Фран Соль: «Михайличенко не дав мені можливості показати себе в «Динамо»

Колишній нападник київського «Динамо» Фран Соль, який зараз виступає за кіпрський АЄК, розповів про те, що завадило йому розкритися в українсткому гранді, чому він любить Хацкевича, не любить Михайличенка та поважає Луческу, та як він приймав у себе вдома переселенців з України.

«В України є три-чотири сильні команди, які ведуть боротьбу за чемпіонство, а на Кіпрі за перемогу борються сім клубів»

— Фран, як ви? Вам подобається на Кіпрі? Чому для продовження кар’єри ви обрали саме цю країну?

— Дякую, я у порядку. Мені дуже подобається на Кіпрі. Це мила країна, у якій мешкають добрі люди. Я задоволений тим, що граю тут. АЕК — великий проект з довготривалою стратегією розвитку, тому я і обрав цей клуб.

— Які задачі стоять перед АЕКом у цьому сезону?

— Керівництво поставило перед нами задачу фінішувати якомога вище в турнірній таблиці, тому що наша команда має склад, який може впоратися з найамбітнішими завданнями і заслуговує на це. Ми непогано розпочали цей рік і продовжуємо зберігати шанси на чемпіонство.

— У цьому чемпіонаті ви забили вже 12 голів і очолюєте снайперські перегони. Плануєте стати найкращим бомбардиром?

— Так, я забив дюжину м’ячів і зараз очолюю суперечку бомбардирів місцевої першості, але найголовніше, що мої голи допомагають команді здобувати перемоги і продовжувати боротьбу за чемпіонство.

— Який чемпіонат сильнішій — Кіпру чи України?

— Ці ліги схожі між собою і не дуже відрізняються. Хіба що в України є три-чотири сильні команди, які ведуть боротьбу за чемпіонство, а на Кіпрі за перемогу борються сім клубів.

«Хацкевич завжди був поруч, багато що мені пояснював і допомагав якнайшвидше звикнути до нової команди і нової країни»

— Ваш контракт з «Динамо» закінчився влітку минулого року. «Динамо» пропонувало вам повернутися?

— Ні, я не отримував пропозицій щодо повернення в Київ чи продовження контракту. Думаю, що я не заслужив на це, тому що не виправдав очікувань керівництва клубу.

— За час у «Динамо» ви провели не так багато матчів. Що заважало розкритися?

— Звісно, моя кар’єра в «Динамо» склалася не так, як того всі очікували. Я не зміг стати основним форвардом, забивав недостатньо, щоб команда могла вирішувати поставлені завдання на внутрішній і європейській арені.

Переламним моментом стала травма плеча, яку я отримав вже за два тижні після свого дебюту і через яку пропустив майже всю другу частину сезону-2018/19. Мені так і не вдалося повернутися до своєї найкращої форми, через що я був дуже засмученим, бо мені здавалося, що я саме той форвард, який потрібен «Динамо».

Коли команду очолив Олексій Михайличенко, він не розгледів мого потенціалу, через що я майже не грав. Він не дав мені можливості показати себе. Я поважаю його вибір. Можливо, справа дійсно була в мені.

— Вболівальники «Динамо» згадують ваші голи у ворота «Олімпіакоса» в Лізі Європи та «Шахтаря» в Суперкубку України. Які спогади у вас залишилися про УПЛ і про Україну взагалі?

— Звісно, я пам’ятаю ці голи. Це були приємні спогади. Мій гол допоміг «Динамо» пройти «Олімпіакос» і кваліфікуватися до 1/8 фіналу Ліги Європи. Мені дуже подобалася атмосфера на наших домашніх іграх. Та й взагалі про час, що я провів у київському клубі, у мене залишилися найкращі та найтепліші спогади.

— В Україні ви працювали з Хацкевичем, Михайличенком і Луческу. Який із цих тренерів подобався вам найбільше і чому?

— Звичайно, я назву Хацкевича, бо у нього я був гравцем стартового складу. Він — класна людина і чудовий тренер. Хацкевич завжди був поруч зі мною, багато що мені пояснював і допомагав якнайшвидше звикнути до нової команди і нової країни. Це була серйозна допомога, враховуючи, що я не знав української. Я досі вдячний йому за це.

Мої відносини з Михайличенком склалися не так, як мені того хотілося б. З Луческу ми спілкувалися дуже добре, але моя ігрова форма на той момент залишала бажати кращого. Тож не дивно, що румун не розраховував на мене і робив ставку на інших нападників. У мене немає ніяких претензій до нього.

«Я витратив багато грошей на переселенців з України, але ні про що не жалкую»

— З ким із колишніх партнерів по «Динамо» ви підтримуєте зв’язок?

— Безумовно, я залишаюся на зв’язку з деякими зі своїх колишніх одноклубників з «Динамо», хоча й спілкуюся з ними не дуже часто, бо зараз ми граємо за різні команди, де спілкування теж вистачає. На контакти за межами АЕК часу залишається, на жаль, не дуже багато.

— На початку повномасштабного вторгнення ви у своєму домі приймали біженців з України. Розкажіть про це подрібніше. Як їх звали, звідки вони і як довго у вас жили?

— Так, я приймав у себе вдома дві родини українських переселенців. Зокрема, це була жінка мого київського водія, а також персональна тренерка моєї дружини. Я не міг вчинити інакше, бо ці люди опинилися дуже в складній ситуації.

Не назву вам їх імена, але вони були дуже щасливі опинитися в Іспанії. Зі свого боку, мені приємно, що мій будинок став для них порятунком від війни. Я повністю взяв на себе всі їх витрати. Це були великі гроші, але ні про що не жалкую, бо люди ці люди дійсно опинилися в дуже поганій ситуації.

— Чи слідкуєте ви за ситуацією в Україні зараз? Можливо, ви допомагаєте комусь?

— Так, я уважно слідкую за подіями в Україні і допомагаю чим можу. Переважно це стосується фінансовою допомоги. Коли я бачу в інстаграмі посилання на збори, які репостять мої колишні динамівські одноклубники, я радо до них долучаюся.

Артем Войцеховський