично розпочалася підготовка до другої частини сезону.
За свідченням журналістів, про намір провести збори за кордоном повідомили принаймні 12 представників УПЛ. Найбільш популярним напрямком звично залишається Туреччина, в Словенію збирається «Рух», в Іспанію — «Кривбас» і «Металіст 1925».
«Отже, не все так погано в УПЛ, і залишається тільки порадіти за наші клуби й побажати їм плідної праці», — оптимістично резюмує Footboom1.com (03.01.24).
Для нашої національної збірної «час Х» настане 21 березня, коли у Зениці вона проводитиме півфінальний двобій з командою Боснії і Герцеговини — в рамках плей-офф за вихід до фінальної частини ЄВРО-2024. Саме виступи підопічних Сергія Реброва у відбірній кампанії континентальної першості більшість мас-медіа природно вважають найрезонанснішою подією минулого року у футбольному житті нашої країни.
«Коли ближче до літа Ребров таки обійняв посаду керманича Головної команди країни, це слугувало початком геть нової історії... Усе наче працює так, як і має працювати. У будь-якому випадку, команда та тренерський штаб роблять усе від себе залежне, аби ми вважали саме так. Це, у свою чергу, і слугує запорукою для оптимізму на наступний рік, бо з Євро в нас взаємини складаються все ж таки трохи інтенсивніше, аніж із мундіалями, а пропустити черговий великий міжнародний турнір було б уже зовсім недоречно» (Football.ua, 03.01.24).
Не варто й казати, що у континентальному відборі збірній України належало вирішити надважке завдання. Жеребкування із третьої корзини і, як наслідок, потрапляння в одну групу з Англією та Італією змушувало Реброва і його хлопців стрибати вище голови — тобто намагатися випередити під час кваліфікації принаймні одного з фіналістів ЄВРО-2020. Що ж, піднести гучну сенсацію команда не спромоглася, проте вела боротьбу до останньої хвилини заключного матчу групового етапу, зберегла шанси на потрапляння до ЄВРО-2024 через плей-офф, та ще грою своєю залишила дійсно гарний післясмак.
«Підсумкове третє місце у групі стало цілком очікуваним і справедливим результатом відбірної кампанії, і претендувати на щось більше у боротьбі з такими суперниками ми, відверто кажучи, поки що не готові. Одначе те, наскільки гідно був пройдений цей непростий шлях, однозначно заслуговує на повагу. Гра, яку Україна демонструвала 2023-го, дає великі надії на наступний рік» (Хsport.ua, 25.12.23), — вважає журналіст Михайло Цирук.
«Збірна дає баланс хорошої гри, емоційних камбеків і вистражданих результатів з топами, тому її наступні матчі очікуються з нетерпінням», — надає свої аргументи Football24.ua (02.01.24).
Ребров дійсно заслужив на велику кількість схвальних відгуків у пресі, і не дивно, що наприклад, читачі порталу Tribuna.com визнали 49-літнього фахівця найкращим українським тренером минулого року. За результатами опитування, опублікованими 29 грудня, Сергій Станіславович набрав 54% голосів респондентів — удвічі більше, ніж його найближчий переслідувач Юрій Вернидуб із «Кривбаса». Показові цифри.
Нагадаємо, що в разі долання боснійського бар’єру збірна України у вирішальному матчі (26 березня, у польському Вроцлаві) зіграє з переможцем пари Ізраїль — Ісландія. Крім того, відомо, що найкраща команда нашого квартету вже на ЄВРО-2024 потрапить у групу E — в компанію до Бельгії, Словаччини та Румунії.
Деякі видання справедливо зауважують, що для нашої країни, яка вже другий рік потерпає від війни, розв’язаної РФ, потрапляння до числа найкращих збірних континенту стало б подією, яка виходить далеко за рамки міжнародного спорту.
«Українські фанати, що наразі захищають країну в окопах, та ті, хто зможуть дивитись матчі вдома перед екраном, дуже потребують гарної звістки. Команда Сергія Реброва буде битися не тільки за спортивний результат. У потенційного виходу на чемпіонат Європи куди більше значення, і всі це розуміють» (Football.ua, 01.01.24).
