Олександр Хацкевич: «Те, що сталося в «Заглембі», змусило мене прийняти рішення припинити роботу в цьому клубі»

Тепер уже колишній головний тренер польського «Заглембе» із Сосновеця Олександр Хацкевич в інтерв’ю Przeglad Sportowy докладно розповів про скандальну ситуацію з візитом на тренування цієї команди невідомих людей у масках, які спробували влаштувати бійку з тренерським штабом і гравцями команди.

— Що сталося під час тренування «Заглембе»? Вас справді били хулігани, які асоціювали себе з клубом?

— Перш за все, те, що сталося, змусило мене прийняти рішення припинити роботу в цьому клубі. На тренування прийшов агресивний натовп у балаклавах і почав скаржитися на команду. Коли я повернувся до них, то сказав їм англійською: «зніміть маски». У відповідь один із них завдав удару. Я заблокував його. Закон вулиці говорить, що якщо тебе вдарили першим, ти можеш завдати удару у відповідь. Однак я розумів, що якщо я відповім, то станеться великий конфлікт із важко передбачуваними наслідками.

Люди, які приходять поговорити з командою, роблять це без масок. Після того, що сталося, я пішов у роздягальню, тому що мені потрібно було піти від цього наброду. За мною пішли і деякі гравці. Я пішов сам. Мене ніхто не переслідував і не бив.

— Тобто це неправда, що вас били?

— А ви бачите, що в мене є якісь травми? Це тільки в інтернеті написали, що побили тренера. Можу підтвердити, що на тренування прийшло близько 25 осіб і напали на нас. Для мене це було шоком. Хтось із цього наброду запитав мене: «Хто не забив пенальті? Хто отримав червону картку?» (йдеться про матч проти «Катовіце», 0:4, — прим. ред.). Вони навіть не знають гравців. Ви такі справжні фанати, але не знаєте гравців?

— Тому що вони хулігани, а не фанати.

— Цей інцидент означав для мене, що я більше не працюватиму в «Заглембе». Все інше мені в клубі сподобалося. Не забуду підтримку на трибунах, там були справжні вболівальники. Їх неможливо сплутати з тим набродом. Для мене також була важлива реакція команди. Цей момент показав, хто є хто. Хто стояв за моєю спиною, а хто — ні. Хто з тренерів був на моєму боці і хто нічого не зробив. Тепер я знаю, якому гравцеві й тренеру я можу потиснути руку. Не всі в тренерському штабі були в одному човні.

— Хто не став на ваш бік?

— Я не буду називати імена. Усі ці люди знають, кому з них я потисну руку, а кому — ні.

— Як хулігани повелися з футболістами?

— Я цього не бачив.

Михайло Залевський, колишній спортивний директор «Заглембе»: — Я можу вам розповісти. Усе було так, як сказав Олександр. Запитали, хто не забив пенальті. Янота його не реалізував, ось із ним і поговорили. Ще запитали, хто отримав червону картку (Себастьян Бонецький, — прим. ред.). Гравці стояли з ними віч-на-віч і розмовляли з ними, вони не боялися. А ті люди намагалися вдарити футболістів по голові або нозі. Це був саме фізичний напад, але ніхто з гравців їх не зачепив. Вони стояли і були готові продовжувати розмову. Однак вони не відреагували більш різко, оскільки не хотіли, щоб справа переросла у велику бійку.

Хацкевич: — Це могло закінчитися дуже сумно.

Залевський: — Важко уявити сцену, де команда б’ється з уболівальниками.

— Директоре, вас теж били?

— Ні

— Вони вам погрожували?

— Мені сказали: «Іди на х*р у Білорусь». Вони кричали українцям, що їм треба «е*ати з Україною». Білоруських гравців у команді не було, але були білоруські тренери в штабі, і вони чули, що треба «е*ати з Білоруссю». А на адресу Валенсії та Ремі прозвучало, що «чорним тут немає місця». Кричали, щоб грали місцеві гравці з Сосновця.

— Що сталося далі?

