Колишній півзахисник «Дніпра» та «Чорноморця» Сергій Політило пригадав свої часи в структурі київського «Динамо».
— Ти — вихованець РВУФК — знаменитої не клубної футбольної школи України. Як потрапив у неї?
— Я сам з Нововолинська. Звідти в цьому київському інтернаті був хлопець. Якщо зараз є таке, що діти вже тренуються з 3−5 років, то в моєму дитинстві такого не було. У нас не було ані футбольної школи, ані чогось такого. Ми просто збиралися з хлопцями, як зазвичай у нас в населених пунктах, — на невеличкому стадіончику біля церквички, — і грали, переважно, з мужиками. Просто дворовий футбол.
Був такий Вася Соколовський, він трішки тренував дітей. От він мене і повіз в РВУФК на перегляд. З 200 людей відібрали, можливо, 20. Я десь у першій трійці потрапив. Провів у інтернаті чотири щасливі роки. Це було як маленьке село, де всі одне одного знають — всі види спорту займалися і жили поруч.
— Розкажи про свій перехід з юнацького футболу в дорослий.
— Цікава ситуація. Тренером у мене був Володимир Євгенович Ішков, царство йому небесне, нещодавно він помер. Він постійно нам казав, що найважливіше у випускному класі потрапити у фінал. А тоді «за вами уважно будуть дивитися тренери різних клубів». Хоча ми і щороку туди потрапляли. У випускному класі ми вийшли у фінал і посіли друге місце, а перше посіла академія «Динамо», де грали Зозуля, Кравець, Кічак — класна банда.
— У «Динамо», до речі, не було можливості пробитися?
— Взагалі-то була умова, що після випуску з РВУФК ми були зобов’язані приїхати в «Динамо-3». Їх тренував Єськін. Ми поїхали туди, тренувалися, ніби казали, що можемо підписати якийсь контракт. Але я в цьому не бачив особливих перспектив. Коли ми займалися в інтернаті, то могли брати спеціальні картки, щоб по них пройти на стадіон «Динамо» і подивитися матчі. Звісно, коли дивився, мріяв: «От би після випуску також грати за «Динамо».
Але з кожним роком розумієш, що це все буде важко. У «Динамо-3» була така ситуація, що якщо за пару місяців ти не зарекомендував себе, щоб запросили в «Динамо-2», то, вважай — все пропало. В «Динамо-2» уже грали Алієв і Мілевський. Шанси молоді давали вкрай скромні. Всі дивилися в бік легіонерів, тож пробитися до першої команди було майже неможливо. Я відмовився залишатися в «Динамо-3», мовляв, батьки кажуть, що я маленький за зростом і не підійду під специфіку структури «Динамо».
Кирило Крутогоров