Виступи наших виконавців у топових європейських чемпіонатах є важливим складником прогресу української збірної, і, звісно, їхні останні успіхи в Англії, Іспанії, Італії не залишились поза увагою вітчизняних ЗМІ.
Напевно, найбільш вражаючим можна назвати доробок Віктора Циганкова і Артема Довбика, які є одними з лідерів скромної «Жирони». Команда-сенсація несподівано кинула виклик іспанським грандам і наразі ділить перше місце у Примері разом із зірковим «Реалом».
В «Жироні» дуже чекають на відновлення після травми екс-динамівця Циганкова, називаючи його «синонімом якості». І водночас насолоджуються перфомансом Довбика, який не тільки виборов звання найкращого футболіста Примери у грудні, але наразі є найкращим її бомбардиром по системі «гол+пас»: в активі колишнього форварда «Дніпра-1» — вже 11 м’ячів та 6 результативних передач!
Англійські команди Віталія Миколенка та Іллі Забарного навряд чи розраховують на якісь трофеї цього сезону, проте обидва українські захисники змушують говорити про себе як про кандидатів на так зване «підвищення» — на переходи у більш амбітні клуби.
«Миколенко трохи забуксував на старті сезону, але наразі є важливою частиною складу „Евертона“. Шон Дайч незмінно випускає українця в старті, якщо той здоровий, а 24-річний футболіст віддячує йому вкрай впевненою грою. Всі ж бачили, як Миколенко „з’їв“ Палмера та Стерлінга у матчі проти „Челсі“! Фанати були просто в захваті. Надійний лівий захисник з досвідом гри на найвищому рівні в АПЛ — дуже ласий шматочок на трансферному ринку„ (Football.ua, 01.01.24).
Не менш переконливо виглядає у "Борнмуті“ Забарний, який перетворився на одного з найстабільніших гравців команди. Ілля, який перебрався з київського „Динамо“ до Туманного Альбіона в січні 2023-го — на рік пізніше свого екс-партнера Миколенка, у свої 21 вирізняється гарним першим пасом і вмінням читати гру. Він залишається єдиним, хто в поточному сезоні АПЛ зіграв за „Борнмут“ у всіх матчах з першої до останньої хвилини!
„Центральний захисник став фундаментом надійності захисту "Борнмута“ та дуже впевнено почувається в просуванні м’яча. Футболіст такого профілю є справжньою знахідкою для футболу іспанського тренера Андоні Іраоли. Забарний є одним з лідерів команди й цілком може піти на підвищення вже влітку 2024 року„ (Football.ua, 01.01.24).
Ще одна знакова подія минулого року, якій українські журналісти у підсумкових матеріалах також приділили чимало уваги, це вихід нашої "молодіжки“ до півфіналу ЧЄ-2023 (U21). Адже він дозволить Україні вперше в історії виставити свою футбольну команду на олімпійський турнір у Парижі.
„У нашої країни майже завжди останніми роками або, можливо, навіть десятиліттями, було в наявності цікаве покоління молодих виконавців, які були ладні чи-то ставати чемпіонами Європи, чи-то взагалі вигравати світову першість. Але олімпійської команди ще жодного разу не було, і вдвічі приємно, що дебютуватимемо на такому рівні ми у вкрай непростий для країни час. Як би не критикували роботу Руслана Ротаня та його помічників на чолі "молодіжки“, але вона вистрілила на чемпіонаті Європи, поступившись лише майбутньому фіналісту — збірній Іспанії„, — констатує Football.ua (03.01.24).
Упродовж поточного сезону рокіровки на тренерській посаді торкнулися дев’ятьох клубів УПЛ, а найбільш резонансна із них відбулася в київському "Динамо“. І справа не тільки в наддосвідченому Мірче Луческу, з яким „біло-сині“ розсталися за обопільною згодою сторін, але і в Олександрі Шовковському, який замінив румунського гуру.