Хацкевич: — Приїхала поліція. Хулігани швидко покинули поле і сховалися в парку, а через три-чотири хвилини прибула поліція. Їй дзвонили з клубу, але я не знаю, хто.

Ми сказали поліцейським, що не будемо подавати заяву. Поліція пішла, і ми продовжили тренування. Потім до мене прийшла кримінальна поліція. Мені сказали, що я повинен написати заяву, тому що на мене напали, і що вони почнуть розслідування. Я приїхав у відділення поліції о сьомій вечора і написав заяву.

— Чи готові ви дати свідчення в суді?

— Але що я можу сказати, адже вони всі були в масках? Уявімо, що я приходжу до вас додому в масці, б’ю вас, ви будете в шоці, потім поліція запитає, чи впізнаєте ви цю людину, коли ми її знайдемо.

— Це може бути важко.

— Це неможливо.

— Ну, якщо тільки я не впізнаю його голос.

— А та людина нічого не сказала, просто завдала удару, і я був у шоці.

— Ви вперше зіткнулися з такою ситуацією?

— Я працював зі збірною Білорусі, у такому великому клубі, як київське «Динамо», і в менших клубах, і ніколи не був у такій ситуації. Їх не повинно бути в цивілізованому світі футболу.

— Уболівальники «Динамо» якось теж прийшли на тренування?

— У «Динамо» були не дуже хороші результати, але прийшли лідери вболівальників. У нас був із ними діалог. Вони хотіли знати, чому результати виявилися такими. Але це були спокійні розмови, вони підтримували команду. Я такого тут не побачив, тільки агресивний набрід.

Я займаюся футболом 30 років, мені 50, і це сталося зі мною вперше — і сподіваюся, востаннє — раз у житті. Для мене як професійного тренера це було шоком. І я повідомив керівництво клубу, що не можу продовжувати роботу після цього випадку.

— Раніше в Сосновці вболівальники теж приходили на тренування і погрожували гравцям, але без фізичної агресії?

— Це сталося вперше. Якби щось подібне сталося раніше, я б уже пішов. Клуб не забезпечив нашу безпеку.

— Чи є у вас серйозні претензії з цього приводу?

— У мене немає претензій, тому що клуб зробив усе, що міг, щоб забезпечити умови для тренувань, але не гарантував безпеку на роботі мені та моїм колегам. На полі я відповідаю за здоров’я гравців, а клуб ніяк не відреагував на цей інцидент. У мене тільки одне питання до клубу — чому він не зміг забезпечити мою безпеку на роботі? Йдеться про моє життя і моє здоров’я. У цій ситуації я міг втратити як мінімум здоров’я. Я не хочу ризикувати втратити його.

Йдеться про здоров’я. Ніякі гроші не зможуть купити це. І якщо клуб не забезпечує твою безпеку на роботі, ти йдеш. Зараз прийшли в масках, завтра прийдуть із кастетами і ножами. Якщо це був перший раз, то може бути й другий. Для мене здоров’я важливіше за гроші. Я приїхав у Сосновець не за грошима, бо в «Заглембі» їх не так уже й багато. Я приїхав туди, щоб допомогти клубу і взяти участь у цьому проєкті. Якщо клуб вилітав у другу лігу, перед нами стояло завдання повернутися в першу лігу і продовжити роботу.

— Чи знаєте ви, що подібні ситуації трапляються в Польщі? Уболівальники часто приходять на тренування. Звісно, зазвичай це закінчується образами та погрозами. Б’ють когось рідко, хоча були й такі випадки, наприклад у «Легії».

— Ви пишаєтеся цим?

— Звісно, ні. Це щось дуже погане.

— У сучасному футболі й сучасному суспільстві цього зробити неможливо. Із цим потрібно боротися. Федерація і клуби повинні зайнятися цим.

— Що сталося в матчі проти «Катовіце», який «Заглембе» програв із рахунком 0:4? Ви тоді сказали, що гравці самі визначили тактику на цей матч.

