Півзахисник «Вереса», волонтер Олександр Кучеренко розповів про футболістів, які допомагають ЗСУ.
«Шкода, що мало хто з футболістів цим займається і не їздить на передову, щоб побачити, як живуть люди та військові. Нам треба ще більше об’єднатися і ще більше допомагати, щоб нашим хлопцям було легше. Якщо ми не воюємо, то повинні допомагати. Це навіть не обговорюється, бо на їхньому місці можемо бути і ми.
Коли я грав за „Інгулець“, то мені до фронту було 400 км. У мене був бусик, а військові давали свої джипи. Після матчів у свої два вихідних я не відпочивав, не пив каву чи гуляв, а шукав, забирав і розвозив допомогу. Це дуже клопітка робота. В „Інгульці“ мені ніхто не допомагав. Керівництво і хлопці запитували, що там і як — їм було цікаво почути все з перших вуст. Але до зборів долучалися 1−2 рази кілька хлопців. Скинули по 500−1000 гривень одноразово і все. Можливості є, а ніхто не хоче навіть 100 гривень кинути. Але це на їхній совісті.
У „Вересі“ керівництво допомагає різним підрозділам. Я сам купив автівку, а ремонт обійшовся у 600−700 доларів і хлопці допомогли мені на 90% покрити його вартість. Я їм вдячний, що вони прониклися цим. На жаль, не всі долучаються. Не знаю, чому так — втомилися або думають, що війна далеко.
Знаю, що багато допомагає Тарас Михалик. Він не все афішує, але дуже багато робить. Ми з ним проводили дитячі турніри у прифронтових містах, привозили подарунки і плануємо продовжувати працювати у цьому напрямку.
Роман Зозуля взагалі молодець. Йому дуже велика повага. Якось переписувався з ним щодо одного питання. Він робить набагато більше, ніж я. І навіть більше, ніж ми всі разом узяті у світі футболу. Я знаю, який він патріот і як йому болить серце за все, що відбувається в Україні.
Багато допомагають Богдан Когут та Віталій Дахновський. Може ще хтось допомагає, але нас (футболістів) дуже багато, і максимум 20%-25% зі 100% пройнялися цим», — сказав Кучеренко.