СаШо — легендарна постать в історії як столичного клубу, так і всього вітчизняного футболу. Достатньо згадати, що він грав за „Динамо“ протягом 24 сезонів, провівши у біло-синій формі рекордну кількість офіційних матчів (636) і водночас ставши топ-гвардійцем чемпіонатів України (426).
Видатна ігроцька кар’єра, звичайно, не є запорукою тренерських успіхів, проте фахівець, який раніше працював у штабі збірної України, а потім асистував Луческу, показав, що готовий виходити на новий рівень. Низка перемог киян під приводом Олександра Володимировича наприкінці року говорить сама за себе.
„Новий тренер значно спростив футбол своєї команди і моментально змінив її результати, що в тодішньому становищі біло-синіх було найголовнішим. У чотирьох матчах при Шовковському, які динамівці встигли провести до зимової паузи, було здобуто чотири перемоги із загальним рахунком 10:2, і це, до речі, їхня найдовша успішна серія в сезоні. За таку роботу колишнього голкіпера було позбавлено приставки виконувача обов’язків та призначено повноцінним головним тренером“ (Хsport.ua, 27.12.23).
Завдяки вдалій серії „Динамо“ не просто не випало з групи лідерів, а й закінчило першу частину сезону недалеко від вершини таблиці. За втраченими очками кияни ділять лідерство з „Шахтарем“, і цю проміжну позицію з урахуванням попередніх складнощів можна вважати цілком прийнятною.
Аналізуючи гру „Динамо“ Шовковського, оглядач Дмитро Ватрас підкреслює, що новий керманич не вдавався до революційних дій, а лише вжив антикризових заходів. Він спробував врятувати кінець року для команди і тим самим зберегти для неї шанси на чемпіонство. Спробував і досяг свого!
„Йдеться про те, як Шовковський оцінив становище в команді та наявні ресурси. Та сама вічна боротьба "футболісти під тактику“ чи „тактика під футболістів“ — якщо Луческу до останнього намагався навчити підопічних грати у щось складніше, то українець пішов від зворотного.
Шовковський вирішив, що з обмеженим кадровим ресурсом без здорового Андрія Ярмоленка та Миколи Шапаренка у хорошій формі складно реалізувати задуми Містера. Тож він просто прийняв це та підлаштувався — і не посоромився змусити „Динамо“ грати „від суперника“.
Хтось може стверджувати, що киянам відверто щастило, посилаючись на червоні картки та ранні голи, які дозволяли відштовхуватися від результату. Але насправді „Динамо“ само створювало для цього передумови — спрощення гри було не рандомним, а добре продуманим„ (Ua.tribuna.com, 22.12.23).
Згадуючи матчі, проведені динамівцями під орудою Шовковського, автор наочно показує, наскільки прискіпливо тренер вивчав кожного суперника, і наскільки грамотно використовував отриману інформацію.
"Період роботи Шовковського восени — це аж ніяк не про якусь перебудову. "Перебудова“ чи „побудова“ чогось свого — це завдання на зимові збори. І робити якісь прогнози неможливо, бо немає жодного підґрунтя. Чотири осінні гри не є репрезентативними, а повернення Ярмоленка може кардинально змінити підхід тренерського штабу. Однак позитив, звісно, є — як мінімум, Шовковський показав, що вміє правильно оцінювати ситуацію та обставини, у яких знаходиться. А це — дуже хороший знак„ (Ua.tribuna.com, 22.12.23).
Додатковий привід згадати про кар’єрний поворот Шовковського з’явився 6 січня — того дня, коли в Україні відзначали 85 років з дня народження Валерія Лобановського. Людини, з ім’ям якої асоціюється український футбол, і якій досі віддають шану знамениті європейські фахівці. Людині, в зірковій команді якої Олександр виріс із перспективного воротаря у справжнього майстра, зрештою ставши тим, ким він є зараз.
У суботу, в День пам’яті Метра, його рідні та близькі, однодумці та колеги, вихованці та прості вболівальники збиралися біля могили на Байковому кладовищі та біля пам’ятника на столичному стадіоні "Динамо“, що носить ім’я великого Тренера. Згадували, вкладали квіти.