— Це була проблема перекладу. Я все детально поясню. За два дні до кожного тижня гравці вже знали, хто гратиме, бо ми тренували тактику, стандартні положення, а на тренуваннях відпрацьовували, як гратимемо і як поводитимемося в тих чи інших ситуаціях.

У нас було три-чотири способи виходу з оборони, куди кому йти в зоні побудови. Готуємо, як будемо пресингувати і як грати на контратаках. Усе це ми робили на тренуваннях. Перед матчем із «Катовіце» я сказав, що це дуже важливий матч. На установці я вибрав склад, розповів гравцям, як вони будуть виконувати стандартні положення, і все. Я сказав гравцям, що в нас є два варіанти, які ми відпрацьовували на тренуваннях — високий пресинг і середній пресинг зі швидким відпусканням, але я сказав: «Ви залишаєтеся на хвилину або п’ять самі по собі і самі вирішуєте, як ви хочете пресингувати». Ми надали вам усі варіанти, але тепер вам доведеться вибирати". Ось і все, ні зі складом, ні з тактикою вони не визначалися.

Ви можете запитати будь-якого футболіста. Я вибирав склад, розписував стандартні положення. Футболістам залишалося тільки вибрати одну з двох моделей гри. Після першого тайму я сказав їм, що бачив, як вони намагалися грати. З «Катовіце» ми грали досить агресивно, були не гірші за суперника, але голи вони забивали. Якщо тренер вірить у гравців, а я вірю, я даю їм різні способи гри.

— Ви робили це і в київському «Динамо»?

— Так, я теж так робив у «Динамо». Ба більше, те саме робили і мої тренери, зокрема Валерій Лобановський у матчі «Динамо» з «Барселоною» в Лізі чемпіонів у сезоні-1997/98. Він визначився зі складом, а ми вирішили, як будемо грати.

— Ви не шкодуєте, що взяли на себе цю команду? Ви взагалі зробили помилку, приїхавши в Сосновець?

— Ні, це була не моя помилка. Я увійшов у хороший проєкт. Я довіряв цим людям. Тільки цей випадок вплинув на моє сприйняття клубу. Більше нічого. Я вийшов із цього здоровим. Я сказав, що все ще був би там, якби не цей інцидент.

— Це найбільше розчарування у вашій кар’єрі?

— Тільки цей інцидент залишить темний слід у моїй пам’яті, але те, як до нас ставилися люди в клубі, як вони нас вітали, як вони хотіли нам допомогти, як нас підтримували вболівальники на стадіоні, залишиться в моїй пам’яті з любов’ю. Звичайно, тренер не може бути добрим до всіх гравців. Один грає більше, інший менше. Я сказав хлопцям, що вірю в них і поки є математичний шанс залишитися в першій лізі, ми будемо битися. Я можу подивитися в очі кожному гравцеві, але тепер я не буду тиснути руку кожному.

— Ви попрощалися з командою?

— Мені зателефонували з клубу, і ми підписали документ про розірвання контракту за обопільною згодою. Однак я сказав, що не можу прийти до клубу, бо не знаю, чи нападе на мене там хто-небудь.

— Що б ви хотіли робити тепер?

— Потрібно проаналізувати це спокійно. Знаєте, як буває з тренерами: ніколи не знаєш, коли буде пропозиція.

— Хочете продовжити роботу в Польщі?

— Чому б і ні.

— Вас не лякає цей інцидент на тренуванні? Подібні ситуації трапляються і в інших клубах Польщі.

— Посилаючись на ваші слова, можу жартома сказати, що принаймні в інших клубах тренерів не б’ють. Цей інцидент не вплинув на моє загальне враження про Польщу, про футбольну атмосферу тут, про те, як тут підтримують команди. А ті люди, які прийшли на тренування «Заглембе», навіть не знали гравців команди.

Мацей Калішук, Przeglad Sportowy

Переклад і стилістична адаптація — Dynamo.kiev.ua, при використанні матеріалу гіперпосилання обов’язкове!