Ні слова про фейр-плей або Нова сторінка корпоративного стилю

Зізнатися, був щиро здивований кількістю всіляких реакцій/коментарів осудливого змісту у відповідь на обставини, за яких «Шахтар» забив другий м’яч у ворота «Кривбасу» (5:2) у вчорашньому матчі цих команд у 19-му турі чемпіонату України.

Невже, через навіть уже не роки, а десятиліття, досі не звикли? Адже нічого нового і навіть незвичайного не сталося!

Але спочатку, як то кажуть, для проформи, уточню, про що власне йдеться.

На 22-й хвилині згаданого матчу захисник «Кривбасу» Іван Дібанго сфолив на своїй половині поля на півзахиснику «Шахтаря» Олександрі Зубкові, внаслідок чого останній опинився на газоні. Зважаючи на поведінку потерпілого донеччанина, тому явно «дісталося» в цій ситуації, і Дібанго підійшов до нього та простягнув руку — з явним прагненням вибачитися за ненавмисну грубість і бажанням допомогти суперникові піднятися на ноги. Еталонний жест фейр-плей, базового принципу сучасного футболу з позиції ФІФА та УЄФА, якому всі клуби якщо й не повинні бути підпорядковані, але до дотримання якого вони повинні прагнути.

Відволікся на цю ситуацію і головний арбітр матчу Микола Балакін, який також підійшов до постраждалого футболіста (постраждалого, якщо, звісно, відкинути симуляцію «страждань», що докорінно суперечить згаданому базовому принципу ФІФА та УЄФА).

І в цей момент інші гравці «Шахтаря» без свистка розіграли м’яч і забили гол. Ось і кінець історії.

У цій історії все за правилами футболу. Головний арбітр після фіксації порушення правил не став сигналізувати, що штрафний удар має бути виконаний за свистком, а отже, гравці «Шахтаря» мали повне право вчинити так, як вони вчинили (назву/визначення цьому вчинку придумайте самі, а я побережу цей сайт від визначення, сформованого мною). Вчинили, повторюся, за правилами футболу. Ось тільки мова зараз не про правила футболу, а про той самий принцип фейр-плей, до дотримання якого всі команди повинні прагнути.

І я дійсно щиро не розумію, де тут місце для емоцій у тих, хто побачив таку поведінку представників «Шахтаря»? Невже ви й справді побачили щось нове, нехарактерне? Невже є сенс звертатися до історії і фактів і нагадувати вам низку подібних ситуацій, які регулярно мали місце багато останніх років?

Невже є сенс нагадувати, наприклад, славного «гірника» Олександра Кучера, який звалився в «стінці» в матчі з «Динамо», немов від удару Олександра Усика. Добре, нагадаю. Будь ласка:

Унаслідок цього відважного вчинку славного «гірника», захисника «Динамо» Огнєна Вукоєвича було вилучено. До слова, ось як останній описав події того епізоду: «Кучер перший мене вдарив, ліктем у живіт, коли я став у „стінку“. Після цього я зачепив його трохи за спину рукою, сказав: „Відчепись від мене, що ти своїм ліктем робиш?“. Він розвернувся і коли побачив, що це я, схопився за голову і впав, ніби в нього вистрілив снайпер».

Невже й справді має сенс гортати такі ось сторінки? Невже й справді має сенс згадувати епізоди, пов’язані, наприклад, зі славним «гірником» Брандао? Невже є сенс нагадувати, що накоїв ще один славний «гірник» Тайсон з Андрієм Ярмоленком і навіть не підійшов до нього з вибаченнями? Будь ласка:

Вибачте, але я не хочу більше гортати ці славні сторінки. Просто, повторюся, щиро здивований, що при тій величезній кількості таких сторінок знайшлися ті, хто здивувався тому, як «Шахтар» забив свій другий гол «Кривбасу». Тим більше, що це порівняно з деякими сторінками історії — дитячі пустощі.

Тут абсолютно нема чому дивуватися. Так само як і тому, що гравці «Шахтаря» у своїх коментарях щодо цієї ситуації жодного слова не говорять про фейр-плей і про повагу до суперника, а кажуть винятково про те, що гол було забито за правилами футболу (що, повторюся, і не заперечують, ось тільки мова зовсім не про це).

Наприклад, автор цього голу, Криськів, всерйоз задається ось таким питанням: «А навіщо вони допомагали Зубкову? Він що, не може сам піднятися з газону?».

Знаєте, це приблизно, як ви в поспіху ненавмисно штовхнули людину, вона впала або щось упустила. Ви зупинилися, повернулися, вибачилися, допомогли їй піднятися або підняти те, що вона впустила через вас. Хоча, людина, звісно, і сама б із цим упоралася. Криськів, прочитавши опис такої ситуації, ймовірно, запитає: «А навіщо допомагати тій людині? Вона що, не зможе сама піднятися або підняти те, що впустила?». І що ти йому відповіси на таке запитання? Стиль! Стиль життя, принципи життя: хтось повернеться і вибачиться, а хтось далі побіжить, як ні в чому не бувало. А ще, може, якусь гидоту крикне на адресу тієї людини.

Або, приміром, будучи за кермом, ви не помітили вчасно калюжу й окропили пішохода, який ішов поруч тротуаром. Ви зупинилися, повернулися, вибачилися, спробували навіть допомогти людині обтруситися, хоч це й марно — одяг через вас перемазаний. Вибачилися знову. Але Криськів, прочитавши опис такої ситуації, ймовірно, запитає: «А навіщо? Він що, не зможе сам обтруситися і потім випрати свій одяг?».

Цей Криськів, так само як і його партнери по команді, своїми коментарями щодо цього епізоду матчу «Шахтар» — «Кривбас» щосили однозначно дають зрозуміти, що такого поняття/принципу, як фейр-плей, начебто, не існує, а вся річ у правилах футболу, і тільки в них. Але ж ми прекрасно розуміємо, що всі без винятку футболісти знають про існування фейр-плей. І як тоді назвати такі характерні коментарі «гірників» без жодного натяку на існування фейр-плей. Може, це те, що в народі називають «їздою по вухах», «окозамилюванням» тощо. (оберіть на свій смак)?

І, зауважте, такі коментарі абсолютно різних людей виглядають злагоджено і навіть, можна сказати, системно. Наче в один голос, наче в унісон. Ну, тому що команда! Тому що стиль! Ні слова про фейр-плей!

І для тих, хто за минулі багато років досі до такого стилю не звик, у мене є проста порада, дієвість якої багаторазово перевірена. Не дивіться матчів за участю команди, чий корпоративний стиль дарує вам негатив. Повірте, завжди є альтернатива.

Наприклад, у той самий час, коли грали «Шахтар» і «Кривбас», в АПЛ грали «Манчестер Сіті» і «Манчестер Юнайтед». Якщо ситуація з описаним вище голом «Шахтаря» принесла вам негатив, то зробивши вибір на користь матчу «Манчестер Сіті» — «Манчестер Юнайтед», ви б отримали позитивні емоції від футболу замість негативних — від «корпоративного стилю». І ваш недільний вечір не був би зіпсований. У всякому разі, у вас точно не було б відчуття, ніби ви у щось вступили.

І навіть якщо під рукою немає матчу, наприклад, «Манчестер Сіті» — «Манчестер Юнайтед», повірте, для деяких корпоративних стилів навіть пересічний німецький документальний фільм стане гідною альтернативою.

Олександр ПОПОВ