„Дуже добре, що навіть через стільки років люди пам’ятають Валерія Васильовича. Бачимо багато дітей, що також дуже важливо: вони виростуть, ділитимуться враженнями зі своїми дітьми. Те, що зробив Лобановський, у нинішні часи, особливо з усіма подіями, що відбуваються, буде дуже важко повторити. Він випередив час, зробив те, що не вдавалося нікому в колишньому Радянському Союзі. Він був не просто тренером, а й педагогом, психологом. На його прикладі виросло не одне покоління майстрів“ (Fcdynamo.com, 06.01.24), — цитує офіційний сайт київського клубу відомого в минулому футболіста та тренера „Динамо“ Леоніда Буряка.
Олександр Шовковський, так само як і Сергій Ребров, були одними ключових виконавців останньої зіркової команди Метра, яка виблискувала в Європі на стику тисячоліть. І саме про цих колишніх партнерів по „Динамо“ заходить мова у статті Юрія Корзаченка „Три зірки“, що побачила світ наприкінці грудня.
„Одна з наріжних традицій "Динамо“ останніх піввіку: переважна більшість виконавців команди залишалися непересічними Особистостями й після того, як залишали зелений газон, перекваліфіковуючись у класних тренерів або якісних управлінців„ (Footclub.com.ua, 28.12.24), — йдеться у заключній, резюмуючій частині тексту.
Такий фінал публікації не є випадковим, адже третім героєм матеріалу став Андрій Шевченко — гравець світового масштабу, який саме цими днями готується до виконання нової надвідповідальної місії.
"Забігати вперед — справа невдячна, — визнає Корзаченко. − Та все ж відважуся на припущення щодо кандидата на посаду президента Української асоціації футболу: хіба що якийсь зашкварний форс-мажор здатен завадити володареві "Золотого м’яча“ 2004 року, колишньому наставникові збірної України обійняти керівну посаду.
На мій погляд, Андрій Шевченко — саме та персона, котра на нинішньому етапі в змозі не лише дати новий потужний імпульс до якісних змін нашому футболу, але й об’єднати всіх його суб’єктів. Людина світу, Андрій Миколайович не просто добре знайомий із тим, чим живиться і як працює спортивний механізм у провідних країнах та інституціях, він відчув це на собі» (Footclub.com.ua, 28.12.24).
Так, усе йде до того, що Шевченко, найбільш впізнавана наша футбольна постать, очолить УАФ. Це стало зрозуміло 28 грудня, коли офіційний сайт Асоціації повідомив, що Андрій Миколайович є єдиним кандидатом на цю керівну посаду.
«Робоча група з перевірки відповідності кандидатів на посаду президента УАФ, висунутих для обрання на XXVI Конгресі УАФ, дійшла висновку, що кандидатура Андрія Шевченка відповідає вимогам та критеріям, встановленим Статутом УАФ для кандидатів на обрання президентом УАФ. Також від кандидата згідно зі Статутом Української асоціації футболу отримано письмову згоду на участь у виборах президента УАФ. Таким чином, Андрій Шевченко — володар "Золотого м’яча»-2004, Герой України, нагороджений відзнакою «Національна легенда України», — є єдиним кандидатом для обрання на посаду президента УАФ на позачерговому XXVI Конгресі Української асоціації футболу« (Uaf.ua, 28.12.2024).
Варто додати, що прізвище Шевченка фігурувало в усіх протоколах постійних членів УАФ — тих, що мають право висувати претендентів на крісло керівника організації. І судячи з висловлювань представників футбольного загалу, ставлення до кандидатури колишнього зіркового форварда і кваліфікованого тренера у переважної більшості — позитивне.
"Людина у футболі все своє життя. Професійний футболіст. Працював зі збірною та трохи з європейським клубом. Думаю, у нього все вийде, він багато років був поза межами України, бачив, як організовано футбол у Європі, який там менеджмент. Якщо він привнесе це в український футбол, в наш спортивний менеджмент, це буде на краще» (Ukrfootball.ua, 28.12.23), — вважає генеральний директор «Чорноморця» Анатолій Мисюра.
