Микола Несенюк: «Тепер всі стали «уболівальниками» «Реалу». Ну хіба це не смішно?»

Відомий журналіст Микола Несенюк висловився з приводи зростаючої симпатії українських вболівальників на адресу мадридського «Реалу», де нині віступає вітчизязний воротар Андрій Лунін.

«Упевнений, що у страшний час війни футбол є одним із найкращих способів зберегти душевну рівновагу. Так думаю не я один — купа людей в Україні проводить вільний час за переглядом футбольних матчів. Люди не лише дивляться футбол, вони вболівають! Принаймні вони самі так вважають не здогадуючись про те, що до справжнього уболівання їхні почуття мають досить віддалений стосунок. Для ілюстрації цього мого твердження маю серйозний і майже вічний, як для нашого життя, аргумент.

Ви ще не забули як на початку двохтисячних більшість українців, які цікавились футболом, десь так відсотки 73, палко „вболівали“ за італійську команду „Мілан“, де тоді виступав видатний Андрій Шевченко? Та щойно Шевченко залишив Італію мільйонна українська „торсида“ міланських „уболівальників“ безслідно розчинилася подібно до суперпопулярної тоді політичної партії „Наша Україна“, про яку, як про той „Мілан“, вже ніхто й не пам’ятає. А дарма — саме ця партія була в часи „уболівання“ за „Мілан“ найбільш рейтинговою в Україні!

Ну чому ми такі? Чому ми готові миттєво проголосити себе прихильниками чогось, а потім зробити вигляд, що нічого такого не було? Вже цього року українські телевізійні „уболівальники“ встигли зрадити іспанську „Жирону“, за яку почали раптово масово „вболівати“ після успішної гри за цю команду українців Циганкова та Довбика. Тепер всі вони стали „уболівальниками“ мадридського „Реалу“, за який грає українець Лунін. Ну хіба це не смішно?

Що цікаво, отих так званих „уболівальників“ цілком можна зрозуміти. Ми не Іспанія, де стотисячне містечко „Жирона“ має власну футбольну команду, яка звідти нікуди не подінеться. Навіть коли несподівані успіхи цієї команди закінчаться, уболівальники „Жирони“ продовжуватимуть ходити на футбол і підтримувати своїх. У нас такий варіант майже виключений. З різних причин український любитель футболу, навіть якби дуже хотів, не має тих можливостей, які є практично у кожному європейському місті. І винна у цьому не лише війна, яка позбавила можливості ходити на футбол і вболівати за своїх жителів Донецька, Луганська, Сімферополя, Харкова, Чернігова, Херсона, Миколаєва, Запоріжжя та інших міст. Там, де футбол можливий, вибору теж нема. Захотілося багатим людям — з’явились команди у Житомирі та Черкасах. Не захотілось — зникли команди у Луцьку та Ужгороді. І нема на це ради.

Тому я зовсім не проти того, щоб українці перед телевізором вболівали за „Реал“. Мене непокоїть мінливість цього „уболівання“. Щойно одужає основний воротар цієї команди і Лунін повернеться до лаву запасних, ці „уболівальники“ забудуть той „Реал“, як колись забули про „Мілан“. Як на мене, справжнє футбольне уболівання це щось інше. Справжнє, щире і назавжди!», — написав Несенюк на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.