З оптимізмом дивиться у майбутнє і колишній партнер Шевченка по київському «Динамо», екс-тренер молодіжної збірної України Олександр Головко:
«Андрій впізнаваний і має вплив. Розуміє, що таке великий бізнес і великі гроші. Я про футбол не кажу, бо це інша річ. Але він має вчитися бути керівником. І це нормально. Його перші кроки будуть говорити про те, для чого він тут. Якщо стане президентом, буду тільки радий за нього» (Ua.tribuna.com, 30.12.23).
Юрій Корзаченко зі свого боку наполягає, що Шевченку до снаги впоратися з тими викликами, з якими доведеться зіткнутися першій особі українського футболу.
«Хоча сфера управління національною асоціацією — це новий, іще більш складний рівень, здається, навички та чесноти Шевченка дають підстави вірити в успішність цієї його місії. Улюбленець уболівальників, наскільки знаю, вже долучився не тільки до "дипломатії шкіряного м’яча», досвід і особисті якості радника Президента Зеленського реально працюють і на більш глобальні загальнодержавні інтереси, на міжнародний авторитет України, причому не лише в рамках публічних проектів на кшталт United24«. (Footclub.com.ua, 28.12.24).
Як амбасадор згаданої платформи United24, завдяки якій вже вдалося зібрати більше півмільярда доларів на допомогу Україні, Шевченко прекрасно розуміє, в які часи він стає до футбольного керма. В часи, коли українські команди проводять домашні матчі або за кордоном, або за порожніх трибун. Коли сигнали тривоги регулярно призупиняють ігри національних турнірів. Коли сотні перспективних молодих гравців залишають країну через війну, а іноземці у більшості своїй відмовляються підписувати контракти з тутешніми клубами. Коли, зрештою, футбол має виживати не "завдяки», а «всупереч», і при цьому продовжувати дарувати позитивні емоції нашим громадянам. Особливо — хлопцям і дівчатам з передової.
З іншого боку не можна не помітити, що спільна біда й необхідність виступати єдиним фронтом проти підступного ворога, неабияк згуртували нашу футбольну громадськість. Змусили ті самі клуби реорганізувати свою діяльність, розширити її за рахунок різноманітних гуманітарних проектів.
«Зараз найголовніше — підтримка наших захисників, які днями та ночами, цілодобово стоять стіною на фронті та відвойовують нахабно захоплені загарбниками наші землі. Саме від них залежить майбутнє країни. Вони кладуть життя на полі бою за мирне небо, про яке мріють всі українці. Лише згуртувавшись разом, усією країною, ми можемо перемогти те зло, яке прийшло до нас та принесло війну, біль та горе. Допомоги потребують і мирні люди, адже через війну мільйони українців опинились у скрутному становищі...» (Fcdynamo.com, 24.12.23) — цей фрагмент привітання уболівальників із Різдвяними та Новорічними святами від президента «Динамо» Ігоря Суркіса красномовно свідчить про зміну пріоритетів, яка давно відбулася в нашому суспільстві. І футбол не є виключенням.
29 грудня стало відомо, що київський клуб, що раніше вже передав близько 20 тонн дитячого харчування тим, хто потребував це першочергово, знову зібрав чергову партію допомоги.
«Ми постійно отримуємо запити від сімей наших воїнів, дитячих будинків, лікарень, і тому раді, що "Динамо» має змогу вчергове передати партію гуманітарної допомоги. Суміші, пюре, каші, молоко для найменших вже вирушили до різноманітних закладів і адресатів по всій Україні« (Fcdynamo.com, 29.12.23), — розповідає віце-президент ФК "Динамо» Дмитро Бріф.
Підбиваючи підсумки 2023 року, київський клуб відзвітував про передачу ним Збройним силам України понад 5 тисяч тон гуманітарного вантажу, продуктів харчування та медичного обладнання. Про надання автівок на потреби Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби, СБУ та ГУР. Загальна вартість переданого вантажу оцінюється в мільйони доларів. Також за цей час були придбані дрони, системи Starlink, спецтранспорт, катери та багато іншого необхідного інвентарю.
У медичному напрямку клуб продовжує співпрацювати з лікарнями, які допомагають пораненим під час військових дій. Так, вдалося відбудувати Амбулаторію незламності у Гурівщині та відновити зруйноване рентген-відділення лікарні в Чернігові. Не припиняється й забезпечення військово-польових госпіталів медикаментами, медичним обладнанням тощо.
Можна згадати й про те, що у перші дні війни була проведена евакуація дітей із місць бойових дій, відновлено дитячий садок «Каштан» у Бишеві. Ціла низка громад були забезпечені генераторами, сотням дитячих будинків, що приймають ТПО, — надана гумдопомога. А ще 200 тон води були відправлені до Херсонської області — для людей, що постраждали від підриву Каховської ГЕС.
Окрім того, ФК «Динамо» опікується психологічним станом та емоційною розрядкою наших воїнів. Одним із відповідних кроків стало створення Української військової ліги, про проведення першого сезону в якій клуб повідомив наприкінці грудня.
«На декілька тижнів наші герої змінили військову амуніцію на футбольну форму та зіграли у матчах Ліги. Наш клуб із гордістю продовжуватиме підтримувати подібні ініціативи на знак подяки нашим військовим, Героям України, які мужньо захищають нашу з вами Батьківщину від нещадного окупанта» (Fcdynamo.com, 29.12.23).
Всебічна допомога військовим і громадянам, які потерпають від війни, — те, чим наразі і займаються українські клуби. А паралельно ще й виконують функції інформаційних рупорів, здатних донести важливі меседжі до численної армії своїх прихильників. В тому числі — далеко за кордони України.
Коли 29 грудня і 2 січня російські варвари здійснювали масовані ракетні обстріл нашої країни, представники УПЛ не мовчали. Вони намагалися докричатися до світової спільноти, публікуючи надривні повідомлення у своїх соцмережах.
«Пологовий будинок, школи, дитсадки, торговий центр, понівечені будинки, а головне — долі людей. Нехай увесь світ бачить, що було здійснено сьогодні зранку! Росія — держава-терорист, і має відповісти за всі злочини!» (Ua.tribuna.com, 29.12.23), — декларував «Дніпро-1» у своєму телеграм-каналі.
Зі свого боку «Динамо» намагалося ще раз привернути увагу спортивних керівників усього світу до свавілля агресора, аби ті закрили шлях представникам країни-терориста на Олімпійські ігри:
«Як тільки цивілізовані країни намагаються знайти бодай щось людське у росіян — ті швидко розвіюють ці ілюзії. Сьогодні увесь світ вчергове переконався у тому, що це звичайні терористи та вбивці, без честі, гідності та розуміння цінності життя. Ми закликаємо всі міжнародні федерації та Міжнародний олімпійський комітет: відстороніть російські збірні, команди та атлетів від усіх змагань та турнірів.
Яка Олімпіада для країни, що запускає понад 100 ракет по цивільних об’єктах та масово вбиває звичайних людей? Які можуть бути змагання з тими, хто є однією зі складових частин терористичного режиму та пропагандистами у спортивній формі?
На аренах Парижу та інших міст не повинно бути жодного російського "спортсмена». Крапка!« (Pressing.net.ua, 29.12.23).
"Гей, МОК, ви ще хочете допускати спортсменів із Росії на Олімпійські ігри навіть під нейтральним прапором? Чи, можливо, ФІФА та УЄФА таки допустять до змагань юнацькі збірні, де грають діти цих терористів? Чи футбольна збірна Сербії все ще хоче їхати до країни 404 на товариський матч із убивцями?» (Dynamo.kiev.ua, 29.12.23), — бомбардував спортивну спільноту вбивчими риторичними запитаннями нинішній лідер УПЛ «Кривбас» на своїй сторінці у Facebook.
Дуже важливо, щоб нове керівництво УАФ цінувало і берегло те єднання, яке спостерігається на наших футбольних теренах. Щоб сприяло його укріпленню, перетворюючись на приклад для колег на місцях. Вочевидь, саме згуртованість може і має стати фундаментом для відродження українського футболу. Адже гасло — «Разом — до перемоги» — далеко не порожня бравада.
Орест ЛЕЛЕКА